Була сьогодні на роботі.
Вже майже минулій. Вчора відмітили 3 роки синочку. І по законах нашої держави сьогодні мав би бути мій перший робочий день. А в мене таке враження, що то не три роки пройшло, а три дні. Куда йти? На яку роботу? Він же ще такий малий і такий крихітний...
Написала я заяву на звільнення. Цікаво так. Ми вже давно вирішили, що Тео буде далі при мені, та ностальгія мене таки догнала. Всі такі милі, привітні. Наче і не було тих 3 з копійкою років. Шеф (вже майже бувший) спитав:"Ти на КОГО нас проміняла?". Від відповіді: "на сім'ю"він був злегка шокований, та здається зрадів. Що поробиш- сфера ІТ така- тут до року більшість виходить на роботу, дехто навіть швидше.
Подарував мені спонтанно подарунок на прощання. Приємно то як. З такими Мужчинами і справді легко почувати себе Жінкою
.
Отак і закінчився мій офіційний декрет. І почалась нова ера життя....
You need to be logged in to comment