Братики-сестрички. Як не провокувати ревнощі.

Двоє дітей, ревнощі, хвилювання батьків, що старший не любить молодшого, переживання старшого, що його вже не люблять. Це не є обов'язковий сценарій. Проте моя власна статистика виокремила саме цей ланцюжок, як типовий серед звертань мам з двома дітьми з невеликою різницею у віці (до 5 років). Тому я напишу про три типові в моїй практиці (а не в людства в цілому) помилкові способи поведінки батьків, які провокують ревнощі старшої дитини. І додам ще легкі поради, “як би то мало бути, щоб так не було”.
Отже, в першу чергу, очікуючи на малюка, в сім'ях мам, які звертались до мене по допомогу, було прийнято обіцяти дитині, що скоро з'явиться на світ новий компаньон для ігор. Тому природно, що радісні очікування старшої дитини змінились із народженням братика чи сестрички повним розчаруванням. Хіба з маленьким крикуном можна бавитись?
А цього легко уникнути, якщо готувати дитину, що з'явиться малюк, який нічого не вміє, якому все-все треба буде показувати і всього навчити. “Коли народжується дитинка, вона вміє тільки спати. Вона спочатку навіть не вміє смоктати. І я слідкуватиму, щоби вона правильно цього навчилась. Давай подивимось твої фотографії. Глянь, якою ти була, коли тільки народилась. А тут ти вже вмієш тримати мій пальчик. Коли народиться твоя сестричка, ти зможеш її навчити тримати твій пальчик. А потім навчиш її тримати іграшку.“
Коли ж малюк вже оселився разом з вами, не забувайте також звертатись до старшої дитини за допомогою у навчанні меншої. “Ти покажеш Іванкові, як ти добре підкидаєш м'яча? Дивись, Іванко, наша Мартуся вміє високо-високо підкидати м'яч. Коли ти підростеш, вона і тебе навчить”.
В другу чергу, батьки, які скаржаться на поведінку старшої дитини по відношенню до молодшої, часто з народженням малюка психологічно “докидають” віку першій дитині. В порівнянні з немовлям навіть дворічна дитина для батьків миттєво стає “дорослою”. А це означає, що в один чудовий день Михайлик раптом чує вимогу “швидко натягуй штани, ми вже маємо виходити”. Враховуючи, що до чудового дня штани йому зажди допомагали одягати, як і допомогали з ложкою при потребі чи з витягуванням конструктора з шафи, то життя для нього враз стало складнішим.
“Ти ж доросла і вмієш читати, а Дмитрик ще маленький!” - звинувачує мама 6-річну Марійку, яка просить почитати не казку про ріпку для братика, а подаровані мамою ж казки братів Грім. Чому ж такі зміни Марійка має прийняти і полюбити? Марійка хоче маминої уваги не менш, ніж малюк. І ділитись цінною увагою в неї немає жодної причини. Адже це в мами ще одна любима дитина народилась, а не в Марійки...
Отже, варто слідкувати за своїми вимогами до старшої дитини, не переоцінювати її можливості. Та бути уважною до її бажань. Насправді, якщо Марійка впевнена, що мама обов'язково почитає для неї, коли погодує малюка або відпочине, то конфлікту не буде. Буде продуктивний діалог без звинувачень та образ. А впевненість ця залежить від її досвіду — мама завжди виконує те, що обіцяє.
Мамо, ти мені почитаєш казки?
Звичайно, якщо ти хочеш. Я погодую малюка і чекатиму тебе з книжкою на канапі.
Добре. Тоді я зараз помалюю.

Третя помилка: прикметники " старший" і "маленький" стають головними поясненнями "несправедливості" батьківских рішень.
- Мамо, він відбирає в мене машину-у-у!
- Ти старший, поступись, он скільки їх в тебе.
- Так нехай він і бере іншу, а цю мені подарували.
- Він маленький, цього не розуміє, а ти старший, маєш розуміти, хай трошки побавиться.
Або так:
- Мамо-о-о-о!
Що сталось?
Дмитрик б'ється-а-а-а!
Дмитро, ти чому б'єшся?
Він мене перший вдарив!
Але ж ти старший! Як ти міг вдарити Іванка? Він ж маленький! Скільки можна тобі казати, щоб ти його не рухав???
На перший погляд, все логічно. До різного віку різні вимоги. А от дитяча логіка: чому на питання “Мамо, ти любиш мене так само, як братика?” ти, мамо, переконуєш мене, що ніякої різниці в ставленні немає. А от як дійшло до діла, то вимог та претензій до мене набагато більше? Хіба це справедливо?
Можна пояснити таку батьківську позицію виховуванням терпимості (тобто “він повинен розуміти і потерпіти”). Але терпимість відноситься, на мою думку, до тих чеснот, які виховуються власним прикладом. А якщо батьківська терпимість залежить від настрою (коливається від “Розлилося, мої солоденькі? Зараз повитираємо” до “Ти що не можеш ложку нормально тримати?!”)? А якщо терпимість залежить від того, з ким мама спілкується (“Тебе ніколи нічого не можна попросити — все зробиш не так” для старшого і “Нічого страшного. Візьми ще одне ябуко, а те, що впало, поклади на стіл” для молодшого)? Вимагати від дитини більшого, ніж від себе, це що? Думаю, кожний дасть свою відповідь.
Порада моя така - частіше уявляйте себе на місці дитини. Не так: “Я ж в дитинстві ні з ким не билась”. А так: “Я — п'ятирічна дитина, яка любить складати конструктор і не любить, щоб мені заважали. Я, до речі, також не люблю, коли мені на кухні попід руки лізуть, навіть рідні діти... Так от. Я складаю конструктор, а мій братик намагається складати разом зі мною. Я йому пропоную побавитись поруч машинкою. Він бере машинку і лізе в коробку з конструктором. Я коробку забираю і даю йому декілька частинок, щоб складав собі і мені не заважав. Він пробує, в нього не виходить — деталі задрібні для його маленьких пальчиків, він лізе до моїх будівель. Я йому не дозволяю зламати складений будинок, і він мене боляче вдаряє машинкою. Я, обурений, його штовхаю. Він плаче і біжить до мами жалітись. Що я відчую, коли мене мама зараз насварить? А якщо ще й покарає? Невже я мав дозволити братику все поламати? Як було б добре, якби мама домовилась зі мною, що конструктор я складатиму тоді, коли вона в інакшій кімнаті буде бавитись із малюком...”.
Наостанок хочу поділитись із вами казкою, яку читають дитині 4-6 років, яка нещодавно стала братиком чи сестричкою і переживає, що тепер її менше люблять. Не забудьте змінити стать героїв відповідно до вашої сім'ї.


