Бабця втікла

Вчора поїхала моя мама і так сумно мені на серці. Тиждень так швидко пролетів, що кожен раз, коли вона їде ловлю себе на думці, що навіть добре не наговорилися. Мама то є мама, зробила нам відпочинок від кухні і дітей, бо розуміє, як то непросто з двома гіперактивними мацьопами 24 год на добу.
Мама живе далеко і не може приїхати часто, але щоразу, як має приїхати, то вже рахуємо дні з чоловіком, а потім відпускаємо з обіцянкою, що приїде знову.
З татом за той тиждень мама переживає період перших днів закоханості, бо дзвонить їй купу разів на день і розмова закінчується словами " бери білєт і завтра їдь додому, бо скучив за тобов "
Питаю дітей вчора : "Де бабця поділася ? "
а донечка відповідає - "Втікла до вуйка ", а синочок біжить до дивана- нема, до вхідних дверей " бабо ,бабо "- приходить і так розчаровано - "ма " , баби , ма (нема)

Питаю донечки, хто нам тепер допоможе, а вона так серйозно " татко знає, куди поставити посуду на місце, татко нам поможе

Мріяла, що цього року поїдемо на ціле літо до бабці, але так складаються обставини, що не можемо їхати, але закриваю очі і бачу свій сад, город з кропиком, картоплею, огірочками, цибулькою. Уявляю, як розстеляю коцик на траві і дивлюся на гори, а ввечері залізаю на розлогу яблуньку і дивлюся, як сонце ховається за горами.
Ніколи не думала, що мої діти будуть рости і жити у Львові. Минулого року, як приїхали до батьків, то мацьопи боялися високої трави, яка була одного з ним зросту, але вже до вечора освоїлися і їх неможливо було затягнути до хати. Вони пізнавали геть інший світ, ступали босими ногами по подвір"ї, годували козочку, курей і півника, бачили живу свиню, а не на малюнку в книжці, кидали камінчики в річку і пробували злапати мацюпусіньких рибок.......

А коли поверталися назад, то я ревіла в поїзді "як корова ", бо дуже мені бракує того всього в місті......