У мене хороші стосунки зі свекрухою. Те саме можу сказати і про відносини чоловіка з моїми батьками. Але от до мами чоловіка не можу відноситись, як до рідної, думаю, це і не потрібно. Але бувають моменти... ось що мене надихнуло створити тему: Завтра Святий вечір, уся родина збирається за столом. Це справжнє родинне свято, яке я звикла святкувати з батьками. Звично, я собі планувала, що поїдемо завтра до моїх батьків. Але ось свекруха образилась...бо чоловік їй про це повідомив. І як бути у цій ситуації, щоб батьки не ображались? Чи, до прикладу, я почала помічати, що завжди чоловіку щось, як розказую, то кажу, а от моя мама, а от мій тато, а от у нас... До прикладу, вчора ми сперечались, які ж страви повинні бути на Святвечір, бо я звикла до одних, чоловік до інших. Розумію, що це все вирішується компромісом. Та все ж... Як Ви узгоджуєте час проведений з батьками? І чи не має ревнощів зі сторони одних, чи інших? Чи спілкуються між собою Ваші батьки?
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої не знаю, чи правильно, але час ділимо наполовину, або зважуємо на складність/важливість свята..взагалі, мені приємніше бувати в його батьків, там спокійніше))) ну а про то, як всі ображаються, коли не попередиш навіть про очевидні речі - це само собою, в мене навіть відмітка в телефоні - подзвонити мамам ну а страви - які приготувала, ті прошу їсти, не нра - роби сам, раз про то наперед нічого не гворив))) може по-дитячому, але раз сказала - я не ресторан, і вистачило.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої Ми домовлялися двояко. Два роки було так, що сиділи 2 години в моїх, а тоді 2 години в чоловікових. При тому одного року перше йшли до моїх, а другого - спочатку до його. Весело було, але їли по одному варенику, то вижили. :xaxa: На Паску та сама проблема виникає. То там ми вже домовлялися так, що перший день ідемо до моїх, а другий - до його. Тоді наступного року навпаки: перший - до його, другий - до моїх. І ми ще одружені не були. :xaxa: Потому батьки його приходили до моїх першого дня, а другого дня - ми всі разом ішли до його. Такий варіянт нам усім найбільше подобався.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої А для чого? Якщо у вас хороші відносини, то живіть ,тіштеся і головне - старайтесь такими їх і зберегти, а не створюйте собі проблем з "кровним родством" Чесно, навіть не знаю ,нащо вам відписую ,бо ,перечитайте самі....егоїзммммм чистої води. Ви, або нещодавно одружені ,або просто ,реально ,не дуже готові до розуміння сім"ї не як Я і ТИ ,а як МИ. Моя вам порада: І почніть думати не лише за себе. І ще, думаю, при такому відношенні ,у вас виникнуть суперечки не лише в питанні де і з ким святкувати Різдво.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої Тепер є одне МИ - ви і ваш чоловік. Вам варто перерізати пуповину з батьками й створювати із чоловіком ВАШІ сімейні традиції. Сім'я - це ДВОЄ, а не чоловік, жінка і ще 2 пари батьків.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої Ми домовились, що на "першу" вечерю в моїх батьків, на "другу" в чоловікових. Теж стараємось встигати усюди, але... я єдина донька у батьків, і вони, як би це сказати, не можуть мене "відпустити", мабуть, ніколи і не зможуть. А у чоловіка є старший брат, але він менший і улюблений синочок. То у нас ще виникають ревнощі з боку його мами. До прикладу, мої батьки з чоловіковою мамою не те, щоб не дружать, але різні по віку, по вихованню, по світосприйняттю...і важко їм спільну мову знаходити. То часом, як моя мама щось нам подарує,свекруха зразу ж біжить і намагається щось аналогічне подарувати. А був випадок, що свекруха образилась на моїх батьків і навіть плакала, бо вони приїхали з-за кордону і привезли чоловіку (її синочку) куртку. Її це образило... ---------- Додано в 20:12 ---------- Попередній допис був написаний в 20:09 ---------- от власне і пишу, що помічаю останнім часом це за собою, а от не можу зрозуміти чому. Живемо ми окремо, з батьками бачимоь на свята, і ось в такий період і виникає таке загострення. ---------- Додано в 20:14 ---------- Попередній допис був написаний в 20:12 ---------- На щастя у нас не виникає суперечки, де і з ким святкувати. Якщо б можна було б усіх зібрати у нас дома, то ми були б щасливі. Можливо, колись так і буде.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої знаєте, якби я мала таку можливість, то запрошувала б всіх батьків до себе на свята..було б весело і їздити менше))
