найважливіша підготовка

Поволі, хоча, де ж там - поволі! Блискавично підкотились ми з Цяточкою моєю до терміну, коли вже час починати активно готуватись до її народження. Термос, малинові листочки... нерафіновані олії... Ванна, масаж ,вправи... не те.
Тобто, не те щоб зовсім не те але найважливіша підготовка цього разу для мене все ж в іншому. І працювати над відкриттям треба теж по-іншому. Цього разу нічого не піде без відкриття... душі, яке в сантиметрах не виміряєш і чайочками не простимулюєш.
Минуло 2 тижні від того дня, коли ми потрапили на УЗД - і дізнались, що наша ляля - дівчинка. Мені не соромно зараз казати про те, що я була в шоці. Мені не соромно навіть за те, що з тиждень я сподівалась виключно на "неточність дослідження", і практично бачила картину: чоловік тримає на руках новонароджене крихітне і каже: а це ж таки хлопчик! А за що соромно - за те, чому саме я так настрашилась цієї новини: за те, що я дуже боюся і дуже не хотіла б мати такої доньки, якою є сама.
В житті я так звикла захищатись, що, напевно, дійсно часом буваю безсердечна. Боюсь, що мене можуть вдарити. Часом перевищую міри самозахисту. Нарощую сили, м'язи, розум, гострослів'я. Збираю гроші. Будую мури навколо себе і своїх дітей, за яких боюся ще більше, ніж за себе, бо якщо я почуваюсь беззахисною - то якими ж мають почуватись ці м'які клубочки з круглими оченятами і пухом на голівках? А вони дивляться на мене - і вчаться... вчаться страхів? Вчаться боятись поразки? Боятись любові? Не хочу так більше.
Напевно, час прийшов це сказати.

Сказати мамі. Мамо, пробач мене, будь ласка. Напевно, не буває стабільних, повністю зрозумілих і однакових стосунків між людьми. І напевно, ніхто не може робити тільки правильні вчинки, тому неможливо застрахуватись від усіх можливих непорозумінь на майбутнє. Але я не хочу більше виправдовуватись і перестраховуватись. Я хочу, щоб ти знала. Що незалежно від того, чи погоджуюсь я з твоєю думкою в конкретній ситуації, я дуже тебе люблю. Що незалежно від того, чи хочу і чи буду я наслідувати твій приклад в житті, я завжди буду вдячна за те, що ти для мене зробила. За моє чудове дитинство. За внутрішній камертон, до якого я настроюю свою інтуіцію змалечку і дотепер. за твою любов, яка все така ж сильна і зараз, коли любити мене так непросто. За всі ті найважливіші речі, які неможливо перелічити навіть за цілий день. Пробач мене, що захищалась від тебе стільки років.

І сказати Цяточці. Малюся, для мене все одно незвично, що новонароджена дитина може бути дівчинкою, так що мусиш пробачити нам з татом, якщо часом забудемось і будемо лоскотати тебе з криком "хльооопсііі!!!" Але ми чекаємо тебе і любимо не менше, ніж твоїх солодких братиків. І я обіцяю тобі, що буду тобі не гіршою мамою, ніж мами інших дівчаток. Ляльки і ляльковий візочок в нас вже є, сподіваюсь, тобі сподобаються. Ну і машинки з мячиками тобі теж будуть цікаві, я сама часто бавлюсь тим всім з щирим захопленням. А які в нас гелікоптери на пульті! Думаю, поки твоє крихітне волоссячко відросте, я навчусь робити зачіски і вплітати стрічечки. Так що - рости, розвивайся, а там прийде час - і приходь до нас, чекаємо на тебе і любимо дуже.

Багато чого довелось передумати і переоцінити за ці буквально 3-4 останні місяці. Я ще багато чого не вмію. Але боюся своїх незнань і невмінь значно менше. І не збираюсь більше ховати свою вразливість за залізобетонним муром.