Чи любите ви свою дитину такою, як вона є?
Published by Kazkarka in the blog Блог Kazkarka. Перегляди: 572
Що для вас означає любити свою дитину? Радіти її успіхам? Турбуватись про її здоров”я? Готувати те, що вона любить? Виконувати її бажання? Гуляти, малювати, читати разом? Оберігати від небезпеки? А чи можете ви назвати 10 добрих рис вашої дитини? А які вона має слабкості? Чи спираєтесь ви у вихованнї на добрі риси дитини чи, в першу чергу, прагнете позбавити її “недоліків” (в лапках, тому що це недоліки на ваш погляд)?
Ця стаття про те, що ми вимагаємо від наших дітей і що в результаті отримуємо.
- Будь ласка, підкажіть, що я маю робити? Я переживаю, що він виросте і не дасть собі ради. Я йому пояснюю постійно, що казати, як краще робити, а він навіть лист Миколаю написати сам не може.
- Не може? Чому? Він вміє писати?
- Вміє, але він сам таке напише, що я мушу сидіти біля нього і диктувати.
Як думаєте, скільки років синові цієї заплаканної від хвилювання мами? Три? Чотири? От і не вгадали. Хлопцеві вісім з половиною років. Мама хвилюється недарма — хлопчик дійсно сам не приймає рішень. Але чи потрібна тут робота з хлопчиком?
Я часто чую питання стурбованих батьків, як навчити дитину думати своєю головою, а не слухатись однолітків, як навчити самостійності та відповідальності за своє життя. І кожного разу виявляється, що, в першу чергу, потрібно попрацювати над собою. І ця робота спрямована на прийняття дитини такою, якою вона є. Спочатку батьки обурюються. “Невже Ви думаєте, що ми не любимо нашу дитину?”. Потім аналізують свої постійні претензії та зауваження, ті, які повторюють дитині з року в рік. Далі формулюють очікування від дитини і порівнюють їх з тим, з чим дитина прийшла у цей світ — з її особливостями. І виявляється, що обурення було безпідставним. Батьки усе дитяче життя ніби спілкуються з іншою дитиною, в якої інший характер та інтереси.
- Ти знову повільно одягаєшся! Коли ти вже будеш одягатись так швидко, як твій брат? - звично дратується мама, не усвідомлюючи, що з таким типом нервової системи ніхто швидко не одягається. Мама нервується, дитина звикає, що дратує маму і нічого з цим зробити не може. Дуже скоро дитина навчиться оберігати себе від цього і не слухатиме маминих слів.
- Як це тобі немає, з ким бавитись? Он скільки дітей на майданчику. Я бачу, що немає Олежика. Ну то й що? - Мама щиро сприймає за капризи поведінку свого синочка, якому дійсно приємно бавитись тільки з одним хлопчиком. Такий він має і матиме надалі характер — буде мати одного друга, не любити натовп і галасливі компанії. А ще матиме відчуття, що мама його не розуміє.
- Чому ти пішов за тими хлопцями? Це ти маєш вирішувати, куда всім йти. Треба бути лідером. Щоб ти казав, а всі тебе слухали. Ти зрозумів мене? - Виховує батько сина, який необачно розповів про справи в школі. Необачно тому, що отримав пораду, якою не зможе скористатись. Оскільки є тихим, безконфліктним хлопцем. І щойно він відчув, що розчарував батька. А отже помилився, що розповів про події свого життя. А ще тепер хлопцеві буде важко себе переконати, що він — гідний поваги.
Поки дитина маленька, наші постійні зауваження і вимоги сприймаються нами, як звичайний процес виховання. Ми тільки звично сердимось на себе, що нам не вдається “правильно виховати”, і за це також сердимось на дитину. Потім ще більше тиснемо на неї, потім або звикаємо і лишаємо, як є, або звертаємось до психолога. “Він мені нічого не розповідає про свої справи”. Або “Він не хоче спокійно сидіти на перервах. Як тільки не пояснювали...”. Або “Він мене не чує, не слухає”. Або “Він робить тільки те, що хтось каже. Сам ніколи не подумає”. Здавалося б такі різні проблеми-питання. Але рішення-відповідь одна. Прийміть дитину такою, як вона є. Саме так - дозвольте дитині бути такою, якою вона народилась. Знайдіть для себе, за що її можна поважати і почніть поважати. Не забувайте хвалити, обіймати, казати дитині, що Ви її любите. Дозвольте їй вчитись жити. Поважайте її право помилятись. Підказуйте, а не наказуйте. Розповідайте, задавайте питання, а не видавайте готові висновки. Обговорюйте фільми, казки, життєві історії з позицій різних героїв. Фантазуйте разом на тему “А що було б якби”. І на вашу радість та гордість разом з вами буде рости мисляча людина, яка поважатиме себе і власні погляди, яка вмітиме аналізувати власні помилки і відповідно не повторювати їх, яка буде впевнена, що заслуговує на щастя з такою вдачею, яку вона має.
На закінчення статті мені б хотілось поділитись з вами маленькою недитячою казкою. Нехай вона допоможе комусь зупинитись і переглянути свій досвід виховання. А раптом є, що вдосконалити.
Розмова десь там...
- Твої батьки вже чекають на тебе. Чому ти зволікаєш?
- А якщо мене не будуть любити?
- Тебе чекають і люблять, хоч ти ще навіть не народився.
- Але ж вони не знають, який я.
- Вони уявляють, що ти будеш найкращим.
- Але ж я навряд чи буду найкращим... І вони будуть розчаровані. Вони чекають розумника, а мені важко запам”ятовувати і зосереджуватись.
- Вони побачать, що натомість ти швидко бігаєш.
- Вони чекають, що я буду усюди першим. А я не люблю надмірної уваги і мені достатньо одного друга...
- Натомість ти вмієш цінувати дружбу і зберігати таємниці.
- Вони чекають, що я сам зможу робити правильний вибір і не буду помилятись. А я, поки не навчусь, нароблю купу дурниць і буду засмучувати їх.
- Натомість разом з тобою вони зможуть стати мудрішими — навчаться розуміти тебе, пояснювати тобі, допомагати, цінувати та терпіти.
- Тобто вони не будуть розчаровані?
- Аж ніяк. Ти подаруєш їм те, чого вони ще не знають. Це буде нескінченна, безумовна, батьківська Любов. Любов, яка не вимагає нічого навзаєм і робить нас кращими...
You need to be logged in to comment