доколє))

Коли по вулиці сама влачусь,
бува іду в гламурном я прікідє,
в вітрінах отражонним,
задоволена я власним відом.
І шо ви думали - ніхто,
ніхто свій восхіщьонний
і трохи робкій взгляд не кине
у гламурноє лице моє таке красіве.
Коли влачусь з яким-небудь уродом,
уйобіщєм лєсним, унилим,
утомлена від його нудних рєчєй -
переді мной кросавчєгів живой ручєй!
І всі зовущє, манящє, мені ківають -
шо це за холера?
І я роблюсь уся такая злая, мов мєгєра.
Ну, думаю, назавтра цією же тропой,
Я звєря погоню на водопой.
Іду красіва, мов зоря, злегка віляя жопой,
блістая губьями, і пахкочу європой.
І шо ви думали -
і снова нехуя,
Самі баби з кошолками назустріч.
Бомжі вонючіє, гидкі в поліестерах мокрощєлі...
Уже лі пропаде увесь мій макіяж, гламур, уже лі?!
Надалі десь случайно
Уйобіщє знакомоє влачиться мені во слєд,
І шото лєпєча поперед себе цвиркає між зуби -
О боже мій!
На вулиці так повно згуби,
І откровенних поглядів очей,
любовний брєд мені чиїсь шепочуть губи.
Нєловко же мені уйобішчє штовхнуть і крикнуть:
Ей, кросавчєгі, мерщій ко мнє!
Іду, потупившись, я вєжліво уйобіщу кабутоби внімая,
І чуствую себе немов би у гівнє.
Ну шо це, друґі,
ну доколє?! - Вопрошаю!!!
Коли уйобіща чіпляються,
немов короста чи лишаї,
чому брунетів рой на вулицю вилазе,
І де вони, воша би їм у пахви,
Коли красіва, одинокая, неначе мальва,
Я чимчикую вся ув ожидан"ї романтіка.
Отак усе життя, як кажуть люди:
"Як є кутя, так і людей не буде,
А будуть люди - так нема куті",
Доколє, господіпрасті?!
(с) zzzulfiya