Тільки не судіть занадто строго:shy: Ми з дружиною разом живемо вже три роки, обом по 28 років... досить щаслива і, можливо навіть, для когось - зразкова сім'я:shy: Та є одне але - в нас немає дітей і ми обидва нібито й не хочемо їх мати... Ну... яущо чесно, якби вона хтіла (материнський інстинкт і все таке), то я б погодився... Напевне ми егоїсти там чи що... п'ємо, гуляємо, живемо в своє задоволення... Це з одного боку... З іншого, - заводити дітей, тому що так тре або "хто склянку води в старості подасть" це - імхо, також егоїзм. То ми нормальні чи нє? Чи може ше дозріємо? Хотілося б почути думки форумчан з цього приводу, а особливо Лілії Романівни та Ольги
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Нормальнi. Отже час ще не прийшов. Краще почекати, поки виникне бажання поділитися своїм щастям і любов"ю з маленькою людиною, лише тоді дитина виросте по-справжньому щаслива.
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Живите себе и не партесь, мы с женой 10 лет детей незаводили, жили для себя и занимались карьерой. Теперь ребенок в РАДОСТЬ! Еще лет 5 спокойно живите и наслаждайтесь, потом будете наслаждатся ребенком. В Европе вообще только после 30ти о супружеской жизни задуватся начинают.
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? :8: :8: :8: :shy: Конечно не нормальные...так и до внуков можно не дожить..вон моему внуку...уже 4 года ...так только в радость..хоть и вредничает с дедом!:D Если родители..у обоих живы здоровы..так чо не заводить? Во первых им в радость будет...да и подрастет ребенок..при случае..всегда ..дедушкам с бабушкой можно подкинуть...при необходимости...а старикам ...все внуки и внучки в радость!:cowboy:
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Так то воно мо і так... але за вашими словами виходить, що ми повинні заводити дітей на радість своїм батькам? Це якийсь обов'зок чи як? Якщо немає нашого обопільного согласія на цей відповідальний крок - дати нове життя, то, імхо, не варто... Додано через 2 хвилини :y: Дякую... мене Ваша думка і досвід дещо заспокоїли
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Вы чо?больные чем то?Или бедные?:bazar: Вас самих то..у родителей сколь было то?:cowboy: Но раз Вы с супружницей не понимаете...что дети это всегда в радость...то Бог Вам судья...лучше и не заводите!!!!:shy: И не фиг было спрашивать!!!!!!
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Поки не відчуєте що хочете дітей - не заводьте... Всьому свій час...
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? А я що, експерт? Он малому скоро 5, а він досі сам. Часу і можливості на другу дитину нема. Якби чоловік міг виношувати та родити, то я не проти, а так - нема як. Коли я писала про егоїстичні пари, які лише для себе живуть і часу на дітей не мають, то недописала одну річ. Краще їм і не мати дітей. Бо виростять ще гіршу особу ніж самі. Навряд чи вам така моя думка сподобається. :D:D:D Додано через 3 хвилини Читателю, ви не гнівайтеся, але імхо бабусі й дідусі тільки калічать дитину. Я наприклад дуже щаслива, що ми зараз далеко від своїх і сподіваюся, що таки встигну другу дитину тут народити, а не у Львові, де знову всі знатимуть усе краще ніж я (при тому, що насправді уже мама з 6-місячною дитину слабо пам'ятає, яка та дитина була 4-5 місяців тому). Звичайно, їм важко, що внука взагалі не бачать, але вони мені стільки нервів з'їли, що я щаслива, що зараз ніхто не пхається у процес виховання і можу хоч щось виправити.
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Е ні! Не всі бабусі однаково шкідливі... Додано через 37 секунд +1.
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Дідусі бувають гірші. З мого досвіду, "нешкідливі" прабабусі.
