Експеримент, що змінив погляди на виховання

Вже довший час пробую почати цю тему, але все якось слів бракує, аби її сформулювати. Ну, таки спробую, бо дуже цікаво почути думки інших.

Отже, вважалося колись (і далі є прихильники цієї теорії), що дитину не треба тримати на руках, що вистачить погодувати, а тоді треба покласти її в ліжечко, аби вона сама себе забавляла. Те саме із присиплянням. Виселяти дитину радили з батьківської кімнати або одразу, або в 2-місячному віці. Ну, і дозволяти виплакатися, якщо дитина починає кричати. Вона покричить і сама заспокоїться (це коли потреби типу їди та сухості, тепла задоволені).

А тут один чоловік почав проводити експерименти (доволі жорстокі) над маленькими мавпочками.
http://www.youtube.com/watch?v=hsA5Sec6dAI
Він відлучав манюнь від мам і тримав їх в окремих клітках. Вони могли бачити одна одну, але не мали ніякого контакту. Тоді він зробив для них "маму". Мумія, накрита теплим коциком, мала вмонтовану пляшечку. На ній малятка й живилися. тоді він вирішив розділити функції. Поставив двох "мамів", одну з пляшечкою, а другу - з коциком. Експеримент показав, що мавпочки понад 22 години на добу проводили на теплому коцику, а по їду відлучалися на дуже коротко.

Оцей експеримент і перевернув погляд на виховання дітей. Психологи почали говорити про те, яким важливим для дитини є тепло мами, дотик, відчуття її близькості.
Проаналізувавши ж попередню теорію, дійшли висновку, що з того виховання люди отримують серйозні моральні рани, через що потім мають проблеми в дорослому житті. Відповідно до того є виділені 4 типи особистостей. Правда, кожен тип є менше або більше виражений. Нижчі описи є описами чітко виражених типів.

Переклад типів мій, тому вибачайте за недолугість.

Перший - "незахищений". Така людина повністю непевна в своїх почуттях та почуттях інших людей. Вона боїться довіряти, боїться показувати свої почуття, живе страхом і недовірою.
Коли мами нема поруч, дитина постійно шукає її тепла, її охоплює страх, що мама більше не повернеться, в результаті розвивається саме такий психологічний тип. Вона боїться знову довіритися мамі, бо боїться, що та знову надовго зникне.

Другий - "занепокоєний". Така людина не має певності в собі й постійно шукає в інших прийняття, похвали, гарантії, певності тощо. Вона постійно перебуває в залежності від інших, їхніх слів, думок, поглядів тощо. Лише завдяки чиїмось словам вона може вірити в себе, або ж навпаки, геть зневіритися у собі через чиєсь умисне чи ненавмисне слово.
Коли мами нема поруч, дитина починає шукати тепло не лише в ній, а в будь-кому. Вона все життя перебуває в пошуку того тепла, яке неоотримала в дитинстві.

Третій - "відкинутий". Така людина дуже самовпевнена, самодостатня з одного боку, а з іншого, вона дуже уникає чужих почуттів, не вміє давати себе любити, не вміє показувати свої почуття, уникає їх також.
Коли мама виходить і не повертається на дитячий крик, дитина закривається в собі й певною мірою байдужіє, штучно байдужіє. Вона ніби каже: раз я тобі не треба, то й ти мені не треба. І перестає шукати тепло.

Четвертий - "захищений". Цей тип є впевненим у собі, впевненим в інших людях. Не нав'язується нікому, не боїться любити, вміє любити себе й дозволяти іншим себе любити також. Така людина є внутрішньо збалансованою, вміє думати про інших та дбати про них.
Цей тип є наслідком "нової теорії виховання", де дитина отримує якомога більше материнського тепла, дотиків, де дитина почувається захищеною, любленою та безпечною.

На підставі оцього поділу дуже багато психологів працюють із сімейними парами. Усе починається з наймолодшого віку, а наслідки того проявляються в моделях сім'ї, які ми створюємо. Відповідно до того виходить, що деякі чітко виражені типи не можуть ужитися разом, бо просто не вміють знайти точок перетину. А, як каже один місцевий психолог, любов - це суцільні немовлячі речі: дотик, ніжні слова й відчуття комфорту та безпеки.
Правда, тут не лише про сімейні відносини йдеться, то все відбивається на кожних відносинах, які ми маємо з іншими людьми.

