Невже я так багато хочу від життя?

перепрошую, скільки вам років? то так звучить ніби вже під 50, а ви самі.
Що нема друзів зовсім? щоб не щодня, але хоть час від часу кудись вийти? якщо нема, то тре дійсно задуматися, не можуть бути всі навколо такі погані чи тупі , чи недостойні, щоб були вашими друзями.

Зараз якийсь такий етап, що все розвалюється...
На рахунок друзів - вони є, і навіть набагато більше ніж я думала

минулого року переконалась в цьому, була дуже приємно здивована

. Але відчуття самотності не покидає. Зараз майже всі близькі друзі виїхали з України. Ще років 3 тому скайп прогулянки були для мене радістю...зараз якось сумно. Розійшлася з людиною, з якою прожила три роки...

Що Вам належить, те і в болоті долежить. Є така приказка. Переконалась і на своєму досвіді, і на досвіді сестри чоловіка (40- невдалий шлюб, розлучення, 46- чекають довгоочікувану первістку, заміжжя).
Все буде добре!

@Samhayne от я головою це розумію, я кожного дня як мантру подібні слова повторюю, але болить душа, дико і нестерпно

Hermi , доки старе не відпустите - нове не прийде. Заставте себе силоміць забути про те, що з"їдає зсередини. Ви сильна, працьовита, багато чого досягли. То ж просто рухайтеся дальше! Ви ж маєте роботу? Занурьтеся в неї, не думайте про той біль - і він Вас покине. А як тільки станете вільні від того - то буде місце й новому щастю.
Зрештою, з нами трапляється й переслідує саме те, чого найбільше боїмося і про що найбільше думаєм. От будьте чесною сама з собою - чи того Вам хочеться, про що Ви весь час гризетеся?
А чорні смуги бувають у кожного, повірте...і Ваша ще не найтемніша.
Зате на черзі обов"язково - світла!

Може, й справді у вас зависокі вимоги до супутника життя, потенційного чоловіка?
Звісно, у кожної свої способи знайомитися, спілкуватися. Я колись обрала інтернет. Живих знайомств не було зовсім. Для мене набагато зручніше спочатку поговорити з людиною. Можна навіть без фото. Іноді досить одного діалогу, щоб зрозуміти, чи варто продовжувати. А як сподобалося - обмін фото, скайп/телефон і нарешті - реальне знайомство.
Головне, на мою думку, не зациклюватись саме на пошуку партнера для шлюбу, спільного життя. Бо з того в мене нічого не вийшло - як назло траплялись суцільні ******. Почніть спілкуватись заради самого спілкування. Є он, наприклад, львівський форум. Комусь може сподобатись хід ваших думок. І хтось може подумати, що було б непогано мати таку подругу і навіть дружину.

Знаєте, це все якось важко. Було купа планів, купа запасних варіантів - і впродовж одного місяця то все просто розвалилось. Ти тільки оговталась від того що сталось, почала будувати все з нуля - і знову все валиться...
Розумієте, не те що я сиджу гризу себе, я така бідна і нещасна. Я стараюсь ставати і іти далі, але кожного разу напорююсь на розвалини, і після ен-ного разу стає все важче іти. А останнім часом бувають моменти, що я просто сиджу і плачу, просто котяться горохом сльози від тої безпорадності і болю. Я головою розумію, що воно таке життя і все гладко не буває...

в мене вимога одна - щоб мені було комфортно з людиною спілкуватись
Інтернет знайомства...Хм, як згадаю, то аж здрогну. Знаєте, я була впевнена що зустріла ту єдину людину..але там такі емоційні каруселі пішли. Щоб то все описати - то треба цілу книжку написати

хто довше на форумі, той може пам'ятає Лося...

. Знаєте, інколи в голові закрадається, а може то він і був моєю долею?

там все якось складно

Я ніколи не шукаю чоловіка, для початку шукаю друга... А далі доля покаже

Я майже не знаю людей, в кого все було б легко. Якщо з фінансами все "шоколад" - проблеми в стосунках з родиною. Якщо стосунки хороші - проблеми з грошима, і то серйозні. Якщо з грошима більш-менш терпимо, стосунки чудові - нема такої бажаної вагітності.
Були на науках перед шлюбом - священник казав, що Бог ніколи не дасть випробувань тяжчих, ніж ми здатні витримати. І ця фраза мені вже кілька разів на різних сайтах на очі трапляється. Ці випробування - своєрідний гарт і підготовка до Його дарунків.

У мене були 4-річні токсичні стосунки. Та я навіть не жила з ним. А просто зустрічались і я бігала до нього на зйомну хату як остання "дівчина легкої поведінки". Все надіялась, що от-от запросить жити разом хоча б. Після розриву стосунків теж думала, що то вже все - ні з ким більше не познайомлюсь. Потім - сайти знайомств. Десятки зустрічей, які щоразу доводили, що нормальні чоловіки закінчилися, а мені не дісталося. І тільки потім, коли я сказала собі "ну раз ні, то й ні", почала переписуватись з майбутнім чоловіком. Спочатку по роботі, потім здружились. Ну і так далі.

А тут ще й ваші "доброзичливці", які не впустять можливість зайвий раз нагадати вам про вік і "всьопропало". Ото забила-м би, точно.

Спробуйте подружитись з новими людьми. На форумах це швидше відбувається, ніж в оффлайні. Нічого ж не втрачаєте. От, наприклад, я навряд чи колись взагалі дізналася б про ваше існування. А завдяки ДП знаю =) Ви ж нормальна, адекватна дівчина. Ще й вродлива. У вас все просто повинно бути добре. Он сходіть у "Мистецтво бути дружиною" - там таке неадекватне виписує, що волосся рухається і очі на потилицю лізуть =)

Десь читала: "Якщо ви хочете отримати інший результат - почніть діяти інакше". І це 100% правда.

от дивлюсь на такі "неадекватні" і думаю, ну от воно має сім'ю, дитину...а ти ніби з головою дружиш і того не маєш чому так?
І як ніби зустрінеш хорошу людину в житті, вона з якихось причин іде з мого життя (не через сварку, а просто переїжджає в іншу країну)

от і в мене зараз голова дійшла до такого висновку, от тільки душа не поспіває і болить

«от дивлюсь на такі "неадекватні" і думаю, ну от воно має сім'ю, дитину...а ти ніби з головою дружиш і того не маєш «
))) якби вона з головою дружила то немала би ні конкретно того чоловіка, ні конкретно тої дитини. Мала би кар’єру.
Ви визнаєте, що хочете стосунки, сім’ю і це вже крок в правильному напрямку. Чомусь в моєму середовищі незаміжні 30-35 річні жінки соромляться сказати « я хочу заміж». Ніби то страшний прояв слабкості.
Зосередьтесь зараз на чомусь іншому - житло, спорт, може у вас є хобі якесь, підіть на курси водіїв/ кулінарів. Хай прочиститься мозок від останнього негативу. Залишайтесь відкритою, і не оглядайтесь назад- там нічого цікавого нема, все цікаве попереду

Мені свого часу допомогло розуміння , що якби не було того випробовування ,то я би не так сильно тішилась результатом.
Я мала пройти всі ті закриті двері, щоб віднайти відкриті " свої ".
Подумайте в цім керунку..