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої Он написала багато, і бачу, що не те пишу. Ви, як єдина донька і як любляча жінка повинні поставити крапку на цьому змаганні свекрух з тещею. Якщо ви любите свого чоловіка, то покажите своїй свекрусі, що вона для вас не менш важлива і, що їй не потрібно закидувати вашого чоловіка подарунками аби показати свою любов. І своїй мамі те саме скажіть, що ви будете раді подарункам але купувати любов не варто. Я так це бачу. Можливо помиляюсь. Моя свекруха дуже далеко, і мене глибоко образили слова чоловіка, коли він сказав аби я до неї не їхала. Можливо для неї я чужа, але для мене вона мені рідна.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої Мене батьки теж не могли відпустити. Хоч є ще брат, але дуже до мене прив'язані. Особливо тато. Однак саме ви й ніхто інший має показати батькам, що тепер ви до їхньої сім'ї не належите, бо у вас є своя. І чоловікові припиніть говорити "моя-твоя мама-тато". То найгірше, що можна робити у відносинах. Тати й мами собі живуть окремо й шлюбу ви з ними не брали. Так, то рідна кров, але ви є тепер ОДНИМ ТІЛОМ зі своїм чоловіком. А заздрощі свекрухи минуть. Дайте час.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої Я, очевидно, дуже тупа, тому спитаю... А чим аргументувала образу? Бо до мене щось не доходить...
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої Я теж спочатку розгубилась, не могла зрозуміти, чи то сльози радості, але це була материнська ревність... бо до цього лише вона робила такі подарунки сину, а тепер її син став і для когось сином... Ну, так вона пояснила. Але ми з чоловіком попросили в неї пробачення (відчували, що вона цього чекає) та розцілували її.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої ЩОсь ніколи не думала над таким... Ну хіба, може, десь, перший рік пов есіллю ще трохи відчувалось, що батьки чоловіка і мої, а тепер, батьки наші, та й по-всьому. І в гості ходимо до мами з татом, правда, часом навіть між собою уточнюємо до чиїх В гості ходимо разом, певно до свекрів частіше, ніж до моїх батьків, бо вони ближче живуть, а нам пішки перейтись неважко. А на свята в нас так склалось, що питання навіть не виникало куди йти вечеряти: в моєї мами на Свят-вечір день народження ( і в чоловіка також, але наразі їздимо ми до моїх батьків, а з часом і до нас діти матимуть причину приїжджати вечеряти), на Другий Свят-вечір їздимо вже традиційно до чоловікової бабці, там збираються всі на вечерю. На Великдень теж вже якось традиціійно їздимо з моїми батьками до моєї бабці в село, а на другий день до чоловікової бабці, де нас вже чекають чоловікові батьки. Свекри якось традиційно вже теж на свята їдуть до родини, вони в мене дуже активні, то на свята вдома нечасто. Зате ми в них практично щовихідних, тому свята проблемою ні для кого не стають.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої написала багато, потім подумала чого це мене понесло, відповім конкретно щодо назви теми: батьки: наші, чи його і мої. Якщо ми говоримо в загальному про наших батьків, то це є наші батьки. Якщо ми говоримо про моїх і його - то так і говоримо: твої - мої. Особисто в мене - чоловіковий тато дуже рідна мені людина, часом ловлю себе на думці що люблю його як свого батька. Але про свекруху цього сказати не можу. Загалом вона сама колись сказала що в мене немає 4 батьків, а є тільки двоє - натякаючи безпосередньо на моїх батьків. Цим вона давно визначила мої пріорітети у стосунках з нею і з нашими батьками загалом. Щодо світкових обідів/вечерь, одговорюєм з чоловіком разом до кого підем в першу чергу, до кого в другу. Черги між батьками чередуєм, раз так, раз інакше. Але образи батьків на дітей з тої чи іншої сторони як на мене залежить від того наскільки, як би то написать помьякше, кожна сторона вважає себе неповторною і особливою. Свекруха наприклад дуже ображається якщо прийти до них в гості і мало їсти, чи прийти ненадовго. Моя мама на це увагу не звертає, змогли прийти, ну і супер. В кінці кінців ми же не нажертися приїзжаємо.