Липкі рученята

Відповідь: Липкі рученята

Так ....таке трапляється і Лілю, я впевнена що ваш Дарко знав що робить погано...але в нього напевно був якісь мотив. Мож думав що ви йому не купите як він попросить а йому дуже хотілось? І я впевнена що якби ви не повернули її в магазин, та навіть якщо і повернули, він про це буде довго памьятати.
Я тут зізнаюсь.... в мене в житті було два таких випадки..... один десь може років в 6... а інший років в 14... і я кожен з них памьятаю в найменших дрібницях.
Перший - це значить приблизно 86 рік... ще ті часи коли в продуктових магазинах цукорки стояли на прилавках а таких вазах... і в одній з них було жуйки, наші, вітчізняні, просто обгортка і жуйка.... мені та жуйка снилась а батьки чогось не купляли. І не тому що не мали можливості а зякоїсь іншої причини. І от я така фагні мала...крутилась буля того прилавку...крутилась.... а потім взяла одну жуйку і в кішеню поклала.... я страшенно боялась що мене хтось побачить..... я зараз пишу а по спині аж мурашки бігають від згадки про ті відчуття...... але жуйку тим не меньше я назад не поклала . Батькам теж сказала - але вже коли жуйка була спожита....вертати було піздно....
А другий раз.... не знаю чи можна назвати це "липкими ручками".... вчилась я в школі і іздила на другий кінець міста в школу.... і от якось було в мене 40 коп. лише в кішені і їсти насправді страшенно хотілось. І була перспектива або купити булочку і йти пішки ( орієнтовно з Замарстинівської на Новий Львів), або їхати автобусом але голодною. І от я стою біля прилавку в булочній...розмірковую... в той час підходить жінка, кладе біля каси 40 коп, бере булочку з корзинки на прилавку і йде собі, продавщиця того не бачила, потім повертається до мене бачить 40 коп, питає чого мені - я кажу "мені булочку" вона мені її дає і я щаслива жую булку і їду маршруткою додому. Знаю, поступила не гарно, і теж мені зараз про це шкода, і того не варто було робити...але тоді.... я це зробила, про що памьтаю дотепер і ще довго буду памьятати.
І ще прікол... якось в супермаркеті..... після каси на тих штуках які дзвенять на не зняти ярлички магнітні... проходив мужчина з хлопчиком, мужчина нормально а хлопчик "дзвенить" його вже і так і сяк общупали, і в карманах подивлись... а виявилось він той ярличок собі на светр наклеєв десь збоку і забув. )))

 

Відповідь: Липкі рученята

у цій темі я вважаю таке завершення єдиноправильним. Поки дитина сама не віддасть і не перепросить тоди не зрозуміє негативу вчинку!

 

Відповідь: Липкі рученята

в мене такого не було і моя дитина... чужого не брала, але позичила собі із глечика в хаті копійки...
зате подруга (патологічно порядна дівчина) розповідала як в дитинстві із дівчинкою з двора "тирила" в крамниці цукерки. думаю, що то суто дитяче і швидко минає.

 

Відповідь: Липкі рученята

Лілю, дякую за тему!!! я аж просльозилася як читала про Дарка!!! уявила собі його почуття!!! Ви молодці і він теж дуже правильно вчинив і буде пам"ятати це!!!

Я малому завела таку скриньку, щось на зразок прозорої банки з кришкою, як в скарбничці. Накупила різнокольорових гудзиків яскравих - квіточки, метелики, жучки і прості круглі і багато темних - чорних, коричневих, темнозелених, темносиніх і тп. І за кожен його хороший вчинок ми разом кидаємо до скриньки гарний яскравий гудзик, а за поганий (вдарив когось, непослухався і тп.) темні гудзики. І потім в кінці тижня наглядно бачимо, яких гудзиків більше. На разі, більше яскравих, бо то за все треба дати "цукерку", але всі свої чорні гудзики пам"ятає, коли я йому показую і він мені нагадує, що то "Аню бум-бум" Я про такий підхід колись в книжці прочитала і він дуже підходить до трохи старших дітей, з яким можна обговорити причини/мотиви різних вчинків, але я вже його привчаю до такої наочної моделі виховання. То щось на зразок вашого серця чорного/червоного!

я в дитинстві теж робила пару крадіжок через то певно всі проходять

 

Відповідь: Липкі рученята

ви вірно вчинили, Лілю. якби було більше таких уважних батьків, то й суспільство було б інше.

