Казки для дітей, батьки яких воюють

Сьогодення ставить перед батьками такі завдання, відповіді на які так просто не знайдеш у книжках. Адже це не стандартні, виключні, неочікувані реалії... І от в цих реаліях опинились ми і наші діти. І навіть якщо ми самі почуваємо себе розгубленими у стані невизначеності та страху, то дітям хочемо допомогти втримати такий важливий стан захищеності та переконання “все буде добре”.
У цій статті я хочу поділитись з вами декількома порадами психолога Світлани Ройз, як допомогти дитині (та дорослому) відновити рівновагу, а також власними ідеями казок для дітей, батьки яких воюють на Сході.
Все більше дітей потрапляють у наше коло тривог і страху, як пережити сьогодні і що буде завтра. Що можна робити із дітками, щоб повертати їх у природній для них стан спокою?
Відома київський психолог Світлана Ройз радить:
- обмальовувати долоньки, фігуру, грати у ігри з долоньками. Це повертає дітям відчуття власних кордонів, власного “Я”.
- ліпити з глини, пластеліну. Це обов'язковий і незамінний спосіб зняття напруги.
- Творити чоловічків (малювати, вирізати, шити, ліпити). Добре побавитись із ними “як дорослий з малям”.
- Малювати дерева та гратись у дерева. Важливо акцентувати увагу на корінні, яке міцно тримається за землю. А ще можна пограти у сумне деревце і розпитати, що потрібно зробити, аби деревце не сумувало — погладити, обійняти, ще щось?
- Створювати Ангела, інший оберіг, який потім чіпляти біля ліжка.
- Малювати на вільну тему без обмежень нестандартними способами — губкою для миття посуду, ватними палочками, зубними щітками.
- Капати фарбою у ємність з водичкою, спостерігати, як змінється візерунок, фантазувати, що це.
- Малювати на темному папері яскравими фарбами.
- Скакати, де тільки можливо.
- Дбати про розклад дня, який дитина заздалегідь знає, і тому може передбачити майбутнє.

Як бачите, усі ці способи вимагають від вас тільки бажання побути з дитиною та зосередитись на творчості поруч з нею. Цей час має бути тільки для вас і дитини. Тому інші контакти слід обмежити.
Окрім стану тривоги в дитини від того, що поруч постійно стривожені близькі, в сім'ях, де батько “пішов воювати”, в дітей виникають питання “Як це — воювати?”, “А коли тато повернеться? “, “А чому тато не дзвонить?” і т.п. Як пояснити меншим дітям, що робить тато?
Моя відповідь — розповісти казку. Для прикладу, це може бути казка про сумного зайчика, який не розумів, куди подівся тато і чому сумує мама. Він зустрів мудру сову, яка пояснила йому спочатку призначення мами і тата. Мама — турбується, годує, пестить. Тато — господар, навчає, захищає. В першу чергу, тато захищає нірку — дбає, щоб двері були міцні, замок — справний. Але коли небезпека загрожує цілій лісовій країні, усі найсильніші тати вирушають у похід туди, де закінчується ліс, і там обороняють спокій усіх лісових сімей. “Мама сумує, тому що також скучила за татом, як і ти. І тато за вами скучає, але кожного вечора він, як і вдома, говорить тобі “надобраніч” і бажає солодких снів”. Оберіть героя, який точно сподобається вашому малюкові і розкажіть йому схожу історію. Дитина зрозуміє, де тато і що тато про нього далі дбає і пам'ятає, хоч і на відстані.
Діти за віком старші, ніж 5-6 років, пояснення отримують самі з новин та з розмов дорослих. Для них життєвоважливими є відчуття тимчасовості того поганого, що відбувається, впевненність, що все буде добре, і переконання, що стійкість і витримка є необхідними чеснотами під час такого важкого випробовування. Саме такою і є мета у історії, яка написана для дітей, батьки яких воюють. Миру всім нам!

Легенда про те, як ліс сам себе врятував

Ти, напевне, маєш улюблені дерева? Можливо, тобі подобається дуб. Він – сама міць і сила. А можливо, ялинка – такий собі вічний натяк на свято. Ще є калина – окраса лісу і спасіння птахів; клен – золоте намисто осені. Кожне з них колись було маленьким паростком, пережило і спеку, і холод, і сильний вітер. Зміцнішало й стало дорослим високим деревом. А чи ти знаєш, як вдається тоненькій стеблині пережити страшну негоду? Я розповім тобі давню легенду, яку мені колись розповіла прабабуся, а їй – її прабабуся, а тій прабабусі – її прабабуся. Багатенько років цій історії.
Так-от, легенда ця про часи, коли люди розуміли мову дерев. Так-так, дерева розмовляють. Згадай, хіба ти не чув у лісі незрозумілих звуків – інколи здається, ніби хтось перешіптується, гукає, а часом стогне. Було таке? Це дерева розмовляють. Тільки ми не знаємо їхньої мови. А колись в прапрадавні часи люди знали. І саме відтоді переказують історію, яку ти зараз почуєш.
В одному звичайнісінькому лісі підростав паросток. Ріс він швидко і міцнішав на очах, адже про нього піклувались батьки. Коріння дорослих дерев утримувало вологу, і паросточкові завжди було чим вгамувати спрагу. Його молоде листя широкі батьківські крони оберігали від жарких променів сонця. Гнучкий, слабкий стовбур завжди міг спертися на дужчі, коли здіймався сильний вітер. Як і люди, дерева дбають про своїх нащадків, захищають їх.
І от, одного разу природа змусила лісові дерева не просто захищати паростки, а рятувати їх. Як ти гадаєш, що це було за випробування? Саме так, буревій – дуже сильний швидкий вітер, здатний виривати з корінням слабкі рослини. Його поява – це справжня біда. І дуже добре, що птахи попереджають ліс про небезпеку.
Дуби, почувши про наближення такої негоди, голосно заплескали гілками, скликаючи усіх шукати спосіб захисту.
- Ми маємо вистояти!
- Не дамо буревію знищити ліс! – чулося з усіх боків.
Так, було вирішено, що найвищі, найміцніші чоловічі дерева піднімуть свої гілки догори, а жіночі дерева – підтримка велетнів і молодих пагонів – навпаки, опустять гілля та переплетуть між собою. Домовлено – зроблено.
І от, темніє небо, замовкають птахи та комахи, усе живе ховається по дірках-нірках. Лагідний вітерець поступово набирає сили й швидкості. Першими це відчувають листочки на гілках міцних високих дерев. Потрохи вітер обриває їх і закручує в несамовитому танці. Ще трохи, і до танцю він затягує цілі гілки. Вони гнуться, стогнуть і ледь тримаються стовбура. Буревій починає злитись, його мета – це скалічений ліс. І обірваних гілок для цього не достатньо. Він усе різкіше змінює напрямок, усе сильніші його пориви. Але як не намагається переламати хоч якийсь стовбур, йому це не вдається – високі міцні дерева з піднятих гілок утворили стіну, яка стійко розбиває зусилля негоди, а сплетені гілки нижчих дерев – це дах для наймолодших і слабших лісових рослин, вітру до них не дістатись. Плетений захист підтримує поросль і навіть найменші паростки заспокоюють один одного, додаючи сміливості та стійкості. Усі об'єднались у протистоянні ворожій силі.
Ще не одну спробу зламати дерево робив буревій. Але з кожним разом він слабшав. І врешті-решт перетворився на звичайний вітерець – такий приємний у спекотну пору. Негода скінчилась. Ліс врятувався.
А легенду з того часу розповідають саме тоді, коли птахи попереджають про наближення буревію.