Ви-молода, здорова, розумна дівчина. Все решту-наживне і побиватися не варто.

А хто сказав, що хотіти багато - це погано?
Хотіть.
Нерідко найсильніше хочеться саме того, що в даний момент отримати чомусь неможливо. Це справді дуже боляче. "Зосередитись на тому, що маєш, і дякувати за це" - мистецтво ,якого досягає не кожен.
Дуже розумію Ваш біль. Проживіть його і йдіть далі. Щастя - воно не в оточуючих людях, а всередині Вас.
А ще Ви гарнюся. Тримайтесь!

Знаєте, мені зараз страшенно не вистачає виговоритись. Якось так склалось історично що я завжди сильна, розумна, впевнена в собі людина, яка завжди досягає всіх поставлених цілей. І то все класно, але є одне але...Якою ціною то все досягається. Інколи так хочеться забитись в куточок, виревітись, просто бути слабкою і нічого не вирішувати. Я завжди знала що буде далі, завжди всіх розуміла...А зараз на то просто не хватає сил. Не хватає віри в світле майбутнє, ти завжди біжиш вперед, досягаєш ще одної планки, і настає момент коли ти просто задумуєшся, а для чого воно мені? Я зрозуміла, що дуже азартна людина, мені подобається сам процес погоні...
Навіть немає кому похвалитись новим виграним грантом, навіть не те що похвалитись, коли ти сидиш в компанії друзів, хвалишся...але радість батьківства, радість першого кроку, першого слова вона значно більша ніж ще одна гавочка в моїй карєрі...

Для друзів - я людина, яка справиться зі всім...але так хочеться бути слабкою, щоб поруч була людина, яка допоможе пережити все, розділити той тягар життя.
3 років стосунків, я завжди мала бути вкурсі всього, вирішувати все. Але в один момент я зрозуміла що так далі не можу, не хватає сил то все тягнути самій. Знаю, що моєю найбільшою помилкою було на початку показати що я можу, що я готова на себе то взяти...Тепер маю досвід Але і наслідок, я за три роки практично себе знищила.

@Hermi вірю, що постраждали, не вірю - що знищили
Відновлюйтесь. Виписуйтесь.
Досвід буває різним, нажаль. І тут важко говорити про те, що було однозначною помилкою.
Ви будете щасливою, обов'язково будете!

@Hermi , не зациклюйтесь на цьому питанні, просто живіть.Робіть помилки,падайте,вставайте та зрозумійте,що важливою є не кінцева точка, а шлях до неї. Шлях, який називається тільки Вашим життям і Вам вирішувати як його прожити.Прийміть себе такою,якою Ви є.Не рівняйтесь ні на кого.Не старайтесь комусь догодити.Ви особистість, ви та, яка по-справжньому має себе любити.
Бозюнцю, як би я Вас обняла, як свою вісімнадцятирічну малечу.))Тільки вона в свої роки вже достатньо загартована і сприймає світ реальним, таким,яким він є, бо я з дитинства вчила її після падіння не розчаровуватись, а обтрушувати крила та летіти далі.
Хех.Якби я мала право розказати історію,яку нещодавно почула. Зустрітись з ним знову,коли обом за сорок, через тринадцять років після кохання з першого погляду, та вже як декілька років бути самою щасливою парою на світі. Як співав Цой:"Смерть стоит того, чтобы жить, а любовь стоит того, чтобы ждать…"Це я Вам точно кажу, з висоти свого досвіду,он,за місяць,збираюсь гідно вступити в п"ятий десяток, не зарікаючись ні в чому)
Недавно в Марії Єфросиніної підгледіла прооооосто мега круту книгу,яку вона на той момент читала.Я кинулась її шукати в книгарнях свого міста-нема, в інтернет-книгарнях - нема, підключила чоловіка, читаючи йому на ніч уривки з інтернет-видання та відсилаючи цитати на вайбер,бо та книга до кінчиків сторінок про мене,про мої страхи та відчуття, про мої думки та емоції, я дуже на неї залипла.І ось, на днях, таки відгукнувся одна онлайн-книгарня і до мене таки має приїхати паперовий варіант.
Как мне быть свободной и оставаться любимой?Должна ли я быть истинной леди или человеком в полном смысле этого слова?Могу ли я раскрываться и развиваться или должна остановиться и быть такой,какой хочет видеть меня мир?(с) "Воин любви"Гленнон Дойл Мелтон.
Пам"ятайте,вибір є завжди.Світ такий,який він є.Не поганий та не ідеальний.

Регіна Бретт "Бог ніколи не моргає". Почитайте при нагоді. Я саме зараз читаю. Має всі шанси стати настільною. Дуже добре все по поличках в голові розкладає.

Мені здається, що для початку треба подолати депресію, а вже потім розбиратися що робити з особистим життям. Бо в стані, коли нерви розтріпані нічого доброго ні почнеш, ні наплануєш. З власного досвіду скажу: від хандри найкраще допомагає зміна картинки. Супер, якщо є можливість взяти відпустку на 2 тижні, вхопити якийсь горящий пакетник чи екскурсійку і поїхати провітрити голову. Можна просто забронювати лоукост з Польщі і квартиру або хостел, і майнути в Барселону, чи Стокгольм чи ще кудись, де ніколи не була. Скласти план-маршрут і гуляти вуличками, ходити в музеї, сидіти в кафешках. На це необов'язково треба грубі тисячі, можна подорожувати цілком бюджетно.
Якщо є можливість перевестися по роботі в інше місто чи країну - це ідеальний привід почати життя з чистої сторінки. Не обов'язково їхати назавжди, але на час достатній, щоб зібрати себе по шматкам і віднайти душевну рівновагу. Облаштування на новому місці, якісь побутові клопоти, вливання в новий колектив і т.д., поступово витіснять те, що гнітить зараз. Мені легше сказати, ніж вам зробити звісно, я не знаю вашої ситуації, але якщо є хоч найменша можливість - не відкидайте її. Бо воно все мине рано чи пізно, але тут на місці це буде значно повільніше і болючіше: все буде нагадувати, "доброзичливці" будуть колупати.