 

Відповідь: Липкі рученята

У нас була така ситуація коли малій був 1рік і десь 7-8міс. Ми вийшли після заняття на Батальній, дійшли до зупинки, аж тоді я помітила, що в Каті в кишені кільце від пірамідки. Хоч як мені важко було тоді з нею ходити, бо після заняття вона була втомлена і постійно лізла мені на руки, та я їй пояснила що це поганий вчинок і треба повернути чужу річ, і ми вернулися, Катя віддала кільце, а педагог тоді дуже хвалила Катю, що вона віддала. Я навіть раділа, що виникла така ситуація, і дитина мала такий урок. От тільки не думаю, що вона то пам`ятає, бо ще мала була.
А ще недавно Катя взяла за моду в гостях брати якусь цяцьку і готувати собі "додому". Постійно питаю чи хотілося би їй, щоб хтось брав собі додому її забавки, це змушує її залишити річ. Але коли чоловік їде з малою сам до своїх рідних, то мала таки привозить звідти кожен раз нову річ, і скільки би я не пояснювала їм чому я проти цього, відповідь одна: "та то ж дитина...". І як тут правильно вчинити?

 

Відповідь: Липкі рученята

Ой,Лілю,ви дійсно так мудро вчинили-я б напевно не здогадалась дати дитині самий такий урок. Думаю,що всі дітки в дитинстві через таке проходять,але себе не памятаю... до речі,десь читала,що в малечі під час крадіжки йде потужна хвиля адреналіну й ейфорія внаслідок присвоїння собі чужої речі,а потім через здійснене у дитинки зявляється почуття провини,яке дуже мучить її,на жаль,не всі дітки зізнаються у скоєному,тим паче - батькам,бо бояться покарання. Але то почуття провини залишаєься з ними усе життя...
Був у нас один кумедний випадок рік тому.працювала я колись мерчендайзером,дуже модне слово,але робота заключалась у тому,щоб ходити вішати ціннички на певний товар,плакати...й залишились в мене з минулої роботи стопка різнокольорових цінників,яка там десь лежала на полички й про яку я вже забула. Прийшла сусідка під Новий рік зі своєю донею,якій тоді було 4 роки. Ну,ми сидемо ,розмовляємо,чаї п*єм,ніби дивимся,що дитина робить...на наступний день дзвонить сусідка й каже ,щоб я зашла на хвильку. Я нічого не підозрюючи,захожу,дивлюсь-а в них стоїть у залі ялинка в цінничках,які були помальовані маркерами,олівцями та фарбами-такі собі новорічні іграшки.Перша моя реакція була - сміх! але коли подивилась на ту дитину,вже було не до сміху-стояла майже зелена,напевно мама добре виписала...Сусідка почала штовхати її у бік й казати,щоб та вибачилась,а малеча мовчала. Я сказала,що нема нічого страшного,просто в наступний раз спитайся,чи можна щось брати,тоді тебе мама не буде сварити.(якщо чесно,сама не знала,як в такій ситуації треба вчинити). зараз ,до речі,до сіх пір,коли приходять у гості й дитина щось бере,мама починає виріщати,щоб та поклала на місце.
Але,як згадаю ту ялинку плачу від сміху!!! вот то фантазія у дитини пацює!!

 

Відповідь: Липкі рученята

мені також ідея дуже сподобалась і зразу запропонувала її дітям, дітям дуже сподобалось ізразу найшли коробочки і вже навіть почорному гудзику заробили (треба спати, а вони балакають). Мені не здається, що вони завеликі для того.

згадала, як мої брати ще були маленькі, десь 3-5 клас, і взяли з дому гроші (гроші в нас завжди лежали, всі знали де вони (навіть діти) ніхто не ховав і не смів брати). Так от, вони взяли десь пів зарплати напевно і пішли на всі гроші накупили жуйки, тоді турбо були модні. Я приходжу зі школи, а вони порозкладали фантіки по ковру, цілий великий десь 3 на 5 м був закладений тими фантіками, штук 300 напевно, роти не закриваються, румигають як корови, аж з рота вивалювалось. ну це все закінчилось вихованням ремінцем, але "прали" їх, після того ще мабуть місяць був домашній арешт. Але гроші після того не пропадали більше ніколи.
А я памятаю у свому житті теж один випадок: заставили нас, кілька учнів в школі прибирати бібліотеку і ми знайшли коробку з ручками і олівцями і це все поділили між собою, забрали. Після того я дового не могла спокійно проходити біля бібліотеки, а потім пішла і тихенько підклала. Нікому нічого не казала. Мені здається, в кожної дитини має бути такий урок, головне зробити так, щоб діти зрозуміли, що це не правильно і не гарно, і на власному почутті стиду і вини запамятають, що так робити не можна.

