Грозові роздуми

Грозові роздуми не тому що я була на когось сердита, метала блискавки і кричала громовим голосом, хоча могло бути і про те. Але не в цьому пості. Мова про справжню грозу, яка вчора пропливла над нашим селом.
Я не боюсь грози, хоча і відчуваю певний трепет коли чую надто гучні відголоски грому. Це явище мене захоплює, особливо вночі. А вчора була саме така ніч.
Все почалось ще з вечора. Я якраз вкладала дітей, коли почула далекий гуркіт. Максимко сказам "О мама, машина не спить". Але гроза не поспішала, хлопці вже поснули, а в мене був такий настрій, коли хочеться просто посидіти в темноті і подумати. Вікно було прочинене, і на дворі така тишина, якої вже кілька днів не було, бо неподалік сова зробила собі гніздо, і маленькі совенята кожної ночі пищали нам свою пісеньку в очікуванні мами. А перед грозою і вони помовкли. Ніхто не хотів посперечатися з громом "Хто голосніше". Хоча й самого грому майже не було чутно. Про те що насувається гроза свідчили тільки далекі відсвіти блискавиць, ніби спалахи фотоапарата. Просидівши так ще деякий час відчула себе ніби на червоній доріжці, бо тих спалахів було вже безліч, і доповнював все грім аплодисментів, але ще не надто гучний. Так спостерігаючи, я і задрімала.
А коли проснулася за годину, то вже була велична і неповторна гроза, та яка на багатьох навіває страх, а на мене невимовне захоплення. В темному небі можна розгледіти яскраві вогневі стріли. Мені кожного разу здавалося, що вони влучають у стару черешню в кінці нашого городу. Але якщо так було б кожного разу коли мені таке ввижається, то те дерево згоріло б вже років 20 тому. Але все ж враження таке ніби все відбувається дуже близько, зовсім зовсім поруч. І грім, я не вмію його описати, бо від нього серце починає битися в шаленому ритмі, ніби хоче перекричати, але здається і поволі заспокоюється. Але в душі я стаю могутнішою, ніби підглядаючи за грозою я краду у неї трошки сили, щоб іти вперед. Я не слабша від неї, я можу.
Дощу майже не було. І вже дуже скоро в небі заіскрились нові далекі спалахи. Як сказав би мій синочок "Гроза втомилась і хоче в люлю". А я ще довго не могла заснути і думала що такої грози немає більши ніде, тільки у мене вдома, і тільки тут я можу зачерпнути з неї наснаги. Я люблю Львів, але там і зорі не ті, і дощ не барабанить по даху, і грози на мають такої сили...