Куди б людина не переїхала, вона бере з собою себе. Від себе не переїдеш. Подорожі можуть відволікти, розвіяти, але ...Треба внутрішньо змінитися, щоб були реальні зміни на краще.

Не сперечаюсь. Але нове місце - це нові люди, які знають про тебе рівно стільки, скільки ти їм розкажеш. Нові знайомства, серед яких, хто зна...
Роботу над собою ніхто не відміняв. Але в душевному раздраї особливих результатів не досягнеш, ЯМЗ. А подразники в звичній обстановці процес відновлення рівноваги сильно сповільнюють.
Ну але це крок радикальний. Чи дозволяють обставини, чи є можливість... І найголовніше, чи є бажання. Більшість моїх подруг в житті би не поїхали нікуди наодинці. А для мене це ніколи не було проблемою: жодного страху, тільки передчуття нових вражень і досвіду. Тому я це все зі своєї колокольні говорю, без претензій на універсальний рецепт)

Про поїздку, навіть не знаю. Я завжди від своїх проблем втікаю кудись. Так, воно полегшує біль, з часом все забувається, але якось систематично я повертаюсь знову до того самого. Зараз вирішила, що може варто щось міняти, може не втікаючи, а шукаючи вирішення я не буду бігати по колу.

Я взагалі заплуталась зі всім. От дурна в мене натура, мені треба все і відразу. Років 5 тому я могла не спати, не їсти і добиватись всього. Зараз стало важче, скоріше тому що, просто не бачу заради чого то роблю. Спали рожеві окуляри, і розумію що моя робота, то не що інше як маленька піщинка в пустелі, яка погоди не зробить

хоч багато моїх знайомих переконують що маленькими кроками можна змінити світ...так, в мене дурні амбіції

.
От пробую розібратись у своєму житті, і все більше то все заплутую, починаю шкодувати, що чогось там не зробила чи навпаки не треба було робити. От голова сображає, що то все фігня і все що мало статись, то і сталось. Якби не це все що було, я б ніколи не стала, такою якою є зараз. Але хробачок з середини гризе! І я не знаю як заткнути його.

Робота, хоббі...Я зараз в такому станні, що інколи навіть не можу стати з ліжка. Напевно вже взагалі з головою перестала дружити і потонула в депресії
Купа планів, купа бажань, а коли доходить до дій, я лише можу сидіти в тому напрямку, якому хотілось діяти. Люди, які мене витягували кудись, зараз поїхали...Їхати за ними. Я на жаль не такий екстремал, щоб перетинати океан на невідомо що, ну і інше питання за які шиши

в середині порожнеча, яку не можу нічим заповнити. Навіть дивлячись на фото, я бачу на скільки змінилась, зникла та жага до життя, пригод.

А чому Ви протиставляєте роботу і особисте життя? Вона якимось чином заважала йому? Ви відмовляли перспективним кавалерам чи розривали стосунки через кар'єрні плани?

Часті відрядження закордон і на довго, +не нормований робочий день зробили свою справу.

Я не можу зараз перечитати всі дописи. Але дуже хочу підтримати вас. По-перше, зараз зима і багатьох взимку така собі «хандра». Ще трошки і стане легше. Хочеться поплакати - поплачте. Але дайте собі час до якого можна понити, а після цього відкинути негатив і рухатись далі. По-друге, і це головне: краще бути самій, ніж з будь ким. Це добре, що у вас є бачення щодо своєї половинки. Лише пам’ятайте, що у всіх людей є недоліки. Тож подумайте, які недоліки ви допускаєте у майбутніх стосунках.
Вірю, що у вас все буде чудово!

я, мабуть, скажу зовсім не те, що ви очікуєте.
Насолоджуйтесь. Так, саме насолоджуйтесь тією свободою, яку зараз маєте. Так, вхопіться за ту кар'єру і досягайте там такого, щоб не було часу і думати про щось інше.
Усвідомлення того, що це можливо, прийде трошки пізніше, коли буде вже не так боляче.
Просто згадайте мої слова при нагоді.

@Almariel це якраз мій на план от тільки як знайти сили, щоб піднятись?!

Я, певно, не буду тебе заспокоювати, підбадьорювати, як інші, а дам копняка. Скільки можна себе жаліти? Читаю допис, і здається, що хтось має прийти в твоє життя і зробити тебе щасливою. Ніхто не може зробити іншого щасливим. Лише ти сам. І велика жирна крапка. Не чекай. Заповнити порожнечу і самотність у серці може Бог, а щастя починається у твоїй голові. Походи до психотерапевта, в спортзал. Вчися насолоджуватись банальними речима -дякуй долі за те, що маєш, допомагай слабшим.

Та всі чогось хочуть. От дуже-дуже. І вже. Я, наприклад, хочу стати мамою. І теж іноді хочеться сказати словами заголовку - "Невже я так багато хочу від життя?". Он всі вагітніють. Навіть алкоголічки та наркоманки. Навіть жінки з купою діагнозів. Навіть ті, кому винесли вирок - "безпліддя". Навіть ті, хто взагалі не хоче дітей і робить аборти. А тут... Але розумію, що це - шлях в нікуди. Більше того. Такі думки є деструктивними, руйнівними. І ними ми заганяємо себе в кут. Самі себе.

Тому Kazkivnycja права. Треба вчитися жити сьогодні. Здається, що таке жити - це ж кожен уміє. Виявляється, не кожен. Існувати - так, безперечно. А от жити - це мистецтво. Справжнє життя - це мистецтво. А ви - митець. І тільки вам вирішувати, які фарби ви візьмете, якою буде ваша композиція. То зробіть свій особистий шедевр! Не для всіх. Непотрібно, щоб всі зацінили. Лише для себе. (Для мене мистецтво - це у чергові критичні дні, коли не хочеться геть нічого і нікого, зрадіти вкритим снігом ялинкам за вікном і пару хвилин помилуватись чудовим зимовим пейзажем).

Ми не знаємо всього нашого життєвого шляху. Його знає лише Бог. І, можливо, така ситуація - це захист від чогось гіршого. Але щоб це прийняти, потрібна віра. Справжня жива віра у те, що Бог завжди хоче кращого для кожної з нас. Якщо ви - християнка, можна до священника сходити на духовну розмову. Можливо, він дасть цінні поради, які допоможуть.

