я алкоголічка!

Захотілось мені покласти на папір свої відчуття які я маю від вчорашніх зборів для обжор. Почну з початку...

Вдома я повечеряла, не дуже правильно, тобто з’їла ложку клюсок з сосом з курки, і тоді мені було мало і я захотіла ще доправити кусочком чорного хліба. І я таки його з’їла. Потім пішла поставила прання, з яким мені допомогла моя малеча, і в сьомій годині зібралась, сказала чоловіку, що мені треба на зустріч і поїхала. Церкву в якій мала бути зустріч я знайшла легко. Було страшно, а що якщо нікого не буде? А що якщо ніхто не прийде і я поцілую клямку і піду додому? Та мені стало легше коли я побачила, що на парковій площі було багато машин. Ура... вже легше. Але дуже скоро виявилось, що то батьки і діти приїхали на збори з нагоди початку школи.
Я подивилась на розклад і почала шукати за кімнатою, де мають зустрічатись люди. До мене підійшов молодий, років 40-45 чоловік, досить повний і великий, і запитав чи я йду на зустріч. Потім він запитав, а що мене сюди привело. І в мене навернулись сльози на очі, і виявилось бажання втікати, бо я не така... я не потребую такої допомоги, я ж занялась ніби собою... Але я пообіцяла собі, що піду і послухаю, бо якби не було проблеми то я б не мучилась ціле життя з тим, що я не можу контролювати напади заїдання... Тож, я проковтнула сльози і пішла з ним в кімнату.
Кімнатинка була маленька, її напевне використовують для зустічей церковного комітету. Так, як проект базується на тому, що ми безсилі і мусимо ввірити себе Богу і попросити його про допомогу змінити нас і навчити любити себе, і вміти заповнювати свій час не їжею а вчитись спілкуватись з оточуючими нас людьми, то зустрічі завше відбуваються в приміщенні церков. Зайшовши в кімнату я навіть і не дуже зауважила розп’яття і образи які були на стінах. Я лишень побачила довгий стіл і двоє людей, які сиділи коло нього. Одна жіночка, досить молода, років 30 була дуже худа, і якась така як причмелена. Її довгі, але доглянені нігті справили на мене враження, бо здавалось, що це все що на ній є - довгі нігті, бо тіла як такого на ній не було. Поруч сиділа жіночка років 50-55, яка на відміну від першої була повна, весела. Така весела мама, яка всіх годує і багато готує. Тож до них приєднались і ми двоє - я і той мужчина який мене зустрів на парковій площі. Мені дали брошурку і список міст в нашому штаті де проходять подібні мітинги і на які можна піти.
Програма базується на 12 ступенях. Перший, це прийняття того, що їжа контролює наше життя і ми маємо нездорове відношення до неї. Але про це згодом...
Мене почали питати звідки я приїхала, в розумінні міста, як я називаюсь і розповіли мені, що треба піти на декілька різних зустрічей, щоб познайомитись з різними людьми. Гм... "та мені і вас вистарчає" подумала я. Тут якісь всі... оригінали. Я інакша.
Тут відчинились двері і зайшов ще один мужчина. Високий, лисий і повний. Ні він не був такий з жахливим обвислим жиром, радше просто великим пузом. Часто українські мужчини мають таке пузо від пива і в вус собі не дують. Він виглядав підтягнутим, але великим. Дуже активний. За ним ввійшла до кімнати й молода жінка, з великими і повними грудьми, але вона зовсім не була повна. Підтягнена, струнка, але видно, що характер не з легких. Виглядала така, що все любить тримати під контролем. Як виявилось потім, я не помилилась. Вона саме така. Після неї до кімнати зайшла монашка, і мене це дуже здивувало. Я думала, що вона просто тут, бо все ж церква католицька той напевне сестра прийшла подивитись чи все в порядку. Ні. Сестра, таки прийшла на зустріч, бо у неї діабет і вона вчиться контролювати його без лікарст. В кімнаті нас було десятеро і четверо з них хворі на діабет, але лікувати його вони відмовляються і хочуть контролювати себе іншими способами.
Щось історія затягується... той треба її скоротити. Одже коли всі зібрались, ми відмовили молитву, і почались збори. Тому, що я була перший раз почали читати книжку з першого кроку, хоча вони вже дійшли до 8-ї частини. Суть зустрічей в тому, що кожен читає абзац з книжки і розповідає про себе, і що його привело на програму, або каже як певна фраза в книжці відноситься до нього/неї самого/ї.
Скажу вам, що всі історії були дуже цікаві, але в мене очі полізли на лоба, коли одна молода, підтягнена, спортивна, руденька жіночка почала розповідати, що вона хворіла на булімію, вилікувалась від неї але відчуває, що знову є рецедиви через великі зміни в свому житті. Вона повна енегрії. Я просто не могла повірити, що така гарна жінка може мати будь-які проблеми з їжею.
Вона мені дала свій телефон і сказала, що як тільки у мене будуть будь-які проблеми або питання, щоб я до неї дзвонила. Сказала, - дзвони і кажи, я така то і така то і мені зле. Плюс, сказала, не картати себе якщо мені не виходить цілий день харчуватись правильно. Не вийшло на сніданок, вийде на обід. Маленькими кроками, але вперед.
Я вже другий тиджень пробую утримуватись від мучного і молочного. Пробую, бо щось не дуже мені виходить. Саме в неділю, коли мені було зле від того, що мама побила мою Юліанку в церкві і Андрій не приїхав додому після роботи а пішов на пиво із знайомим, я наїлась морозива. Два рази я з’їла дві креманки ванільного морозива, полите шоколадом. Замість їсти обід, я наїлась морозива.
Он так воно і є. Приходить голод, нерви і вже не можеш втриматись не їсти щось мучне.