;b тТя ..

Все почалось в самому кінці, коли останній промінь сонця, в принципі як і надії, уже заховав своє тепло... Останній листок на дереві за вікном впав на темну, вологу, нікому не потрібну землю. Коли останній лікар покинув лікарню, а остання краплина дощу стукнула об шибу. І врешті останнім поштовхом серце викинуло з себе теж останні частинки попереднього життя. Все закінчилось. Чи почалось?
Серце стукало, розганяючи кров по жилах, а разом з нею роздрібнюючи і буквально знищуючи все попереднє, все що минуло (чи ні?)...
Здається минулося... Ось іще тільки болить.. це остання крапелька... іще серце працює, тук-тук... ось знову... 90 ударів за хвилину.. ще трішечки і не залишиться нічого. А пустка?? А що пустка?! Хіба в неї не можна чогось запхнути? Легко. За вікном, десь біля того листка, прошкуючи дорогою назустріч новому променю (чи в протилежний бік) можна знайти досить щоб вгамувати гул в порожнечі, всередині, де колись було життя, а тепер нічого - чорна діра, що дісталась уже до розуму. Він тьмяніє, все забуває, і пам’ятає тільки що сам собі це вибрав, добровільно, без примусу...
Не болить... Невже? Нарешті.. не болить... нічого...!!! Чи це вже просто параліч?
Страшно... вільна воля - не рятівник від рабства... Свобідна воля це добровільно вибрана самотність... Це – неправда, але все одно Страшно...

Все починається з самого кінця... Коли останній промінь Сонця вже сховався.. Але Місяць все ще світить, дає надію... Сонця нема, але життя...