Гермі, я Вас дуже-дуже розумію. Минулої осені від мене пішов хлопець, ще й до іншої. Раптово зрозумів що то кохання всього його життя. А зустрічалися ми 3 роки, був період жили разом (в його батьків). Для мене це був шок. Одного тижня я за ним хворим доглядала, обговорювали як будемо робити ремонт в квартирі, яку він купив. А наступного тижня - отаке "одкровення". Як виявилось - це була баріста з нашого офісу. Отак прямо під моїм носом. Для мене це було сильним потрясінням. Мінус кілька кг моментально, а я й так худа, то ж виглядала я як скелет, скелет з постійно заплаканими підпухлими очима. Не могла їсти, спати, постійно снилися кошмари. Це мені було 28 років. Трохи оговтавшись від того в мене виник жахливий страх що я лишуся навіки сама. Почалися сайти знайомств, швидкі побачення, з одним навіть близько місяця зустрічалася. Потім зійшлася з давнім колишнім, із яким ми ще років 11 тому зустрічалися і розбіглися по суті через те, що були надто молоді і не вміли будувати стосунків. Я відчула себе знову бажаною, мені стало легше. Я не будувала ілюзій, що ми знову зійшлися і все далі піде як по маслу. Просто мені було приємно з ним бути, за решту я вирішила не напрягатися. Протривало то тижня 3. Для нього я була більше другом, ніж дівчиною. Це я нормально сприйняла, боляче не було, бо й так сприймала це як "перевалочні" стосунки. Але з цим мене дуже попустило. Я розслабилась і сказала собі свою коронну фразу: щастя саме звалиться на голову. Страху самотності вже так не відчувала. Найшла чим себе зайняти. Тобто я себе перестала накручувати що от капець треба когось найти, бо скоро 30ка стукне. І за пару місяців я почала зустрічатися із неймовірним чоловіком. Зараз мені 29, і я ще такою щасливою ніколи не була. Минуле сприймаю тепер так: без нього я не була б такою як є, і не факт що зустріла б його.
Зараз ви у кризі, але вона мине, як тільки ви стряхнете з себе той негатив, і вам захочеться жити і насолоджуватися, а те що має прийти - прийде. Можете ще спробувати розстановки по Зелінському - допоможе знайти цікаві речі про себе, та що блокує певні речі у вашому житті.

@Руда Лисиця в мене ситуація навпаки я сама закінчила ті стосунки, бо зрозуміла що більше так не можу, мені потрібне зовсім інше, потрібен якийсь стимул, драйв. Сама я не вмію бути отою іскринкою, яка запалює драйв, підтримувати - так, но не запалювати... Хоч інколи складається враження що як в якій компанії. І вже хоть пройшло майже 2 місяці, всеодно мучить, чи правильно зробила...А може це була ще одна криза. Наводжу сотні аргументів що це просто не та людина була.
Розумію що життя не легка штука, багато хто думає, що все що в мене є впало мені з неба

смішно, але люди чомусь не можуть повірити, що то все можна самому отримати, лише працювати і буде, а не кум\сват\брат\гроші

.

+ зараз в мене життя з чистого листка, у всіх розуміннях цього слова. Постало питання зміни роботи\професії, завершення стосунків, зміни стилю і способу життя, кола спілкування, і то все просто звалилось в один день. От тебе висмикнули з одного світу і закинули в зовсім інший...

Я не сиджу в 4 стінах і не плачу днями на проліт. Я стараюсь жити і насолоджуватись життям. Заводити нові знайомства, згадувати старих знайомих, вчитись, займатись собою. Але є моменти, коли просто опускаються руки, ти приходиш додому з дирою в середині ти пробуєш її заповнити, але...Я розумію що все не буде відразу, на все потрібний час. Але зараз важко, дуже важко...

слухайте.. не дивіться на вік.. я з чоловіком познайомилась в 32.5 років.. людина має бути щаслива...

Hermi ,
як би банально це не звучало, але те, що має бути наше, ніколи нас не омине (переконалась на собі).
А те, що має піти, піде - навіть якщо ланцюг буде надміцний.

Постало питання зміни роботи\професії, завершення стосунків, зміни стилю і способу життя, кола спілкування, і то все просто звалилось в один день.

Та нєєє, це Ви просто прокинулись і помітили це все в один день))

Але є моменти, коли просто опускаються руки, ти приходиш додому з дирою в середині

Та нєєє, от коли буде та дзюра всередині, ось тоді ви будете готові до змін, до нового наповнення себе собою і світом.А поки ви "варитесь" в минулому і середина заповнена минулим.Бо:І вже хоть пройшло майже 2 місяці, всеодно мучить, чи правильно зробила...

Але варіться, мучайтеся та народжуйтесь заново.

@Hermi а я б просто сказала дати собі час. На все свій час, як би нудно і банально це не звучало. Я вже переконалася разів 100500, що насправді на все свій час. Абсолютно на все.
Я Вас прекрасно розумію, десь схоже відчувала/переживала колись, та й зараз інколи такі напади присутні.
Просто постарайтеся задуматися над словами "відпустити та дати час". Не слідуйте цьому правилу ось так відразу, а просто думайте про це, і з часом воно перетвориться на філософію вашого життя.
Очевидно, зараз час для здобутків/дипломів і тд. Згодом прийде час на інше. Головне не зациклюватися, а просто відпустити.

Якось так...

Знаєте, я зрозуміла одну річ...Моя проблема в одному, я не вмію виражати свої емоції, я не вмію їх випускати на волю. Вони десь там сидять в середині мене, прориваються, мучать мене. А я не можу, я не можу посправжньому злитись, обіжатись, просто переболіти тим, відпустити і забути!
Я емоції відчуваю, але я не вмію їх виразити і викинути з себе...

Завести щоденник?

@Hermi постараюся написати так,щоб Ви мене зрозуміли. Порожнеча-бо Ви вперто будуєте порожнечу. Не віддаючи себе повністю стосункам Ви ніколи нічого реального не побудуєте. Ви хапаєтеся за все і врезультаті залишаєтеся ні з чим. Відпускаєте- жалкуєте. Будуєте жалкуєте. Дивитеся по сторонах- а не втрачаю я щось краще? Прожити ідеальне життя не можна. Чимось доведеться пожертвувати. Відпустили- відпустіть. Пригадуєте - двічі в одну річку не ввійдеш. Те що має бути з 'єднано послвдовно- не вартує з'єднувати паралельно. Бо лампочки все рівно горівтимуь і ви не помітете поломки і горітимуть не так яскраво. Бажаю вам нарешті почати будувати дещо справжнє,чисте і чесне і не задумуйтеся про результат і не перестраховуйтеся. Прошу вибачення,коли я помиляюся.