 

Відповідь: Експеримент, що змінив погляди на виховання

Власне, що вони кажуть, що характер і гени тут не грають ролі. Почуттєва рана, яку дитина виносить із дитинства, є цілковито наслідком виховання й отриманого чи недоотриманого в дитинстві. І поки людина в собі ту рану не розпізнає й не зцілить її (якщо така потреба є, звичайно), вона не зуміє будувати відносини з іншими людьми на здоровому фундаменті.

 

Відповідь: Експеримент, що змінив погляди на виховання

Ну, власне я теж вважаю, що психологічні рани є виключно наслідками виховання, а не генами чи вродженими рисами характеру.
Я в попередньому дописі помилилася, мала написати гени й характер, а написала гени й виховання. Вже виправила.

 

Відповідь: Експеримент, що змінив погляди на виховання

Ні, це не егоїзм, це турбота про дітей. Дуже природня турбота!
Навіть дорослим потрібна ласка й тепло, а що вже про діток говорити.

 

Відповідь: Експеримент, що змінив погляди на виховання

Взагалі-то до 3-річного. 1,5 - то вони щось суттєво применшили. Тільки у 8 місяців дитина розуміє, що вона є окремою від мами особою.

Гм... Є ще один експеримент. Називається експеримент "нерухомого обличчя".
Переглядайте ролик із другої хвилини.
http://www.youtube.com/watch?v=cHbGxFNacO4
Я щось важко уявляю, яким чином має хтось із батьків сидіти й дивитися на вихід. І емоцій не проявляти?? На дитину не дивитися? То ж також відбувається емоційний розрив!

 

Відповідь: Експеримент, що змінив погляди на виховання

Тоді це звірство й нічим не відрізняється від жорстоких методів "покласти й нехай кричить" і "не привчати до рук".

Емоційний розрив із дитиною - це найгірше.

Якщо дитина раптом заважає батькам бути повноцінним подружжям, значить щось вони у власному підході пропустили, а на дитину спихають.
Дитина багато до чого звикне, але щоби полагодити ту шкоду, якої завдадуть через отакі методи, доведеться потратити дуже багато часу й зусиль.

 

Відповідь: Експеримент, що змінив погляди на виховання

маю чомусь таку підозру, що в такому віці дитина маніпулювати в дорослому розумінні ще не вміє. І якщо чомусь не хоче, значить, тому є причина. Чомусь в описаному вами прикладі беруться до уваги лише потреби мами, потреби дитини відкидаються в сторону. Які наслідки для дитини може мати таке насильне приучування спати окремо?

Мені здається, що якщо мама розуміє причини поведінки своєї дитини, то адекватніше реагує на такі прояви її потреб.
Плюс сприйняття дитини як зайвої, як перешкоди подружжю не сприймаю.

 

То типово для американських психологів старої закалки. Я натрапляла на сайти з цілковито протилежними порадами. Одні власне за цим експериментом, про який я написала в першому дописі, а інші - жорстокі й холодні. Дитина - як песик, якого треба привчати до всього у відповідному часі, бо інакше батькам, а особливо працюючій мамі буде дуже зле. Виховання "цвяшків системи". (((

Ми Дарка відселили у 2 роки в окрему кімнату, бо в нас була не спальня, а вітальня. Завжди були гості, часом засиджувалися допізна, дитина мордувалася. Ну і комп гудів ночами, бо або хтось працював на ньому, або бавився.
Але відселяли ми його зовсім не такими методами. Сиділи й книжку читали, поки не засинав. Як засинав, то я ще під дверима в коридорі стояла хвилин 5. І якби раптом прокинувся й кликав, я верталася до нього й сиділа гладила по голові або по спині. Рано ми забирали його до себе й кілька годин ми ще досипали разом. Пізніше він сам почав до нас приходити. Але в нас не було ГВ з 7 місяців. Якби було ГВ, про відселення би навіть мова не йшла.

 

Відповідь: Експеримент, що змінив погляди на виховання

Переглянула я ту програму. Люди, то звірство вищої міри!
Щоби дитина плакала 33 хвилини й кликала маму, аж поки не відключиться?
Я би такої допомоги в житті не хотіла. Замість того, щоби подивитися в корінь проблеми, що жінці просто треба трохи інакше поводитися, трохи інакше присипляти дитину, не пробувати постійно лишити дитину саму в кімнаті, як вони робили щовечора, вони кинули дитину в таку прірву. Просто маразм! Дитина, яка постійно спить з батьками, ніколи в житті би не створювала проблем зі сном. А дитина, яку постійно пробують відселити, щовечора, звичайно ж буде захищатися, бо вона вже чується загроженою й боїться бути покинутою. І якщо ті батьки виснажені, то нічиєї вини, окрім їхньої власної, в тому нема. У мене глибокий шок після перегляду!