Альбо я чогось не розумію,

У транспортній цій темі - правди нема )) бо скільки людей, стільки точок зору. Хтось вважає, що дитина має стояти, щоб зрозуміти, що старшим треба поступатись. Хтось вважає, що дитина повинна сидіти. Хтось вважає, що дитину треба посадити, але щоб її тримала на руках мама, баба, тато і не займали лишнє місце (я от так не можу, бо потім мені вени болять, молодшу ще можу взяти на руки а старшу, мені все там заніміє).... Була у мене ситуація в тролейбусі - на початку вагітності, живота ще не видно а ти почуваєшся зранку ужасно, тошнить, і так кумарить коли ти читаєш думки тьотіньок про те, яка ти егоїст... то все дуже відносно, і думаю, нікого не варто судити взагалі. Бо ми не знаємо обставин. Особисто я свою 5-річну дитину посадила б, гарно подякувавши, тому хто поступався. У цій ситуації дитині зробили добре, вона відчула, як це коли тобі поступились. Тут можна з двох сторін на то дивитись. Мені здається головне - коментар батьків, і як вони це оцінюють - як належне чи з вдячністю приймають.

Ага, а я ще колиись думала, що як дитина вередує і істерить при людях, то це від браку виховання... Ну як не послухає з першого- п*ятого разу, то можна ж повторити десятий-двадцятий! Як я сильно помилялась!!! Тепер лиш встигаю віджартовуватись- відмовчуватись- відгаркуватись....
Життя воно таке непередбачуване...

Все просто: моя семирічна донька не дуже добре себе почуває в транспорті, тому я стараюся її посадити ( хоча маршрутками користуємося рідко), а сини в 5 років спокійно стояли.
Я так розумію, що решта сидячих пасажирів маршрутки були старші за бабусю або молодші п'яти років, бо їх ми не осуджуємо

Я теж вважаю, що бувають різні ситуації...Бувало, що я була настільки змучена, що не уступала, бувало, що давала місце. Одного разу якась жіночка років 50-60, не схотіла сідати, сказала сідай, а я віднєкувалась. І таки не сіла вона, бо казала, що не втомлена. І знаєте, я щодня гоню як той пропеллер, і деколи буває, що себе реально зле і слабо почуваю, що навіть не хочу нікому уступати...Навіть старшим , навіть з дітьми, які не зовсім великі, але можуть стояти...Хіба зовсім стареньким чи інвалідам, тоді я уступлю...
І мені байдуже, що про мене подумають, хай думають, я від цього абстрагуюсь. Я теж жива людина і маю право посидіти в маршрутці. Бо деякі думають, що молодь вічно здорова і ніколи не хворіє, такі собі роботи на батарейках...

Погоджуюсь зі всім написаним вище. Ви не знаєте всіх обставин, та і взагалі це справа суто тих людей, кожен вирішує сам для себе. Вам не сподобалось що старша людина стояла, але якби було навпаки - хтось би сказав - ото баба нагла, сама сіла, а по дитині всі топчуться. Мені здається що в транспорті краще щоб дитина сіла, бо інколи люди так пхаються, що і дорослого можуть задавити, про маленьку дитину взагалі мовчу. А про навчання хто кому має оступати...Це має бути аксіома, закладена в голові і не залежно, чи тобі хтось уступав місце чи ні. Та і в кожного є свої обставини в житті.

От для прикладу, якось після 40 годинної подорожі в автобусі я їхала львівською маршруткою, 2 доби практично не спала, вистрибнула з автобуса і пересіла відразу на маршрутку, велика валіза і на колінах важкий пакет, вміст якого може розбитись. В якому я стані їхала, я Вам передати не можу, бліда з зеленим відтінком, мене укачувало, час від часу пила воду і тягнула валідол, на одній зупинці зайшла жіночка років 65 і почала мене сповідати, що я молода пані їй місце не уступила...Вибачте, але я фізично не могла встати, в маршрутці були інші молоді хлопці, які б могли б уступити...Ні та пані вчепилась до мене і всю дорогу від привокзалки до стрийської мене кляла...В мене навіть не було сил їй щось казати, потім зайшла ще старша жіночка з паличкою, от та перша мадама починає сипати прокльони на мене бо я бабусі з паличкою не уступляю місце, та бабуся на мене глянула, а я вже сиджу з кульоком, бо відчуваю що не доїду, і каже: "Та ви б совість мали, що ви до дитини вчепились, бачите що їй погано, чого до тих балбесів не пристаєте, вони морди повідвертали і у вікно дивляться. Якщо Вам стане легше, то я устипала місце тій дівчині", з якою фізіономією та перша пані стояла...Щось огризалась, що то таке паршиве покоління росте...З однієї сторони я вченила погано, бо старшим не вступила місце, але з іншою...Я фізично встати не могла. За звичайних обставин я поступаюсь місцем...Але всяке буває.

