Народжуємо вдома!

Відповідь: Народжуємо вдома!

Прочитала нині цікаву статистику про Онтаріо.
Серед жінок, які обрали домашні пологи, на КР потрапляють 5%, а серед тих, хто від початку обрав лікарняні - 8%.
Жінки, котрі обрали домашні пологи народжують самостійно, говорять про свій досвід із впевненістю та задоволенням, оскільки в пологи не втручаються й не проводяться жодні маніпуляції. (цілком логічно, як на мене, бо жінки чуються, що вони керують процесом.)
Цікаво, що більшість жінок, котрі народжують удома, годують грудьми, і доволі довго, натомість жінки, які народжують в лікарні, більше схильні до переведення дитини на суміші.

 

Відповідь: Народжуємо вдома!

На таку не натрапляла статистику. Треба буде пошукати.
Знайшла інше. У 2009 році акушерки Бритійської Колумбії були присутніми на 2,889 домашніх пологах та 4,752 лікарняних, у той час як звичайні лікарі - 5,331 лікарняних.
Крім того, дослідження показали, що домашні пологи є такими ж безпечними або й безпечнішими, ніж лікарняні, оскільки смертність при домашніх пологах становила 0.35, а при лікарняних - 0.64 на 1000.
Жінки, чиї пологи були заплановані як домашні, але вони з тої чи іншої причини опинилися в лікарні, потребували менше медичного втручання, ніж ті, котрі від початку були на лікарняних пологах. Те саме з дітьми. Домашні дітки рідше потребували кисневої терапії, також заковтування меконію на домашніх пологах траплялося рідше, ніж на лікарняних. Але в діток народжених удома частіше проявлялася жовтушка (їх майже у 1,5 рази частіше, ніж народжених у лікарні, привозили через це до лікарні у віці 1 місяць).
Також більше жінок (71, котрі народжували з акушерками, дали найвищу оцінку своїм помічницям, порівняно з тими, котрі народжували з лікарем (53.

 

Відповідь: Народжуємо вдома!

Напишу розповідь тут, поки не спиться...