Знаєте, Ви праві, саме ось таке я і втнула

Я це зрозуміла і вирішила для себе, що для мене важливіші стосунки, ніж все інше. На жаль людина, з якою я хотіла це будувати, цього не зрозуміла...Йому не треба було як такої сім'ї з 100% віддачею, і я йому не потрібна була, повністю занурена в власні стосунки...
Коли почала будувати все з нуля...Життя дало шикарний копняк. Розумію що треба все пережити, що це не кінець, а лише початок. Але я не можу переключитись на щось інше. Я розумію що всі проблеми живуть в нашій голові, ми самі то все нагнітаємо. Але я не знаю як взяти себе в руки.

пишу, +тут пишу щоб хоч трішки витягнути то все наволю і почути думки інших. Я розумію що в мені якесь зациклення з тим всім. Але я не знаю як звідти вийти.

На рахунок особистого життя, Суничка вище дуже добре порадила: якщо хочеш отримати інакший результат - дій інакше. Наша поведінка, імідж притягує певний типаж чоловіків. Думаю, якщо проаналізувати, можна побачити серед всіх своїх "невдалих" кавалерів щось спільне. Ну, крім того, що вони не до сім'ї. Значить треба переглянути свою поведінку. Ну і установки щодо чоловіків теж. Я не кажу демпінгувати в своїх критеріях вибору, але може звернути увагу на тих, кого раніше не розглядала. Ну типу, ніколи не розглядала семінаристів як кавалерів: я? дружина священника??? та нуууу))). А воно то якраз твоє... Тобто твоя половинка серед них. Не хочу зараз тут писати довжелезні прострирадла з конкретними прикладами з життя, але повірте, що воно працює, ще й як. Але перед тим всім, треба все ж таки подолати депресію. Це завдання №1, без цього нічого не буде. А як, вже самі дивіться що ближче: подорож; сповідь, духовна розмова, певні молитви; медитація, східні практики; психолог.... варіантів багато. До речі, можливо одне
покаже правильний шлях до другого.

@Online знаєте, оте все що Ви написали, я прекрасно розумію і втілюю в життя. Ніяких упереджень щодо вибору кавалера

смішно, мої всі знайомі впевнені що в мене чоловік буде або науковець або програміст, я довгий час так і сама думала...А зараз просто не звертаю на таке увагу

Щодо "спільного" в кавалерах, тут дуже важко, вони всі дуже різні, і за характером, і за про фесією, і за стилем життя, і навіть за зовнішністю, тому що після не вдалих стосунків, я вибирала іншу стратегію дій. Інколи складається враження, що може через то все ніяк не складається, мене кидає з одного на інше?
Знаєте що найгірше? Я є дзеркалом, я відображаю внутрішній світ людини, яка біля мене. Я сама про таке здогадувалась, а от не давно мені то сказали знайомі. Якщо взяти пару не знайомих між собою людей, але які мене добре знають і сказати щоб вони мене описали, то історії будуть дуже різні і не факт що впізнають мене

є ще одна річ, яка мене вже починає лякати...Я вмію здійснювати мрії. Це завжди було хіхоньками, а зараз воно мене починає насторожувати. Якщо я впускаю в свій світ людину (це особливий стан і туди добратись не так вже і просто), мрії тої людини реалізовуються

то якось дивно, я сама ще то не переварила...Але короткий аналіз показав що така штука працює і я не розумію як. Щойно подзвонив близький знайомий і почав розказувати про свої плани, які ніяким боком мене не стосуються і я ніби то про них немаю знати. От він сказав - все що я тобі розказую реалізовується, тому будеш моїм джином і слухай!

ну і таке, якось останнім часом в стрічці новин проскакують різні статті, які характеризують мій стан (при тому що я не гуглю нічого в такому стилі і рідко за таким переходжу). А сьогодні вискочила ось така:
Уйти, чтобы остаться

знаєте. ваш пост просто не зрозуміє багато жінок в яких хворі дітки..
я можу додати- не робіть заміжжя метою життя.
це просто етап. ще один етап життя. в який ви ступите. коли будете готові..
я деколи кажу чоловіку. вот чого ми раніш не зустрілись- відповідь завжди одна- якби ми зустрілись раніш-ми б разом не були.. не був готовий я до створення сім)ї..
реально-насолоджуйтесь життям.
ніхто не знає що його чекає завтра.а життя іде то..

Знаєте, а вам буде завжди важко. І вічно будуть сумніви і тєрзанія. І це не від віку залежить і навіть не від того, самі ви чи ні. В така особистість.Це притаманно для розумних і сильних жінок.Чоловікам потрібно щось простіше. Без оцього філософствування і складнощів.А те, що простіше- не буде потрібно вам. Мені 40.я не сама 20 років. Але оті ваші думки мені дуже відомі. Як колись сказала моя свекруха ( дуже мудра, доречі. жінка):"ти занадто складна для мого розуміння". А психолог колись сказала : "Цілісна, а ламати тебе не хочеться". Одним словом: відпустіть минуле,шукайте найменший позитив у сьогоднішньому, а майбутнє прийде саме собою. Ваше вас не омине. А яким воно буде- залежить і від вас.

Але короткий аналіз показав що така штука працює і я не розумію як. Щойно подзвонив близький знайомий і почав розказувати про свої плани, які ніяким боком мене не стосуються і я ніби то про них немаю знати. От він сказав - все що я тобі розказую реалізовується, тому будеш моїм джином і слухай!

У езотериці є така річ, як "фартовість жінки".Серед ряду успішних і заможніх чоловіків існує така не зовсім хороша річ, як "тримати біля себе жінку, яка приносить фарт". І в той же час-навіть якщо там супер-пупер умніца і красавіца, але "нефартова"- гнати геть. Поки жінка приносить "фарт"- її тримаються: як друга, як коханку, як знайому- от любий варіант...От буквально 4 дні тому в одному чоловічому товаритві почула таку фразу,що є жінки , які "приносять щастя", а є такі, які його забирають. Це теж своєрідне пдтвердження вищесказаному.Просто іншими словами

Я це прекрасно розумію, розумію що мені не 70, здорова, молода і ще все попереду. Але я стомилась бути сильною. Просто хочеться щоб хтось за мене дбав, підтримував. В мене з самого дитинства - ти сильна, ти розумниця і ти сама все зробиш. З тим "сама" я вже більше сил немаю. Я втратила віру в себе, втратила мрії, втратила ціль, заради якої треба іти далі. Я просто не можу взяти себе в руки, стомилась

@сніжна Ви як завжди мудра жінка

дивуюсь як Ви можете бути такою обізнаною у всіх сферах, на скільки тонко ви відчуваєте будь-яку ситуацію. Ви просто мій кумир!

