Білий оксамит.

Це було пізно вночі. Перед моїми очима проносились сніжинки, які готувались до завершення своєї дальньої мандрівки з неба на землю. Як можна не любити зиму? Ці прекрасні декорації, якими вона змінює землю, цей білий оксамит, який покриває майже все на її обличчі. Подібно, як чорно-біле фото має свою неповторність, яке навіть з появою найсучасніших кольорових фотокамер не втратило своєї актуальності і яким професійні фотографи прикрашають свої колекції, так само і зима за допомогою тих же двох кольорів залишає в нашій пам”яті ці незабутні фотографії, які займають свої, особливі місця в величезній фотогалереї нашої пам”яті. Мандруючи під темним покривалом ночі, в світлі ліхтарів, які освітлювали мій шлях, я побачив сніжинки, які, немов розсипані діаманти на білому оксамиті, загадково виблискували в променях електричного світла. Інколи, я думаю, варто зупинитись і глянути навкруги, стараючись побачити ту неймовірну красу, яка оточує нас, яка інколи знаходиться просто у нас під ногами. І перед нашими очима можуть відкритись дивовижні речі, які нагадуватимуть про Того, Який це все нам подарував, створивши все так чудово. А ще, кажуть, що всі сніжинки різні і немає двох однакових. Піднявши очі на засніжені поля, і спробувавши уявити, скільки їх там, починаєш по-трошки задумуватись про велич Господню...

27.01.2014р.

© Ільчук О.Є.2014