Цього разу все почалося дуже схоже до попередніх пологів. Навіть за часом. Я прокинулася по 4-ій ранку й відчула, що хапають мене зовсім не тренувальні перейми й треба будити Романа. Інтервал ішов у 4 хвилини. Акушерці ми подзвонили, коли вже минула година й інтервал скоротився до 3-ох хвилин. Оскільки це була моя друга акушерка (перша якраз мала повернутися з відпустки в понеділок), то всіх нюансів попередніх пологів вона не знала й запитала мене, як швидко я народила минулого разу. Я відповіла, що за 4 години й вона сказала, що вже збирається і їде. Через півгодини вона вже була в нас. Поки вона приїхала, Роман напустив мені теплої води і я залізла у ванну (приїхавши, вона лише перевірила відкриття - о 5.45 воно було вже 7 пальців, і залишила мене у воді, лише час від часу перевіряючи серцебиття манюні). То був просто-таки блаженний час і зараз я собі думаю, що зробила дурницю, коли відмовилася від пропозиції акушерки зробити те саме на других пологах. Вода дуже допомагала мені переходити кожну перейму. Більше того, я відчувала, наскільки легше мені у воді відпускати перейму, перекочувати біль по собі. Коли я намагалася контролювати біль, він охоплював мене й був у рази сильнішим, а коли я ніби перекочувала його по собі, водночас проспівуючи низькі ноти, то відчувала, що все моє тіло працює над відкриттям, а не подоланням болю. То було надзвичайне відчуття.
Далі прокинувся Натусько й ніяк не хотів мені дозволити бути у ванні самій. Ціле щастя, що дітей можна було відвести до сусіда, а потім хлопців узяли на цілий день наші знайомі.
Далі я на годинник не дивилася, тому мені дуже важко сказати, що й коли було.
Акушерка попросила мене лягти, аби вона подивилася відкриття. 9 пальців. Води ще не відходили, а перейми йшли вже одна за другою й були дуже довгі, майже не лишаючи мені часу на відпочинок. Я пішла до лазнички й просто над мушлею мені відійшли води. Оскільки малеча увесь час була високо й навіть не думала опускатися в пологові шляхи, акушерка знову попросила мене лягти на ліжко, аби вона перевірила, чи не випала пуповина. Все було гаразд, але манюня й далі плавала собі як рибка в животику, при тому, що мене вже починало підтужувати.
Я відчула, що акушерки (на той час уже й друге приїхала) поза моєю спиною щось собі на міґах показують, аби не настрашити мене. Запитала, чи все гаразд. Мені відповіли, що манюня ще далі не опустилася, але оскільки води відійшли, то цілком можливо, що вже скоро я триматиму її на руках. Сказали, щоби я робила те, що мені моє тіло підказує, але назад у ванну вже не пустили.
Мене далі підтужувало. Більше того, якщо я тужилася, то болю взагалі не було. Якщо я намагалася контролювати перейму, то біль охоплював несамовитий, настільки, що здавалося, що я ось-ось втрачу контроль. Робилося душно, але тиск, пульс і температура в мене постійно були стабільні й добрі. Нарешті наша дівчинка вставилася в пологові шляхи (це було вже за якісь 40 хвилин до її народження, або й 30), але цього разу я не народжувала її у вертикальній позиції. Я відчувала, що в позиції навприсядки, сидячи, стоячи чи на колінах, щось ніби заважає нам із малечею, ніби щось розриває зв'язок. Це мене схвилювало. Акушерка попросила мене лягти на ліжко й спробувати таку позицію. Я спершу спротивилася, але потім таки лягла. Спершу лежала на боці й відчула, що дійсно так краще, що дуже мене здивувало, але на подив часу не було. Далі я вже напівлежала на спину. Мені підклали під спину багато подушок, Роман також підтримував мене. Руками я трималася попід коліна. І на переймах я постійно тужилася. Наша фасолька йшла вниз, але нетиповою позицією. Зазвичай дітки йдуть личком вниз, вона йшла личком угору. Акушерка спробувала допомогти їй трошки повернутися, але маленька впертюшка повернулася знову личком вгору. Вже коли голівку було видно, вона почала перекручуватися. Було дуже дивно відчувати її рух і в той момент я на мить втратила контроль над собою. Вигукнула "поможіть мені", хоча й сама розуміла, що то просто мить слабкості, на що акушерка мені відповіла: "не можу, зараз усе тільки від тебе залежить". Я знову зібралася докупи. Дуже допомогли слова акушерки: "роби, що каже тобі твоє тіло, слухайся його". Ще дві потуги й мені поклали на груди солоденький ще фіолетову, вкриту білою "сорочечкою" доню. Як і Натусик, вона мала дуже багато слизу в дихальних шляхах. Його довелося відсмоктувати кілька разів (акушерки мають зі собою машинку для цього). Все це робили, не забираючи її з мене. Коли шляхи прочистилися нарешті й вона почала видавати звуки, ми з Романом полегшено зітхнули. Тут усе дуже нагадувало те, як було з Натусиком, бо він теж мав багато слизу й не зразу видав звук. Роман перерізав пуповину, а я приклала доню до грудей. Вона собі солодко смоктала цицю десь 20 хвилин, якщо не довше. Далі почала відходити плацента, але чомусь спинилася на півдорозі. Акушерка попросила мене потужитися й плацента вийшла. Почалася кровотеча. Матка чомусь не хотіла скорочуватися, як пожартувала акушерка, вона напрацювалася й забула, що то ще не кінець роботи. За моєю згодою мені вкололи окситоцин, аби припинити кровотечу. Це допомогло. Акушерки поміряли мій тиск, послухали пульс мій і манюні й залишили нас утрьох. Коли малеча відпустила цицю, ми ще так трохи лежали собі разом.
Далі мені напустили теплу ванну, аби я трохи розслабилася, а нашу дівчинку почали слухати, важити, міряти й перевіряти всі рефлекси. 52 см зросту, голівка 35 см, 4 кг 200 г. Маленька солоденька паспуляста дівчинка. Акушерка не могла натішитися її пухкенькими ручками та ніжками.
Манюня народилася о 9:01 ранку. Акушерка побула з нами ще кілька годин, час від часу перевіряючи мій тиск та пульс і температуру й пульс манюні. Все було в нормі. Наші друзі привели хлопців, аби вони познайомилися зі сестричкою. Дарко виглядав дуже гордим і щасливим, що в нього тепер ще й сестра є і "ми тепер велика сім'я", про яку він давно мріяв. Ще у свої чотири нам казав, що в нього має бути брат і сестра. Натусик тільки підійшов, подивився (манюня якраз смоктала цицю) на неї, але був дуже стомлений і сонний, аби якось реагувати. Мелася заснула і я передала її Романові, аби приспати Натуська. Він приклався і я відчула, що таке післяпологовий біль після третіх пологів. ))) Далі дітей забрали на решту дня ті ж наші друзі, а ми собі були втрьох й намагалися по черзі з Романом відпочивати. Йому то вдавалося, а мені не дуже, бо хотілося цілий час тулити до себе свою фасольку й насолоджуватися миром і спокоєм її солодкого личка...