!
Знаєте, 5 років тому подібні слова я вважала дешевим пікапом кавалєрів. Але з кожним роком, переконувалась що воно так і є. Почала шукати причини, і стикалась з одним і тим самим, тільки перефразовано.
Один мій знайомий сказав, ти або зміниш коло своїх знайомих, або залишишся одна. Себе ти ніколи не зламаєш. Для мене це було дивно, але з часом переконалась що так і є. Або стати простіше (пробувала ен-ну кількість раз, зрозуміла що крім болю собі я нічого не отримала) або шукати таких самих людей як я (але моя самооцінка лежить десь під землею зарита

декілька разів заводила такі знайомства, все було класно, але невпевненість в собі робила свою справу.

) або змиритись і погодитись на менше (і від того нікому також краще не буде, особливо мені).
Розумію що треба розвиватись, удосконалюватись, але хочеться елементарної підтримки. Не фраз ти сильна, а розуміння скількох зусиль мені коштувало оте "сильна".
+я не сильна, я слабка, беззахисна дівчинка, яка хоче бути блондинкою, нічого не вирішувати і насолоджуватись життям. Але життя вносить свої корективи

важко буде завжди. бо завжди є труднощі.. і рішення щодо їх вирішення буде вашим)
я завжди кажу чоловіку- я не хочу вирішувати. я хочу плаття і не думати) я дівчинка..
але вирішувати потрібно. бо ви несете відповідальність за життя інших ( я про материнство) і взагалі ви жінка- ви шия- куди повернете. туди і крутить голова. тобто чоловік.. але завжди є підводні течії. в вигляді свекрух. друзів-подружок і просто "добрих" родичів..сусідів.. Це доросле реальне життя.

Про "фартовість" жінки.Теж таке знаю. І навіть знаю такий випадок, коли пара започаткувала свій бізнес, він пішов вгору,через декілька років мужчина знайшов іншу жінку. Пара розлучилась і розділила бізнес. У жінки він продовжував процвітати,а в чоловіка прибутки впали вниз. Отримав за гріхи?-подумали ви?Нєа. Просто чоловік у тому бізнесі був не на своєму місці. На хлопський розум-займався не тим, що написано йому в кармі, на відміну від екс дружини. Але нічого,перекваліфікувався,підівчився і на коучингах та тренінгах закупався в лаврах слави та достатку. Тобто він знайшов своє місце, а можна було подумати,що "взяв"нефартову жінку чи поніс карму кари))
Ну і так, з допису Сніжни та Вашої реакції на нього зрозуміло,що САМЕ зараз є важливим для Вас. Точніше, що Ви хочете почути.
Може не (цитую):
"розуміння скількох зусиль мені коштувало оте "сильна".",
а визнання?
А хто саме має розуміти скількох зусиль Вам коштувало стати тою,ким Ви є, крім Вас самих?Це ж Ваш шлях,який Ви погодили із своїм внутрішнім "Я".

дивно, але повірте такі почуття навіть можуть траплятися коли в тебе є сімя і людина яку ти кохаєш - але в душі тебе просто розриває від того що все не так, ніхто тебе не розуміє не підтримує... Але потім воно проходить, коли починаєш працювати над собою і не дозволяєш депресії брати вверх. А те що Ви стали такою як хотіли - це ж класно, хто з нас зараз може таким похвастатися- не кожен?? можливо знайдіть нові враження?

для більшості все що я отримала, це ніби воно само на мене впало, хтось подарував\дав\здобув, бо просто так, своїми силами таке здобути не можливо

а найгірше що таке навіть говорять люди, які варяться зі мною в одному котлі

. І кожного разу починаються нові нюанси - а чому ти ще чогось там не встигла зробити. Та блін, напевно тому що я людина! І не можу всюди встигати

може то я зараз так критично на то дивлюсь. Але коли люди кажуть, круто що ти то-то маєш, а де сімя, а чого ти нічого у Львові не знаєш, чому ще не купила квартиру і блабла. Відповідь просто, бо я не встигаю...Але виявляється я маю встигати буквально все і бути в 10 місцях одночасно

Марійка! Але байдуже,що скажуть люди! Байдуже!У вас є ви. Все!
Одна з співробітниць,коли я заходжу до них в кабінет при кожній зручній можливості нагадує мені,що мені обов'язково потрібно народити хлопчика, а вчора вона із_нею_сидячимивкабінеті почали обговорювати мою вагітну працівницю,яку я веду,що їй обов'язково потрібен законний чоловік. Бо "співмешканець-то недочоловік". Байдуже, що вона в свій час розлучилась і розписалась з іншим перед виходом в декрет. Зате знає,що бракує іншим.Ви не зобов'язані нікому нічого пояснювати і доказувати.Таких-мільйон,на всіх їх вас бракне))

Hermi, забийте на думку оточуючих. І тим більше забийте на їхні очікування. Так, це складно. Але потрібно. Коли я ні з ким не зустрічалась, а вже у всіх подружок і однокласниць були хлопці - теж питали: "А що, у тебе нікого нема? А чому?" Та тому що ніхто уваги не звертає. Ну не подобалась я нікому ні в школі, ні в університеті. Ну так вже сталося, що зробиш =) Вже доросла, вже маю роботу - познайомилась з майбутнім чоловіком - живемо в моєму місті. Наступні питання: "А чому не у нього? А чому в нього власної квартири нема? Що ж ти так... Треба було дивитись, щоб багатий був". Вийшла заміж. Невгамовні "а-пагаваріть" далі питають: "А чого дітей немає? А ти перевірялася в лікарів? Не тягніть довго, бо вже не юна". От ми зараз на цьому етапі застрягли =) Коли буде дитина - питатимуть за другу. Потім - в яку школу здали, в який університет і так далі.
Тому єдиний рецепт - забити. А якщо хтось вже дуже лізе в особисте життя - дистанціюватись від такої людини. Інакше в голові стільки місця нема, щоб туди всі несли свій непотріб, а я його перетравлювала.

А ви собі склали картинку, як має виглядати (яким бути) ваш чоловік? Зовнішність, рівень доходу, рід занять? Чи головне, щоб просто людина була хороша, добра, турботлива?
І ще питання трохи повз теми - ви на лижах катаєтесь, в гори ходите?

