Не люблю

Прийшов з роботи. Кинув свого рюкзака і закрився в кімнаті. "Поганий настрій", подумалось їй. Через 10 хвилин він вийшов з торбою і сказав: "Я більше не люблю тебе. Вибач. Я йду." І пішов.
Я більше не люблю тебе... Це як? Крутилося наче оглядове колесо в її голові. Оглядове колесо над згарищем мрій. Не люблю... Так схоже на вирок. Як, як її можна не любити? Як? А виявляється можна.
Не люблю... Вона також не любить, не любить лицемірних людей, не любить коли їй брешуть, не любить смаженої цибулі і великих собак. Але не розуміє як можна не любити її. Хоча...
Ком з горла плавно переміщався по-під очі. Але ж вона не плаче. От так як він не любить, так і вона не плаче. Хоч і воліла б вилізти на Говерлу і викричатися на половину світу про свій не біль.
Так починається внутрішній вакуум... Так починається тиша... Так починається... так закінчується період "не люблю"...