Кумедні випадки, дитячі "перли" або діалоги з життя (частина 2)

Зимові записки (січень-лютий 2014 р.)
Прогрес пішов – Софія вже вивчила майже 4 повні вірші і рахує від 1 до 7. А я продовжую записувати її перли.

Шукаю вранці теплі флісові рукавиці, випадково виклала свою червону пухову шапку із вухами, привезену колись татом із далекої буржуйсько-лижної країни. Софія взяла ту шапку у руки, крутить, крутить нею, зацікавлено розглядає. Баба, помітивши це, вставляє свої п’ять копійок:
- Чого ти крутиш ту шапку, та вдягни її вже!
Софія із замисленим видом винахідника Ейнштейна раптом видає:
- То не сяпка – то тапалюх!

Дід застеляв вранці диван та випадково стукнув ліктем у вікно у міжкімнатних дверях. Софія тим часом сиділа з бабою на кухні. Баба на грюкіт із вітальні тут ж відреагувала своїм коментарем:
- Що за дідько його там товче вже рано…
Софія тут же не залишилась у боргу:
- Баба, то не дідько – то бабайка!

Іноді філософія життя моєї малої мене вбиває наповал. Уікендова історія: Софі ходила з мамою й татом у дитячий еколого-натуралістичний центр дивитись на тваринок і пташок. Баба вдома ввечері питає:
- Софієчка, розкажи бабі, кого ти там бачила?
Софія насуплено:
- Змію.
Баба:
- І яка та змія була?
Софія:
- Та така ж, як по телевізорі.

Хвилинка позитиву. Читаємо разом книжку «Муха-Цокотуха», я читаю, Софі повторює останні рядки, розглядаємо картинки.
Я: Софієчка, це хто?
Софія (радісно): Муха!
Я: Тааак, а це хто?
Софія (спочатку задумується, а потім раптово розцвітає усмішкою): Це мухуй!
Отак у родині народився новий оригінальний галицький матюк )))).

Березень 2014 р.
Софія дуже любить оригінальні рекламні ролики, один із улюблених, наприклад, «Аквафреш» та «Бондюель». Дивиться зі всіма новини, на екрані показують завезених тітушок із російськими триколорами, що істерично кричать «РАССИЯ! РАССИЯ!». Вона так зосереджено їх розглядає, обдумує, і тут раптово видає, тикаючи пальчиком в прапор: «Аквафєсь»!
Отак проросійські мітингувальники стали називатись у нашій сім’ї «команда Аквафреш»! ;-).

Знову із серії «Діти – наші квіти».
Наша Софія іноді веде себе як Азаров – постійно перекручує слова і власні назви, іноді це ненавмисно, а іноді спеціально. Купили перші пазли, складає, сопе як мішок, злиться, але складає. І постійно видає «Біласіська» і «Біласіська», пізніше виявляється, що це так вона називає Білосніжку, яка, власне, і намальована на її улюбленому пазлі ))).

У Софіїної подружки по дитмайданчику та іграх Олесі день народження – 3 роки. Ну ми, мама з бабою, відповідно підготувались, купили лялечку і шоколадку, муштруємо Софію, щоб вона вміла привітати подружку:
- Софієчка, коли прийде Олеся, треба взяти подарунок, підійти до Олесі і привітати її, сказати: «Вітаю з Днем Народження!». Повтори. Молодець, добре…
Нарешті приходить Олеся з бабцею на дитячий майданчик. Ми випихаємо Софію наперед, тицяємо їй в руки пакунок і повторюємо:
- Ну давай, вітаю Олесю, ти ж обіцяла! Не соромся!
Софія стоїть, набундючившись, дивиться на щасливу і усміхнену Олесю, і важко сопе.
Я: Софійка, вітай Олесю, бачиш, Олеся чекає! Кажи, вітаю тебе!
Софія (якусь хвильку вагаючись, таки видає): Вітаю тебе з Новим Роком!

Квітень 2014 р.
Пізній вечір, лягаємо спати, я вимикаю світло, дитина десь побігла переді мною у іншу кімнату. Я, намагаючись адаптувати очі до несподіваного мороку, приглушеним голосом питаю:
- Софійка, ти де?
- Я тут, мама, в темноті!

В процесі засинання Софія любить лежати по черзі із всіма родичами (потім її сонну перекладаємо у ліжечко). Цього вечора вибрала бабу і тут же тягне свою маленьку дитячу ковдру, щоб підкласти під жорстке перилце ліжка. Підкладає і примовляє сама до себе:
- Підклядаю, бо Сесійка впаде, вдалиться і буде вити!

Ранок. Бабуся тихо порається на кухні і час від часу заходить у кімнату подивитись, чи Софійка вже встала. Під час чергово рейду «кухня-кімнати» застає картину: дитина сидить у своєму ліжечку, у піжамі, світячи босими п’ятками з-під ковдри, на голові бардак, волосся стирчить у різні сторони. Баба підходить до ліжечка і запитує.
Баба: Софійка, ти вже встала? А чого ти так тихо лежиш, мовчиш і не кличеш бабу?
Софія (скривлена, важко сопе): Бо ти глуха!

Травень 2014 р.
Софія з батьками на пасіці біля лісу. Дивиться здалеку, як рій бджіл здійнявся над вуликами і обліпив дерево.
Я: Бачиш, Софі, бджілки як сильно гудуть?
Софія: То літак гуде!
Я: Ні, Софі, то бджілки гудуть, коли разом летять!
Софія: Ні, бджілки літають і співають, а ти, мама, щось видумуєш!

Далі буде...