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої Ми з чоловіком разом уже 16 років. Увесь цей час у нас хороші відносини із батьками з обох сторін, але я би назвала їх скоріше "дипломатичними". Живемо окремо, від батьків ніяким чином не залежні були з першого ж дня ( я би важко не було, старалися батьків до того не залучати). Я свекруху ( як і свекра) називаю по імені та по-батькові, поважаю, але своїми "другими батьками" не вважаю. Так само і вони- відносяться дипломатично, називають по імені, але слова "дитино" я від них ніколи не чула. Чоловік з моїми батьками теж спілкується нормально, але у них відносини скоріше дипломатично- дружні ( у силу не "батьківської" різниці у віці). Між моїми батьками та батьками чоловіка відносини не напружені, але і не дружні. Між ними значна різниця у віці ( наприклад, батькові 57 років, а свекру- 77), тому у гості один до одного не ходять- зустрічаються у нас на ДН, та вітають один одного з урочистими подіями по телефону. В гості ходимо до них по черзі. Стосовно наявності ревності з боку батьків, вона таки присутня. В основному, зі сторони чоловікових батьків. Але я вже до того звикла, тому вона мені особливо не заваджає.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої Сніжна, вот в нас точнісінько як у вас, лише за різницею того що батьки з обох сторін однолітки. Але інтереси в житті, звички, традиції і сприйняття обома сторонами однакових ситуації абсолютно різні.
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої в нас з чоловіком то перший сімейним свят вечір) він хоче встигнути повечеряти вдома з моїми батьками, і ще поїхати до своїх, поки слабо уявляю як воно буде, побачимо свекруху називаю на Ви, а от чоловік мою маму називає мамою, а я себе неможу пересилити, бо свекруха дистанціює себе, не дає зближуватись і тримається осторонь, а коли пробує мене повчати- то виходить незграбно і якось образливо, можливо вона така, бо стосунки з її свекрухою (бабуська специфічна, але я її люблю і вона мене любить) не склались, і дуже натягнуті навіть зараз зі святами вітаємо одне одного по телефону, я намагаюсь зблизитись з нею- дзвоню перша, подарунки дарую на свята, щось добре стараюсь привозити коли їдемо до них, розмовляти з як людиною якій довіряєш- але з боку свекрухи такого нема, що далі буде... час покаже зі свекром стосунки хороші і досить дипломатичні, але його ставлення я хоч розумію- вибір сина він схвалює, мене підтримує, але з порадами і настановами не втручається, чимось схожий на мого тата)))
Відповідь: батьки: наші, чи його і мої У нас ситуація з батьками теж складна. Зараз живемо з його мамою (тата вже нема). Для мене свекруха швидше, може, не чужа людина, але сприймаю її лише як маму свого чоловіка, не більше. Теж і стосується моїх батьків: для мого чоловіка - це лише МОЇ батьки і фрази, що це наші батьки, мабуть, ніколи не почую. Та й не бачу потреби з жодної сторони. Свята - для нас щоразу проблемні в тому плані - до кого і коли йти в гості. Зазавичай було так: на кожну вечерю бували там і там. Спершу йшли до тих, хто швидше справлявся накрити стіл. Але часто від свекрухи перед тим проскакувала фраза: "може, на вечерю вже до батьків (моїх) не поїдете, повечеряєте собі тут, а до батьків вже наступного дня після вечері". Для мене образливо чути такі слова, бо я собі уявляю, як би вона відреагувала, коли я б їй так сказали, що вечеряти з нею не будемо, і щоб самій