Ще я хотіла додати, що напевно, нам треба не встидатись і просити по-доброму, ввічливо і без наїздів, якогось хлопця чи мужчину "Дозвольте, будь-ласка, я сяду мені щось недобре". Я кілька разів так робила - ну не було такого ще щоб не уступили. У тій ситуації, що описала Hermi я б поступила так само. І теж не знайшлась би що відповісти. Взагалі оця тема вона дуже показова в тому сенсі, що дає нам зрозуміти, як ми ставимось до світу. 1. Нам чогось не дали - світ не виправдовує мої очікування. 2. Дали, але дали не те і не так - теж світ підкачав. 3. Не дали, я вимагаю силою і все рівно не дають - взагалі безпредєл. 4. Таки дають, але установка "ну і мусять давати чого я ще за це маю дякувати я ж вагітна" - все рівно претензія до світу "мені винні". Зовсім інша життєва парадигма, коли те що дають сприймаєш з вдячністю,але не як належне, а як турботу, яку мені виражати вони зовсім не зобов"язані. Але якщо не дають то можна делікатно попросити. Взагалі я впевнена, що Всесвіт такий щедрий, що дає усе, що хочеш але треба формулювати бажання і давати Всесвіту щось також. Я не пам"ятаю, хто автор цих рядків "У того хто бере, беруть. Тому хто дає, дають".

В мене часто такі ситуації трапляються. І ви на мене не ображайтесь, але то особиста справа кожного, садити дитину чи сідати самому. У мене син 6 з гаком років, має аутизм. З вигляду і не скажеш бо чемний хлопчик з гарною тілобудовою. Але зважаючи на нашу проблему йому важко стояти в натовпі людей, контролювати себе. Тому саджу його часто, а сама стою бо так мені хочеться. Часто люди з "вашою точкою зору" мене лікують бо бач посадила дитину, чи дитина себе погано поводить, але я не зобов"язана всім пояснювати чому саме так роблю. Тому у кожного свої причини. Хтось уступив місце - тому щиро дякую. Зробили добре діло - класно. А копатися в тому чого так повівся, а не сяк, чи сів не той - не варто.

Цілком згідна, взагалі помітила, що нашим людям (і таки їх більшість) аби кому-небудь кості перемити, та ще й прополокати...В тому й їх найбільша біда...Може тому так недобре живуть, що за чужим життям спостерігають, а своїм не займаються. Не суди і не судимий будеш, це велика істина. Медаль має дві сторони, але часто ми бачимо лише одну.

Та я розумію, що ситуації бувають різними. Але все ж таки. Якщо дитя регулярно всідається саме, а мама/бабусі стоять над ним, тримаючи рюкзака...ну не знаю, воно мені якось не тойво. Або якщо мама/бабуся садять дитя, сидять самі, а поруч така сама мама з дитиною стоїть. Тоді як?

Та я і не нав’язую свою точку зору, тому що ще раз кажу - ситуації бувають різними. Тому ще і бутьки хворі, і діти нездорові, коли краще таки сісти саме дитині. Але ж більшість випадків ( а я говорю за більшість) вчать наших дітей, що вони не зобов’язані комусь вступати місце.

А чоловіки - то окрема тема) Бо часто доводиться спостерігати,як заходить жінка - з дитиною чи без, старша чи молодша - і більшість чоловіків раптом знаходить щось цікаве у телефонах, за вікном... Але тут теж є своє але - є чоловіки і хлопці, які зриваються із місць і вступають. Таким респект.

