Як організувати гру з дитиною таким чином, щоб зрозуміти її?

Як організувати гру з дитиною таким чином, щоб зрозуміти,
що її непокоїть та допомогти впоратись із хвилюванням

Вже не таємниця, що дитина в рольовій грі програє ті ситуації, які її непокоять. І з порадою побавитись з малюком, щоб дізнатись причину його поганого настрою або незвичної поведінки, Ви, напевне, вже зустрічались. Я ж у цій статті розповім детальніше, як саме організувати потрібну Вам гру і що робити з результатом Ваших спостережень.

Отже, маємо малюка, поведінка якого Вам незрозуміла або дивує або розчаровує, а, можливо, Ви просто хочете краще знати свою дитину.
Необхідних умов для спільної гри небагато: здоровий малюк, звична домашня обстановка та можливість усамітнення (всіх попереджено, що непотрібно Вас кликати до телефону, а дитині пропонувати випити компотик). Від Вас вимагається певний стан — така собі налаштованість на хвилю дитини, потрібно бути максимально чутливим до її настрою та бажань.

Як розпочати? Ви сидите на підлозі в оточенні дитячих іграшок і пропонуєте побавитись - “я буду ведмедиком, а ти ким будеш?”. Далі Ви бавитесь, пропонуючи різноманітні ситуації: ведмедик вийшов погуляти та зустрів кошеня, вони разом пішли гуляти, бавитись, обідати, знайомитись з іншими, в дитячий садок, на дитячий майданчик, в гості і т.п. Звичайно, за один раз Ви програєте одну-дві ситуації, але в даному випадку важлива не кількість, а якість. Потрібно “пожити” в ігровій ситуації. Наприклад, Ви прийшли в гості, п'єте чай, говорите за столом (якраз можна повторити правила ввічливої поведінки), прибрати за собою, побавитись. Якщо гра йде рівно, і герой Вашої дитини спокійний, зіграйте-спровокуйте конфліктну ситуацію — нехай ведмедик так розіграється, що штовхне котика або відбере іграшку або образиться, що йому не вистарчило цукерки. Реакція героя дитини покаже його поведінку в подібній реальній життєвій ситуації. І ось вона — інформаційна цінність сумісної рольової гри. Як себе поводить малюк, коли його кличуть бавитись незнайомі діти, чи починає він сам знайомитись (чи вміє), як він реагує на того, хто його ображає, яку він сам пропонує ситуацію для гри з Вами і т.п. Все це інформація для роздумів. Адже результат спостережень, звичайно, дуже цінний, але сам по собі, без продовження, залишається тільки інформацією.

Що робити із результатами спостережень? Коли Ви зрозумієте, які саме труднощі у Вашої дитини, Ви зможете допомогти їй з ними впоратись у тій самій ігровій ситуації. Адже у Вас ”в руках” іграшкові герої, які словами та діями можуть вплинути на те, що відбувається — показати своїм прикладом, як знайомитись чи пропонувати гру, як вибачатись, ділитись, кликати старшого і т.п. З досвіду знаю, що багато ситуацій змусять Вас задуматись, і Ви не зможете зразу “розрулити” конфлікт. Це нестрашно. Закінчіть цю гру “чарівним” способом, тобто за допомогою чарівної палички чи феї всі потоваришують, вилікуються, перетворяться на добрих та чесних, тобто все, що потрібно для доброго закінчення історії. А для Вас залишиться завдання — поміркувати, як Ви вважаєте за потрібне вчиняти, коли Вас несправедливо образили або коли сам дарма образився; як слід реагувати, коли з тобою не хочуть бавитись і що робити, щоб захотіли; як впоратись зі злістю, страхом та сльозами... До речі, зауважте, як нелегко Вам знайти відповіді на ці питання. Тепер розумієте, чому дитина губиться, як їй вчинити в незвичній для неї ситуації, нервується і часом взагалі відмовляється йти до дітей? Як гадаєте, чи варто питати дитину, чому вона вдарила іншого малюка, який забрав її іграшку? Чи бачила Ваша дитина, як Ви вчиняєте, коли щось Ваше забирають у Вас? Якщо відповідь на останнє питання “ні”, тоді наступне питання, звідки ж малюк може знати, як краще вчинити? Відповідь — з гри або казки. Про помічну казку я розповім в іншій статті, а зараз повернемось до гри. У грі Ви можете продемонструвати недобрі наслідки “поганої” поведінки (якщо дитина має такий досвід), і обов'язково бажану поведінку малюка.
Буває, що малюк відмовляється бавитись на болісну тему. Тоді покажіть йому лялькову виставу або розкажіть казку. Причому грайте, показуйте, розповідайте історію стільки разів, скільки Вас малюк попросить. Він краще відчуває, яке йому потрібне дозування, щоб засвоїти казковий урок.

Якщо малюк зразу відмовляється гратись разом? Іноді мама зіштовхується з тим, що малюк не хоче з нею бавитись у рольові ігри (таке, зокрема, трапляється, якщо така пропозиція від мами перша за п'ять років його життя). Не відмовляйтесь від свого рішення. Починайте гратись самі, а дитина нехай спостерігає. Як тільки Ви заволодієте його увагою цілком, спитайте ненароком, як має вчинити ведмедик або чому втік зайчик. Поступово дитина стане учасником Вашої вистави, як мінімум, в ролі співавтора сценарію. Якщо малюк відмовляється бавитись саме в цю гру, яку Ви пропонуєте, погоджуйтесь на запропоновану ним тему. Те, що “болить”, обов'язково покаже себе, і Ви зможете йому допомогти.

Чи можна залучати в гру інших дітей або дорослих? Звичайно, можна. Якщо мова йде про дорослих, то їх попередньо потрібно підготувати — пояснити, що зараз не час для виховання та демонстрації акторських здібностей. А якщо в грі приймають участь діти, будьте готові, що Ви отримаєте цікаву інформацію про взаємодію Вашої дитини з конкретними дітьми, і не більше.

Наостанок, я хочу побажати Вам віри в себе та у власну, батьківську, інтуїцію. Не бійтесь спиратись на неї, коли відчуваєте небажання чи бажання щось сказати, спитати чи обійняти малюка. Не бійтесь експериментувати чи помилитись. Взявши на озброєння такий природний інструмент як рольова гра, Ви зможете багато дізнатись, зрозуміти і, найголовніше, допомогти рідній дитині. А хіба ж не це є Вашою метою?