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Не зовсім зрозуміла. Якщо ви про те, що вони сили не мають, то ні вони "нешкідливі", бо люблять своїх онуків, довіряють їм і тому дозволяють виховувати дитину по-своєму і не стараються надолужити, що з дітьми не зробили на правнуках, а ще просто не принижують, вважаючи, що вони усе знають краще, як дідусі та бабусі наприклад. ТО все з мого досвіду. Коли була з малим сама 2 місяці, то саме те, як змінилося його ставлення до мене, дало мені зрозуміти, як трактують мене батьки та свекри. Дитина ж наслідує. Коли був чоловік, я була авторитетом для сина, він до мене з повагою ставився, коли чоловік поїхав у відрядження, малий ставився майже як до меблів. Чому? Бо так постійно трактували батьки. Я кажу одне, а вони моментально перечать. Це один із найменших прикладів. Було багато всього. Потім я змінила тактику, а потім ми поїхали сюди і я цілий рік потратила, аби виправити усе негативне, чому дитину навчили. А моя бабуся - то просто золото. Вона мене навпаки підтримує і перепитує, як я хочу, як не хочу,і справді усього дотримується. Коротше, то не до порівняння.
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? А моя мама ніколи "не лізла". Хочеш - пораджу, ні - то ні... Я навпаки засилаю в бабусину кімнату Данила "на науку".
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Пригадалося щойно. Одні знайомі (канадські українці) розповідали, як їх відвідав одного разу далекий родич з України. Їх малому було кілька місяців. Як той вуйко почав пісеньку про те, що дитина незапеленана і без шапочки, і ще там невідомо що з дитиною роблять не так... Мої знайомі не могли повірити, що якась чужа людина їх повчає. Най навіть далекий родич. Але... їх навіть батьки їхні не повчали, а тут... Закінчилося на тому, що вони йому сказали, що "чого хочете? дитина не плаче, не хворе, нормально їсть, спить? чого вам треба? аби було все навпаки?" Вуйко відстав. Але так то є в Україні, що люди постійно пхаються у виховання чужих дітей, бо... зі своїми того не вміли добре зробити. Комплекси, рушій більшости таких настирних повчань, комплекси і відчуття, що щось недоробив у минулому, то тепер на внуках чи інших дітях відіграюся. Але добре, що я мала такий досвід, бо нікому тепер нічого не раджу, хіба як запитаються. Мені навпаки подобається, що тут із дітьми не панькаються, ніби вони кришталеві, а нормально трактують, як людей, тільки маленьких. Додано через 3 хвилини Вам пощастило. У нас було справжнє пекло.
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Те саме, тільки разом вже вісм років. І що? Я себе ще не розумію, мотаюся тією Вкраїною і не тільки, наче циган. Куди ще дитину. Але батьки вже не можуть, коли? коли? коли? Маю відчути, що вже час, чи як? Не знаю. Наче вже час, потім жінці буде тяжче народжувати, але... Це відповідальність, велика відповідальність - нове маленьке ,беззахістне життя - саме це й найтяжче. Взяти на себе цю відповідальність.
Відповідь: А діти - це обов'язково чи як? Ліля Романівна та Ольга Іванівна :D що ж я можу сказати? Ви щасливі вкупі - то вже є дуже добре, якщо Ви ще й закохані - то ще краще Ми після 1,5 роки життя в шлюбі вирішили, що пора... до того часу я внутрішньо сильно переживала чи взагалі наше подружжя зможе мати дітей (хоча підстав не було для цього). Не знаю чому переживання було - чи тому що покликання подружжя є таким, чи тому що я хотіла мати таку ж щасливу сімю, яку мають мої батьки та батьки мого чоловіка. Після народження дитини я довго не могла повірити, що ми отримали цей дар батьківства! Інша сторона цієї теми така - серед моїх друзів немає таких, які б просто не хотіли мати дітей. Є пара, яка вже кілька років не може завагітніти, а коли наші діти бігають навкого, то у них сльози на очах. Є пара, яка кілька років лікувалася і все-таки змогла завагітніти. Теж важко описати наскільки бажаною була для них вагітність і народження. Відповідно і всі труднощі батьківства для них радість! В будь-якому разі діти змінюють наше життя, може Ви не хочете змін?
