І я також так думала...

А я чесно кажучи не думала ніяк про отой перший рік-два, у мене не було близьких родичів чи друзів з малими дітьми. Я взагалі немовлят боялася, не відчувала до них ніякого мі-мі-мі і ніколи не брала на руки щоб випадково щось не зламати
А коли вперше взяла на руки Влада (він і родився таким вже крепеньким і голову тримав мало не з тижневого віку) то якось зрозуміла що "цей вроді великий і міцненький, його важко поламати"
А про виховання - взагалі не розуміла як можна спілкуватися з людиною яка ще не говорить, я вже тоді відчувала що то все явно не так радужно як в фільмах.

О ні, я була спец і великий гуру! Поки Бог не вирішив мені показати, що практика одних дітей не все працює з іншими. А тим паче премудра теорія!

Як я ржала , як кінь Іра, дякую тобі !!! Бо я згадала себе до одруження може трошки в меншій мірі , але зі своєї вагітності з донечкою я дотепер найперше згадую жахливу нудоту до 7 місяців і стан "вічного сну " , як я вижила , напевно " ЧУДОМ БОЖИМ " ....