Але знову таки але - оті "невігласи", які ігнорять - це ж ті самі діти, батьки яких привчили, що вони є слабшими.

Тому є купа всіляких "але". І купа нюансів і ще купа всього. Але таки треба закладати своїм дітям основу правильних цінностей. ну, принаймні, я так думаю)

Ситуація коли дитина цілком здорова і досить доросла і сидить замість того, щоб бабця сіла, то є ненормально згідна. І мені теж не подобається коли мами роблять з синів слюньтяїв, бо з таких справжні мужчини не виростуть. Але ми не завжди знаємо реальну причину. Тільки тому тут вийшла така дискусія. Перш ніж судити треба дізнатися реальну причину, а якщо її немождиво дізнатися, то й судити не треба. Принаймі така моя думка.

Та це взагалісуперсько, що ви дискутуєте, друзі! Значить, ви не є байдужими, у вас є власна думка, свої погляди і бачення! Якби всі погоджувались - було би зле, якби всі засуджували - теж. А ось так, в дискусіях кожен приходить до нових висновків - і то супер!!!

дитина завжди слабша за дорослого. Але тут вже питання виховання. Для прикладу мою похресницю завжди як в транспорті повчають(може зі сторони для когось то буде смішно, але скільки ми разом їхали в маршрутці, стільки разів мама їй розказувала одну і тут ж історію): "от ти ще маленька, тобі тьотя\дядя поступились місцем (причини різні, як була менше "щоб ти у віконечко дивилась", "щоб не задавали", "бо ти багато сама ножками ходила"), але як ти будеш велика то ти також будеш комусь місце давати, стареньким треба, бо їх ножки болять (ти знаєш як вони за своє життя багато находились), меншеньким за тебе". От дівчинці зараз 5 років і як в маршрутку зайшла жіночка з маленькою дитинкою на руках, похресниця спокійно без істерик стала, щоб та тьотя сіла (хоч перед тим їй же одна жіночка поступилась місцем, ми посадили малу і дали в руки наші сумочки,я і мама стояли біля дитини, жінку з дитиною навіть не побачили і не зрозуміли чого вона сумочки віддає і встає).

знаєте, про чоловіків теж все не так однозначно. знаю таких, які після нічної зміни їдуть і теж не мають сил. є знайомий який на перший погляд і не скажеш, що хворий, а в нього проблеми з хребтом і стояти йому дуже важко. тому завжди вдячна, якщо хтось дає місце, бо я з дитиною, вагітна. але, якщо не дали, нічого страшного. стараюся сідати в ту, яка напівпорожня, щоб принаймні не сильно штовхали.

моя дитина в 5 років не могла б добре триматись в тій маршрутці (знаєте як маршрутуи їздять) і до того ж, буває багато людей які проштовхуються то взад то вперед. Певно у вас ще нема дітей якщо ви цього не розумієте.

У вас я так розумію дітей нема). Я малого вже давно при можливості саджу самого. Мені важко тримати моє мегаактивне чудо стільки часу на руках. І беру я його на руки тільки тоді коли дійсно бачу у цьому потребу. Малий добре знає, кому ми місце уступаємо. До чого тут егоїзм.

Та ні, в мене є син) І ми або самі спокійно стоїмо, або разом поміщаємось)

мене особисто мало хвилюють стосунки між мамою/бабцею та дитиною, на все про все у них свої думки і причини, тому на таке навіть не реагую.
Зате як сидить мама, а поряд біля віконечка дитинка, яка до того ж- майже не сидить, а товчеться, більше стоячи- то перепрошую.... мене це жахливо дратує. Чомусь я з малою на колінах і сумками і рюкзаком якось можу їхати, а панянки із вісшего общєства- ну ніяк. Хочете,щоб ваша дитина сиділа? Та без питаннь- уступіть їй СВОЄ місце, виховуйте собі принців і принцес і самі потім від того страждайте, то ваше право. В майбутньому вашу дитину, можливо, хтось ще перевиховає під себе, але вже точно не під вас.
То я, звісно, про здорових дітей і здорових батьків(фізично).