 

Відповідь: Липкі рученята

я не пригадую, скільки мені було років, то десь перші класи, бо я ще не знала хто де живе з однокласників. я загубила ключі від дому, а то була зима, батьки прийдуть після 18ої. було дуже холодно і я стояла в під"їзді, а моя коліжанка-сусідка десь поїхала з батьками, то я й не мала до кого піти. і ТАКА голодна була. Поруч був в нас "супермаркет" Чайка. Там тоді був відділ із самообслуговуванням і я пішла і вкрала булочку за 3коп Чесно, дуже боялася йти через касу (тоді ніц не пікало), але та касирка на мене так дивилася, ніби знала що я щось потягнула... і я на стільки боялася, що їла ту булочку не по дорозі, і не в під"їзді, а так обійшла будинок свій, інший (сліди заплутувала певно і потім в сусідньому будинку з"їла
Я про ту історію, взагалі вперше комусь розказую, батькам не говорила, бо боялася що сваритимуть, та й якось ця таємниця живе зі мною й досі. Хоча тоді для мене було дуже боляче якби мене піймали і привеслюдно висварили!!! я би певно в той магазин більше б ніколи не ходила через сором. А потім як стала старша, то якось купувала в тій же Чайці булочки (вже були не по 3коп) і взяла 9 замість 10, а заплатила за 10 - то так мене та історія мучила і так ніби себе реабілітувала...

 

Відповідь: Липкі рученята

Щей як стикались. І неодноразово. Юліана неодноразово брала з магазину жувачки, адже вони лежать на її рівні прямо перед її обличчям і вона нераз брала в руки і навіть нам не показувала а ховала в кишеню.
Один раз зловила її на тому в магазині - сказала покласти назад і не купила нічого що вона хотіла, бо так робити не можна. Довго їй потім пояснювала що так не можна робити бо то є крадіжка і за таке гнівається Бог а щей поліція може арештувати. Трохи в неї з тим стало спокійніше, хоча тягне жувачки при можливості і кидає мені в кошик, на що я витягаю кладу назад і кажу, що я такого не купую. Але якщо вона використовує свої гроші, ті що зберегла від перекуски в школі, і хоче купити за 25 центів жувачку - то я їй не перечу.
А ще був випадок з Андріаною. Ми пішли купувати бублики і пампушки, і поки я купувала малеча вхопила дірки від пампушка як стояли спереду. Я не побачила, а зауважила вже тоді як ми вийшли на двір. Вона була дуже голодна і я їм дозволила тоді то забрати, але дала Данилові гроші аби той побіг, вибачився і заплатив за річ.

А я була така що в віці 4-х років залізла в мамину скриньку і знайшла перстень з найбільшим каменем і взяла його з собою до садочку, похвалитись. Правда вихователька відібрала і батькам віддала. Не пригадую чи мені що за це було, може тоді ще ні. А так більше мама не нарікала що я щось з хати виносила.

 

Відповідь: Липкі рученята

Дуже добре пам'ятаю один випадок з дитинства. Мама нас з сесрою послала в магазин. Ну ми прийшли, я була ще досить мала, не пам'ятаю, чи було 5 років, чи навіть менше. Сестра щось там дивилася на те,що сказали купити, я собі своє, а посередині магазину була чи то сітка, чи що з круп'яними паличками( не знаю, чи правильно я їх назвала). Я вирішила взяти пачку,але чомусь не догадалася сказати про це сестрі , а вона не замітила. Ось так ми вийшли з магазину-з кульком куплених продуктів і з паличками в моїх руках. Нас наздогнали вже надворі, пам'ятаю, як всі на нас дивилися, продавщиці противні, люди, кричали на на, обзивали крадійками, а я ж просто не знала ще тоді, що то треба платити. Сестру шкода найбільше було, вона ж все-таки старша і вже добре розуміла про що вони. За палички ми їм заплатили, але в мене чомусь ще досі в супермаркетах шалений страх, щоб не задзвеніло помилково, бо так неприємно, коли на тебе витріщається купа людей з таким виразом обличчя, ніби я щось вкрала... Добре, що тоді ми прийщли додому і мама нас не насварила, а навіть пошкодувала, що так не гарно обійшлися дорослі жінки з дітьми.Можна ж було просто наздогнати і тихенько сказати, щоб заплатили...:confused:

 

Відповідь: Липкі рученята

Ірусь, у нас аналогічна ситуація з чужими забавками. Одного разу я забирала Діму з садочку і він дуже захотів взяти собі машинку Боді ). Я йому намагалася пояснити, що це поганий вчинок. І що машинка не його, а інакшого хлопчика. Намагалася донести до нього те, що якби він приніс якусь іграшку свою в садок і якась дитина б її забрала, то йому було боляче і образливо, що хтось забрав його річ. Всі мої старання пояснити, йому не допомгли. З плачем пішли додому. Але за пару днів, Діма пішов в садок з одною найулюбленішою машинкою... і хтось з діток її забрав. Всю дорогу додому ми з ним говорили на цю тему і він плакав і питав, чому хлопчик у нього не питав дозволу. Дійсно, я бачила що йому було дуже шкода, що забрали його машинку. Після цієї ситуації Діма чижух іграшок додому не бере. І коли я його приходжу забирати з садка, він всі іграшки повертає або на місце, або діткам