Який смішний понеділок!

Ах, як же все у житті цікаво і переплутано!
Нерідко замислююсь про пасивний дохід і розумію, що якби про мене зняли правдивий серіал (навіть пристойний), то я більше не переживала би про заробіток. І жарту тут зовсім мало.

Продовжуються явні і приховані реакції на мою розповідь про психіатричне лікування.
Одна з реакцій страшенно мене потішила - мій допис хотіли використати як компромат (!) проти мене, бо людина знала, що я продовжую працювати. І захотіла попросити в мене грошей за своє мовчання, а інакше вона дасть моїм актуальним замовникам посилання на мій анонімний допис (!). Щоб ви розуміли, то лише тут я "під псевдонімом" - бо якось так повелося. Але насправді і тут всі давно в курсі, що я Юля Олех, і це таке класне ім'я з прізвищем, що навіть псевдоніма не потрібно.
От і на медіумі я Юля Олех, і на фб я Юля Олех. Кому могло спасти на думку, що це ледь не секретний допис? І кому після цього потрібне психіатричне лікування?
Я вже пояснювала, навіщо це написала. Вочевидь, мало пояснювала. Бо і дотепер дорікають мені "вдалою рекламою" і це капець образливо, бо я ні одного євроцента не маю від того, що розповіла поверхнево свою історію і дала зрозуміти людям, що можу підказати їм, куди піти і що робити. Бо проблема, нажаль, не унікальна. І звертаються, не одна і не дві , та вже з десяток жінок, яким болить. І навіть тут на ДП до мене писали. Я дякую всім, хто оцінив мою СМІЛИВІСТЬ написати все як є від свого імені. Думаєте, це було легко? Чесно - я вже забула, як це було. Пам'ятаю лише відчуття, коли опублікувала допис: відчуття, що я все зробила правильно. Дуже нечасто буває, дуже це відчуття ціную.

Взагалі мені дивно мати ці "іздєржкі слави", бо я ж не популярна блогерка. Мене переважно навіть не десятки тисяч, а пару тисяч народу читають. Часом в маршрутці знайомляться, бо - прошу зауважити - мій фейс також є на всіх моїх профайлах, і це також не ознака того, що я ховаюсь.
Так от, при тисячі-другій читачів мати заздрісників і "компромат" - це досить прикольно, я вважаю.

Але мушу вже дописати, щоб два рази не ходити.

1. Я жива і дієздатна. Мій чоловік - це не мій опікун, наші стосунки - справа наша, але головне - нічого повз мене вирішити не вдасться (був прецедент, нажаль).
2. Я маю обмеження і їх дотримуюся. Якщо захочу - розповім. Не захочу - не розповім. Але дотримуюся я їх з точки зору відповідальної людини і здорового глузду. Так, як би це не звучало.
3. Я знаю, що деякі види роботи мені довіку заборонені. І свідома цього. Захочу - розповім.
4. Я - повноцінна мати своїх дітей. І ні, мене не позбавляють батьківських прав.
5. В моїй професійній сфері я також надаю не всі послуги, які надавала раніше. І це також тимчасово, сподіваюсь. Але в якості тих, які продовжую надавати, я впевнена настільки ж, наскільки і раніше. Так, я не знайомлюсь з замовниками типу "Привіт, я Юля, я психічно хвора особа". Але це не означає, що є якийсь гриф секретності на тому, що я викладаю в мережу.
Зрештою, блогерство в тому форматі та обсязі, як воно є зараз, подобається мені. Хочу продовжувати. А я - чесний блогер, тобто, про все важливе для мене згадую вголос.

От і про цю не конче приємну сторінку життя теж.
Уф. Виговорилась.