невечеряти, хай вечеряє з сестрою чоловіка (де теж сімя, внуки дорослі). Нам не складно поїхати до батьків на вечерю, бо живуть недалеко. Навіщо це говорити?! Ми постійно під час свят розриваємось між батьками, бо треба і тут побути, і там. особливо на Марії, бо обидві мами Марії. Тут взагалі караул. А батьки, до речі, між собою взагалі не контактують або роблять це вкрай рідко. Свекруха старша за моїх батьків на 12 років, інтереси і спосіб життя - різні. Якщо запрошують одне одного в гості - то тільки через наше посередництво. Мені це не подобається і останнім часом ми перестали бути посередниками, а вони ще менше почали спілкуватись. Це, певно, вже не до теми, але свекруха значно більше привязана до мого чоловіка, ніж до його сестри. І інколи через це особисто я почуваюсь якоюсь винною, бо вона очікує більше уваги, а чоловік, особливо після одруження, почав менше їй у всьому помагати. Якось як були розмови про те, з ким би вона хотіла жити - з нами чи з сімєю сестри, відповідь була - з нами, бо сестра вже має свою сімю, дітей. (А ми ніби не сімя?! Тепер вже й дитина є) Думаю, з батьками треба звязок підтримувати, але на відстані.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? А ви постарайтесь менше звертати увагу на це. Думайте в першу чергу про свою сім"ю. Моя мама зі свекрухою спілкуються дуже рідко і то так відчужено, бо мама просто боїться свекрухи, бо та трохи "баба-грім", тай інколи мама мені може понити, мовляв думала колись, що будуть хороші свати, буде з ними підтримувати родинні зв"язки, бо і так родина мала, а я собі мов вибрала чоловіка з такими батьками... але я на то не звертаю увагу. Я вибирала чоловіка, а не його батьків. Особисто я батьків чоловіка чужими людьми точно не вважаю, але і батьками назвати важко. Зі свекрухою ситуація надто складна, поскільки хороші стосунки підтримуються тільки через те, що я з поваги до власного чоловіка закрила очі на дуже багато чого. Я рада, що мені все ж таки вдалося відпустити всі образи, зараз підтримуєм стосунки на відстані і то є найкраще.Свекор мені якось трохи рідніший, може тому що рідного тата я ніколи не знала, а якщо б той свекор ще був хорошою людиною, то точно відкрила б йому своє серце як рідному батькові, бо з самого початку була готова до цього, але, є багато "але" і маса причин через які я до нього відношусь просто як до батька мого обранця і все. Чоловік в свою чергу якось відразу тільки вийшовши з РАГСу назвав мою маму мамою і так і називає її до цих пір, хоча бачу що в душі вона йому не надто близька. Коли якісь свята, то навперід обговорюємо графік відвідин.)) Нарриклад цього року перший святвечір в моєї мами, другий в його батьків. Принаймі якихось конфліктів і розборок на рахунок цього не було в нас ніколи.
Відповідь: Батьки: наші, чи його й мої? Як же мені добре без тих роздирань між мамами-татами)) Ми одружені вже 5 рік і жодного разу не виникало проблем куди їхати на свята...Вечеряємо ми завжди з моєю родиною (чи то вдома, чи коли ще була жива бабуся то їхали до неї). Свекруха в тому плані ідеальна...просто подзвонила і спитала коли ми приїдемо, без жодних образ і вимог приділяти їй увагу, вона розуміє що ми окрема сім*я і теж можемо мати свої плани. Чомусь так складається, що у нас всі поїздки на свята дуже спонтанні, родина велика, всіх побачити хочеться. На Великдень трошки складніше, бо всі хочуть поїхати на цвинтар, а для того треба всю Львівську обл. об*їздити)) Але нічого, якось справляємось... Щось мене занесло не в ту степь зі святами, відволіклась від теми...так от... батьки наші ніби і в кожного свої, і в той же час спільні (правда тепер тільки мами полишались)...спочатку як говорили то казали моя мама. твоя мама...а тепер просто мама, а інший уточняє: чия?...хоча ні я, ні чоловік не називаємо свекруху/тещу мамою...ми так вирішили ще до одруження:в кожного з нас є мама, іншої не може бути...взагалі, вважаю то дурнею, коли кажуть мама мого чоловіка то і моя мама...завжди мене бісило таке
