Я також не ангел

Продовжимо епопею з моїми походами на збори обжорок.
Вчора був дуже паскудний, в плані погоди день. На нас сунувся ураган і торнадо, і нам прогнозували сидіти вдома і ніде не ходити. Мені так хотілось піти на збори... адже я пропустила суботню зустріч саме через те, що вдома було багато роботи той не було змоги поїхати. Я давно попередила чоловіка, що йду що-вівторка на збори, які для мене дуже важливі. І от вчора... час доходить до 7-ї вечора, а хатою почало хитати, вітер почав бити в вікна сильним проливним дощем, і я подумала, що мій мітинг накрився. На щастя, виявилось, що вдома нема хліба і хіба знайшлась остання половинка батона, за яку діти з чоловіком чуть не побились і треба було купити хоч якийсь хліб на завтра. Я вирішила - їду куплю хліб, і заодно подивлюсь, а раптом приїде хтось на зустріч. Незважаючи на проливний дощ, і паскудну дорогу я заїхала до вже знайомої церкви. Різні почуття переповняли мене... Може знову нікого не буде і я поцілую клямку? Таки на парковій площі нікого не було... та тут я побачила, що жіночка пішла і відкрила кімнату, де ми збираємось, і включила світло. УРА! Моя поїздка не на марно. Йду...
Початок був як і минулого разу. Молитва, читання основних принципів системи... а далі було читання із книжки 12 Кроків, а саме крок номер вісім. (про крок можна почитати в попередньому дописі)
Ми почали читати абзаци із книжки, і хто хотів той розповідав як даний текс промовляє до нього/неї і спонукає над чимось задуматись. Говорили в загальному, не дуже відкривались чи конкретно називали особу яка завинила перед кимось, або та якій ми зробили прикрість. В тому розділі ми читали про те, що навіть ті хто нам завинив і зробив прикрість заслуговують на прощення. Я побачила там людей переповнених болем, які не хочуть прощати. Не хочуть, бо це важко. Важко пробачити з глибини душі. Пробачити і прийняти іншу особу.
Декілька людей відмовились говорити, а одна сказала, що вона концентрувалась на тому де знайти щось поїсти а ніж те, щоб поспілкуватись з цікавими людьми. Тобто, вона уникала спілкування з людьми і заповнювала те спілкування смаколиками. Гммм... І ось час дійшов до мене.
Я прочитала абзац. До мене не те, що один абзац говорив, а цілий розділ промовляв саме до мене, бо я опинилась в тій групі саме через нелегкі відносини з мамою і чоловіком. Я про це і сказала. З маленької у мене були дуже важкі відносини з моєю мамою, а сьогодні і з мамою і з чоловіком. Сльози заповнили мої очі і просто хлинули по щоках. Так. Саме через такі важкі відносини з мамою я маю проблеми із вагою. Ми не мали права мати друзів, через страх що ми розкажемо про те якої ми віри... а батьки у мене вчителі. А сексотів на той час по школах ще було досить, і мій вчитель російської мови і літератури був саме такою особою, і в нашому будинку, де 5 квартив жив один комуняка який на всіх доносив. Так, ми жили в страху, і в біді... але окрім всього щей в великому утиску з боку мами і бабці.
Також в розділі йшла мова про те, що ми не лишень зранені іншими, а й самі зранювали інших через нашу зацикленість на їжі. І що думаєте? Я собі пригадала випадок, не один і не два, а багато, коли я образила чоловіка, маму і бабцю саме через мою зацикленість на їжі, а саме на приготуванні тої їжі. Мені щось не вдавалось, і мама, бабця або чоловік зробили мені зауваження, або і не зробили... а я на них кинулась, накричала, і могла кинути баняком через цілу кухню... саме, бо їжа не така. Я концентрувалась на тому, що масло не збилось, маса звурдилась, ітд. ітп. ТАК! Так поступала моя мама. Вона матюкалась, коли їй щось не вдавалось... але я ж не хочу бути саме така. Я власне задумалась, що в тому прагненні зробити їжу досконалою, і заповнити стіл до відвалу, я ображала інших, близьких мені людей. І за ЦЕ, я маю їх перепросити. Ніякий торт не вартий попсутих відносин.
Мої откровення заставили інших задуматись, і коли ми пішли говорити по другому колу, то вже говорили всі. Говорили про те, що і вони скривдили своїх маму/тата/сестру/брата. Інші люди такі як вони є, а ми є такі як ми є. Ми повинні інших, а тим більше рідних нам людей, любити. Сваритись з сестрою і заїдати поганий настрій, це глупість. Пробачити їй за те, що вона саме така а не інакша, це велика справа.
...
Після того як зустріч закінчилась мене привітали, що я повернулась, і подякували за те, що я поділилась своїми думками. Я домогла їм задуматись над їхніми проблемами і непрощенням. А одна жіночка дуже втішилась і поділилась зі мною, що дякуючи цій програмі вона знайшла дорогу до Ісуса. Вона була буддисткою і дуже вірила в усі східні релігії, але коли почала шукати Бога, то прийшла до Ісуса. А потім ми вияснили, що ми всі маємо українські або слав’янські корені. Якщо я перше покоління емігрантів, то інші люди є друге або третє.
Нашого цвіту, по всьому світу!!!