Казка про Принца, Павучка та Велике Мамине Серце

В одній казковій державі жив Король. Піддані його любили, поважали, а боялись тільки тоді, коли чинили щось погане. У Короля була сім'я: Королева і двоє дітей – Принц та Принцеса. Хоча вони були ще просто дітьми, їх вже готували до великого майбутнього. Найбільше – старшого Принца, адже йому судилося стати Королем. Для Принцеси навчання було легшим. Синові мудреці передавали знання, лицарі вчили, як захищатись від ворогів, він вже багато чого знав та вмів. Принц дуже пишався цим, але іноді його настрій погіршувався, і він сумував. Раніше хлопчик був єдиним сином у королівській сім'ї, Мама-Королева цілувала на ніч тільки його, з ним була майже увесь час. А тепер Королева мала багато турбот – про сестричку, яка часто відволікала Маму від Принца. І хоч Мама переконувала хлопчика, що любить його не менше, ніж раніше, але сумніви час від часу закрадались в думки героя.
Одного вечора Принц довго зітхав від суму і не міг заснути, як раптом почув під ліжком якесь шурхотіння. Він нахилився, щоб подивитись, звідки лунає шум. Принц побачив, що це Павучок ніяк не може відліпитися від свого ж павутиння.
Вам допомогти? – запитав Принц.
Буду дуже вдячний, – Павучок виявився напрочуд ввічливим. Принц обережно розірвав павутинку, тож Павучок нарешті став на підлогу усіма лапками і виповз з-під ліжка.
Дякую, Ваша Високосте, – вклонився він.
Нема за що, – Принцові було ніяково, але й приємно комусь допомогти.
Мені також хочеться зробити для Вас щось добре. Я чув, Ви багато зітхали, – Павучок дуже хотів якось віддячити.
Мені сумно, – Принц трошки засумнівався, чи бути відвертим із Павучком, але потім вирішив розповісти свою історію, – В мене є сестра...
Вона Вас ображає?
Ні-ні, – усміхнувся Принц, – вона ще маленька. Але через те, що вона є, Мама змушена на неї відволікатись. Я думаю, вона зайняла моє місце в Маминому серці.
О, здається, я знаю, що ти відчуваєш. Колись і я так переживав.
Ти також маєш сестру?
І брата, і сестру, – засміявся Павучок.
Тобі, мабуть, ще складніше?
Ні. Одного разу я зустрівся із Старим Мудрим Чарівником. Він дещо мені пояснив, і відтоді я більше не сумнівався в маминій любові.
Ой, а розкажи, розкажи мені… – розхвилювався Принц.
Звичайно. Слухай уважно. Чарівник попросив мене принести три улюблені іграшки. Я приніс м'яч, машинку та маленького лицаря. “Чи може машинка замінити м'яч?” – спитав він мене. “Ні. Машинку я катаю по підлозі. А м'яч перекидаю.”. “Можливо, лицар може замінити машинку?”. “Ні-ні”. “А чому?” – поцікавився Чарівник. “ Тому що з лицарем я бавлюсь, коли будую замок. А з м'ячем бігаю на прогулянці”. “А чи любиш ти лицаря менше через те, що ним не можна кидатись, як м'ячем?”. “Звичайно, ні, вони ж різні”. “А ви з сестрою однакові?” - далі розпитував мене мудрий старець. “Ні, ми різні”. “І для мами і для тата ви різні?”. “Так, звичайно, так”. “От і не зможе для них ніхто замінити тебе, навіть твоя сестра. Ви – різні, і вас однаково люблять. Розумієш тепер?”.
Здається, я зрозумів, – прошепотів Принц. Він так глибоко замислився, що навіть не чув, як Павучок пішов. Принц ліг у ліжко і миттю заснув. Йому наснилось, ніби він лежить в теплому будиночку на перині. Принц встав і вийшов з хатини. Те, що він побачив, його дуже здивувало. “У сні так і буває”, – подумав хлопчик. Повсюди були перини: на гілках дерев, на траві, на місточку, на лавці, на столі... “Де це я?” – розглядався навколо Принц. “Ти в маминому серці”, – раптом почув він. “В ньому завжди можна зігрітись, відпочити та сховатись. Бачиш, скільки місця. Вибирай будь-яке”. “Ой, тут дуже багато місця. А я хвилювався, що мені не вистарчить. Та тут можна цілий клас розмістити, а може, ще й більше”, – розсміявся Принц і прокинувся. А прокинувся він в дуже доброму настрої, і коли мама за сніданком погладила його по голівці, то радісно їй посміхнувся. Це тому, що тепер він точно знав: ніким його не замінити. А ще в Мами дуже Велике Серце! І це означає, що вона його любить так, як і раніше. А це таке щастя!