Оповідь третя: «Спадковість – річ вперта»

Оповідь третя: «Спадковість – річ вперта»

На цьому історія розпочалась тільки наполовину. Бо ж головна її героїня і досі була безіменна. Мама, тобто я, переоцінивши жіночу інтуїцію, спочатку чекала синочка. Після другого УЗО і кількох перепитувань «Точно у нас буде дівчинка?», малюк у животику різко «перетворився» на малючку.
Але з іменем легше не стало: як не могли вибрати для сина, так не змогли й для доні. Ще у «животатий» період я вподобала Маргаритку, але татко наш не дуже тому імені симпатизував. А вже коли і він погодився, то моя мама зчинила опір (надивляться усяких там Маргош і роби з ними що хочеш). Щоб зберегти мир у серцях і посмішку на обличчях усіх рідних, довелося шукати компромісу. Тому перший тиждень життя наша карапузка називалася просто «доця». А вже на сімейному зборі, званому родинами, щасливі батьки оголосили, що доню величають Христиною Богданівною.
Варіантів було три: Іринка, Христинка і Анна (лише вони «вижили» після таткових відборів і маминих філологічних прискіпувань). Ірина – спокійна, мирна. Анна – благодатна, милостива. Христина – християнка.
Правду кажучи, давніше хотіла саме так назвати доньку. Але спочатку сумнівалася, бо забагато Христин останнім часом довкола. Але й християн теж багато, та не завжди тих. Тому має малеча почесну місію бути справжньою Христинкою-християнкою. Вона тільки починає жити, а вже має свідоцтво величезної Божої любові та опіки.
Але найцікавіше у всій цій історії те, що лише кілька місяців після того на світ випливла історія про моє називання. Виявляється, у моїх батьків була та ж проблема – не знали, як назвати дитину. І тягнули з іменем доки лиш можна було. Ото вони - гени.

П.С. Народження нашої донечки для мене завжди буде прикладом того, що на все у Бога є свій час.
Христинку я називаю Божим чудом з багатьох причин. Перш за все тому, що кожна дитина (людина) – це досконале творіння Всевишнього. Але головно тому, що якось по-особливому її Бог благословляє.
За час вагітності я ні разу не почувалась погано (крім описаного раніше моменту, але й там знайшлося місце маленькому чуду). Мене оминуло знайомство із такими «побічними ефектами» цього періоду як: токсикоз, розтяжки, судоми ніг (лише раз трапилося), часті візити в туалет (особливо вночі), закрепи, печія, перепади настрою, анемія, проблеми з зубами, тонус…
Так само не стикнулася з (після-)пологовими явищами на ймення: післяпологова депресія, розриви, шви, епізіотомія, повільне розкриття, крапельниця, проблеми з грудьми, тріщини, зціджування…

Я схиляю голову перед матерями, які пройшли крізь труднощі і проблеми заради посмішки своєї малечі: перед тими, хто усі ці «побічні ефекти» пережив, але й досі з радістю згадує той період народження нового життя. Порівняно з вами, матір-героїня я геть ніяка. Та, чесно кажучи, я не дуже тим засмучена. Бо героїня цієї оповіді геть інша – це наша доня. А Режисер, який зробив можливим такий чудесний початок Христинчиної історії – це Бог!!!