Печаль

Холодної темної осінньої ночі
Дивляться в даль її сумні очі,
Кого виглядають, на кого чекають
Не знає вона, і очі не знають.
Все темно кругом, чорний колір навколо,
Лиш вогники два сіро-голубого,
Сумного, печального світла горять,
І дивляться в даль, де тумани стоять.
Чи знає хоч хтось із близьких їй людей,
Як любить туман, як вона його жде,
Як вечором пізнім кріз нього проходить,
Їй кращої навіть не треба погоди.
Бо щось таємниче в тумані тім є,
Близьке щось до серця її манить, зве,
Таємнича, сіра, холодна мара,
Така ж неприступна як її душа.
Загадкою стала для себе сама,
Емоцій, думок, почуттів вже нема,
Лиш дивиться в даль голубими очима,
Все щастя і біль вже давно за плечима.
І камнем лягла їй на серце печаль,
Де взялась вона? Чи її їй не жаль?
Туман огорнув її яснії очі,
І вмерти не може, і жити не хоче.
Холодної, темної, осінньої ночі
Все дивляться в даль її сумні очі,
Вони не чекають, і не виглядають,
А лиш між туманом самотньо блукають.