@Hermi а ви себе можете класифікувати як періекціоністку? Чи бодай з « синдромом відмінниці»?
)))

це в мене якось моментами. Інколи можу ніяк не реагувати, а як накриє хвилею, то вже немаю куди діватись.
@marianast і перше і друге присутнє

Скоріше мені має бути комфортно з людиною, я маю відчувати себе в захищеною і розуміти що можу покластись на ту людину. Я якось інтуїтивно таке відчуваю. Щодо зовнішності\зарплати, я якось до того не привязуюсь, ці речі дуже мінливі.
Але замітила за собою, комфортно з людьми, які розумніші за мене, які хочуть розвиватись, завжди рухатись в перед, як то кажуть великим "потенціалом"

нічого пошлого

.

В Україні - ні, все якось немає часу\бажання. Але вже найближчим часом збираюсь. Багато стараюсь гуляти парками\лісами (то якщо додому приїжджаю). Мені завжди треба більше відкритого простору щоб заспокоїтись.

«і перше і друге присутнє»
Ну ви самі розумієте, що з цим треба боротися. Ви взагалі багато розумієте, тому не берусь вам радити якісь конкретні речі. Все таки дотримуюсь думки, що вам треба розслабитись. В голові. Повірте, ми контролюємо в житті набагато менше аніж собі думаємо) пливіть якийсь час за течією, звертайте увагу на речі, які ми зазвичай не помічаємо. Чомусь мені сукупно з ваших дописів видається, що ви людина напружена, з оберемком задавлених емоцій(

я дійшла висновку що я взагалі не вмію проявляти своїх емоцій, давати їм волю.

Спробувала, може щось не так роблю Зараз шукаю хорошого психотерепевта, бо розумію що моїх сил щоб розібратись зі всім явно не хватає

може хтось когось порадить?

.

Я б хотіла почути, а то вже не знаю за що братись, мого розуміння для того щоб розібратись і вийти з цього стану недостатньо.

"комфортно з людьми, які розумніші за мене, які хочуть розвиватись, завжди рухатись в перед, як то кажуть великим "потенціалом"

Зрозуміло тоді. На жаль, таких людей мало. А з вашим рівнем розвитку і потенціалом ви навряд чи зможете жити з людиною, яка звикла сидіти на одному місці і нічого не бажає змінювати. У вас досить висока планка (це в жодному разі не погано). І вам потрібно, щоб ваш обранець був або рівним з вами, або ж ще вищим. У світоглядно-морально-побутовому плані.

Щодо того, що підійшло особисто мені. Мені дуже зручно вірити в те, що Бог дасть мені бажане саме тоді, коли я буду справді до цього готова. Бо, можливо, мені лише здається, що я готова, а насправді це не так. Там, нагорі, видніше. Це допомагає позбутись думок на зразок "ну чому у тих є, а в мене нема, я ж не гірша точно" або "ну що я не так роблю?" чи "певно, я не заслуговую на це".

я спробувала так жити, от тепер розхльобую то все.
Насправді моя планка не така вже і висока, просто хочеться щоб було цікаво, було комфортно. Щодо розуму, там все набагато простіше - людина може знати щось інше ніж я, і цього достатньо. +бажання вивчати щось нове і не критично ставитись до моїх знань (хоч розумію що з чоловіками то важкувато). Найцікавіше, що я таких людей зустрічаю, і доля їх просто забирає від мене (зміна місця проживання, через різні причини не повязані зі мною).

Я головою це розумію. Я навіть сама собі попридумувала причини чому саме так відбувається, логічні, які багато чого пояснюють, і найголовніше що вони позитивні. Але хімія в голові не дає спокійно жити.
в молитві я ніколи не прошу нічого конкретного, а лише того що мені треба, що мене зробить щасливою (саме таке формулювання).

@Hermi, знаєте я не вірю в людей які зрозуміли як жити) Ми всі постійно перебуваємо в різних життєвих станах- то нам добре, то нам зле, то нам ніяк, то нам все рівно, то нам все понятно, а завтра вже нічого не понятно...
Сім’я надає відчуття, що нам жити добре на певний період, але цього не достатньо. Вам правильно написали - у вас є ви. Можуть відбутися зміни в життя , які відволікатимуть вас від вас. Але ви все рівно до себе вернетесь і все спочатку. А в сім’ї ще треба буде вважати, щоб такий стан, як у вас зараз нічого не зруйнував. До чого я веду - не покладайте надії, що хтось чи щось вам поможе, то все маскувальні сітки, деякі з дуже тривалим ефектом.
Я вас не знаю. Але перестаньте від себе стільки вимагати. Не все залежить від вас. І сумніватися в тому, що зроблено- то вже зроблено. І намагатися справити правильне враження теж перестаньте. Бо це все закінчується почуттям провини і розчаруванням. А винити себе нема за що.
І ще тут кілька разів прозвучало « висока планка» в питанні вибору чоловіків. Я того виразу взагалі не розумію))) Як це висока? То ніби хочеш туфлі за 4000, жмеш, береш за 1500, потім ними не задоволена, думаєш нащо я викинула 1500 і далі думаєш про туфлі за 4000? Чи як? Ви шукаєте людину з якою вам комфортно, як можна ту планку знизити? І якщо робити висновки з ваших суб’єктивних розповідей про хлопця з яким ви жили - розслабтеся, у вас планка не висока, навіть навпаки, бо наскільки я пам’ятаю він вас не цінував і увагою не балував.
А ті всі роздуми про планку приводять вас знов до питання - може Я не так хлопця вибираю?
А думати бажано - Я набралась безцінного життєвого досвіду, який в майбутньому Я використаю з розумом, бо Я офігенний молодець і Я можу!

Я не надіюсь що сімя перетворить моє життя в казку і все налагодиться. В мене зараз інша річ - маніакальне бажання за когось дбати, щоб хтось був поруч.

Розумом я все пракрасно розумію, але я не можу на 100% в то повірити. Я не можу зрозуміти чому. Чому я кожного разу повертаюсь до одного і того ж. Переконала, відносно заспокоїлась і за півгодини знову те саме...І знову 100500 аргументів що все ок, і так по колу.

@marianast висока планка - це коли хочуть, щоб чоловік був обов"язково спортивної статури, підкачаний, блакитноокий блондин, з зарплатою не нижче за 20-30 тисяч грн., власним житлом і машиною. А коли зустрічається хороший добрий хлопець, але він нещодавно звільнився з роботи і поки не знайшов іншу, житла не має, машини також - то одразу такий варіант "забраковують" як нездалий.
Hermi написала, що в неї таких заморочок нема. То й добре =) Значить, все точно буде ОК.