Щиро кажучи, для мене ці пологи були найскладнішими. Хоч я й контролювала процес цього разу найбільше й лише раз був момент слабкості, однак час потуг був дуже довгим, або ж здавався таким. Мабуть, не можна порівнювати, а я порівнюю з тим, як народжувалися мої хлопчики, то з ними було якось легше. Я поділилися цими роздумами з акушеркою, то вона мені сказала, що то може здавалося довгим, бо доня йшла нетиповою позицією, але вона захоплена тим, як я народила й наскільки я контролювала весь процес.

Ще забула дописати, що хоч не вдалося мені, щоби пологи були цілковито водними, однак мені дуже допоміг той час, що я була у воді. І переходити перейми, і тримати контроль над собою, і тим, що не було жодних розривів, за що я дуже переживала. Таки вода зробила свою золоту справу!!

 

Відповідь: Народжуємо вдома!

Відповім коротко, поки малий цицяється.
1. Вода суттєво зменшує ризик розривів під час других та третіх пологів. Напишу точніші цифри згодом, бо зараз не маю статті про це під рукою. Але коли у фільмах про давніші часи є пологи й кличуть повитуху, то вона там часто каже, що принести теплі воду й рушник. Я колись вичитала, що вони теплим мокрим рушником пом'якшували тканину промежини, щоби таким чином уникнути розривів.
2. Це означає просто розслаблятися на переймі. То трохи важко пояснити, але власне про бажання контролювати біль чи його стримати треба забути.
3. У моїй розповіді нема вказаного часу, але від уколу до ванни минула майже година. Акушерка перевірила матку після уколу. Вона скорочувалася, тому причин до хвилювання не було. Мені пояснила, що окрім того, що матка не скорочувалася, у шийці міг застрягнути згусток крові. Далі все внормувалося, тому ванна мені не могла зашкодити. У той момент вона навпаки була дуже помічною. Мене після других пологів трошки зашивали, то теж потому напустили ванну.

 

Відповідь: Народжуємо вдома!

Про кубики я не питала. Там такий невеликий тоненький шприц був. Може, десь два. Мене про окситоцин попередили до пологів ще. Так що про таку можливість я знала ще з попередніх пологів. То у них стандарт, якщо кровотеча не спиняється протягом кількох хвилин. Свою акушерку знаю дуже добре, хоч вона й була "друга", тому причин не довіряти їй і щось перевіряти у мене не було. Якщо щось непотрібне, вона би того не робила.
Он неонатолог у лікарні була зла, коли довідалася, що ми відмовилися від крапель на очі, які "найстійно рекомендується" давати кожній дитині. А акушерка не наполягала, коли ми сказали, що проти. Неонатолог аж перевіряла, чи можна від тих крапель відмовлятися.
Почитала про ті цілі краплі. То є еритроміцин, а на очі його дають, аби запобігти інфікування очей дитини хламідією чи гонореєю. Якби раніше почитала, спитала би в тої неонатолог, нащо мені ті краплі, а то вона така зла була, що йой.