Головне поставити правильну ціль) ну і визнати її))
в мене є знайома. скільки її знаю постійно всім жаліється. що не може вийти заміж. кавалерів купа. постійно з кимось зустрічається, а заміж вийти - не складається щось.. і от при доброму гуморі.сказала чудову фразу.яка все і розставила по місцях.- я заробляю гроші. мені тре гроші. не буде той -то буде інший.. Занавєс)

@Sunichka тобто «висока планка» це холодний розрахунок? Так мені понятно, тоді))))

А я думала, "висока планка" - це людина із зразковими моральними якостями нє, хороші планки опускати не варто, треба тільки розібратись, що там в тих планках запроектовано і для чого.
@Hermi, єдина порада для Вас - повільно дихати і по-че-ка-ти. От як хворіє людина грипом, то мус той тиждень потемпературити, і сенсу щодня заламувати руки, що "як же мені зле-що робити-за що це мені..і т.п." немає жодного. Почекати і лихоманка мине. Вам не треба зараз нових цілей, кардинальних змін, залиште це на"подумати завтра", Вам необхідно віднайти рівновагу, і вже з того стану ставити цілі і розробляти стратегії.
Ви скажете, що не можете заспокоїтись, що думки і сумніви накривають - спробуйте навчитись ці думки приймати, якось ніби збоку дивитись на них, вони - це не Ви, і не Ваше життя, просто думки і емоції, хай які хмурні зараз. Є та й є. Думаю, за умови Вашого щирого бажання, компетентний психотерапевт допоможе цьому навчитися. Від себе пораджу ще майндфулнес - чудова психотерапевтична практика! Із науково доведеною ефективністю
А далі вже можна буде і з "уроками життя" розбиратися. І, думаю, якщо грамотно зробите перші кроки, то і ті "уроки" будуть як книга читатись.

@Mansikat цей стан триває давно, і чим більше залишаю на потім, тим гірше стає.
Печально одне, я не бачу цілі. Все до чого я хочу іти, просто розвалюється на ходу, я почала боятись мріяти, будувати плани.
Елементарний приклад, хотіла з другом піти в театр, все було куплено сплановано, були варіанти з ким піду, якщо впаде метеорити і другові не вийде. В кінцевому результаті - пішла сама На всіх у той день "впав метеорит". І то один із прикладів...Це все почалось з вересня місяця, я просто казала, ну і що що не вийшло, ну і що що зруйнувались плани, завтра буде новий день і нові плани. І до кінця грудня, моє все життя пішла коту під хвіст, я це назвала - чистий листок, все з нуля. Але воно далі триває! І майже за півроку в мене виробився рефлекс "боятись наступного дня". От як тільки щось налагодиться, проясниться, заспокоюсь - і на тут тобі джекпот, все знову валиться.
я не витримую так. Мені не хватає сил ен-ну кількість раз збиратись докупки, зализувати рани і іти далі. Я вже не знаю куди іти і для чого.

Постарайтесь трохи поплисти за течією. Може вона вас кудись хоче винести?

три місяці пливу. І як тільки почала кудись виносити - водоспад

Я напишу лише одне слово - despacito

"чим більше залишаю на потім"
я не те щоб пропоную залишати на потім, я припускаю, повертаючись до аналогії з грипом, що Ви намагаєтесь бігти на роботу/будувати плани, не відлежавшись в ліжку, не відновившись, не знайшовши балансу. Ви хочете пропустити цей момент. Можливо, тому все і валиться. А те, що Ви, не маючи достатньо ресурсу, намагаєтесь таки бігти - то просто переводите цей стан в хроніку, і час тут - не показник.

"Печально одне, я не бачу цілі."
Побудьте, поживіть з цим. Поки не бачите, таке буває у багатьох людей. Я якраз про те і пишу - просто дайте собі час, ну без планів, говорячи вашою термінологією)

"Елементарний приклад.."
Люди схильні бачити життя через певні "фільтри", через які викривляється реальний стан справ. Я, звісно, не знаю, що конкретно відбувається у Вашому житті, але виглядає, що присутнє таке бачення драматичне, катастрофізація. Знаю, знаю, ми самі не дуже охоче визнаємо за собою такі речі, тому можу передбачити Вашу реакцію на мої слова. Але раптом, якщо таки справді націлені на зміни, розглянете мій скромний погляд зі сторони.

@Hermi а ще я можу припустити, що вам ваша робота не кайф. Ви собі цілей наставили, досягли, а робота, упс, очікуваного задоволення не приносить. І то все так в купу навалилося і вам сумно і розпачливо.
А то, що все розвалюється на ходу - то минеться, ви навіть не помітите. Чи то у вас такий посил в космос зараз, чи то світосприйняття таке, але то не на довго, 100%

Знаєте, це смішно. Про фільтри знаю і розумію, я пробую в отому всьому шукати позитив, показувати, що все що відбувається, воно має бути і несе лише позитив в глобальному, якби не та подія, то не відбулася б інша. Але це все наступаючи собі на горло ;( і то якось ще більше заганяє в тоску. Я стомилась.

@marianast я розгубилась, я не знаю чим хочу займатись далі. Робота подобається, але на жаль це більше як хоббі

@Hermi я так само( в мене взагалі та була раса, я так розумію ви з області науки? Я теж. Взагалі наука і науковці як оточення не сприяють емоційній стабільності. І останнім часом людей, які хочуть рости, розвиватися, добиватися, які надихають і стимулюють, там не лишилось(

"Про фільтри знаю і розумію, я пробую в отому всьому шукати позитив, показувати, що все що відбувається, воно має бути і несе лише позитив в глобальному, якби не та подія, то не відбулася б інша. Але це все наступаючи собі на горло ;( і то якось ще більше заганяє в тоску."

То вже перегиб в іншу сторону), не треба все з позитивом - просто розумом трохи "скручувати" драматизм в оцінці подій. Пам'ятати про таку свою особливість, ставити критичні запитання собі, розглядати альтернативні думки, докази "проти" оцінки "всьопропало", і можливо, Вам вдасться трохи похитнути віру в це на рівні думок, і, цим, відповідно, вплинути на емоційне сприйняття ситуації.

@Hermi якщо раптом зберетесь в гори чи на лижі (чи все це водночас) і буде потреба у консультації досвідченої у походах та лижних катаннях людини - пишіть. У мене є друг, який має великий досвід і першого, і другого. Дам його контакти