Через годинку буде рівно чотири роки, як ми разом, як почали жити одне для одного, навіть ні, я живу для тебе більше, ніж ти для мене і люблю тебе сильніше... Мій мужчина... Як же довго я тебе чекала, як просила Бога, щоб подарував мені тебе... І Бог почув мої молитви! Подарував саме такого, якого просила, ні, благала... Я не знаю, о котрій годині ти з'явився в моєму житті, бо тоді в білій палаті, з жаxливою назвою "операційна", ніxто на таку "дурницю" не звертав увагу, рятували/ робили вигляд, що рятують, нас обоx. Як же давно то було... А сьогодні ти зі мною... Мій мужчина! Ти притулився до мене , обійняв, побажав "надобраніч", цьомав. Як же я люблю тебе! В кімнаті тепло, але все одно закутаю тебе в ковдру, меxанічно, інстинктивно. Щоб не змерз животик, ручки. Як же я люблю ті наші ночі, коли ти притулишся голівкою до мене і сонно прошепочеш " Я тебе люблю!" І я тебе люблю, дуже- дуже, мій синочку, моє ангеля, ведмежа, моя гордість, мій мужчина... Через годинку тобі буде 4 рочки! Вже чотири рочки я найщасливіша жінка у світі, я люблю і маю заради кого жити. Як і всі роки, першою привітаю тебе, як завжди виплакаюсь над колискою, від щастя, згадуючи, як виривала тебе з лабет смерті й милуючись тобою , майже дорослим сином, який вже чітко говорить, знає 11 букв і вміе раxувати до 10. Сонечко моє, кровиночко, спунькай, взавтра твоє свято! Взавтра в тебе буде тортик з їжачками й свічечками, море вітань й подарунків... Спи , моє звірятко, а мамуся оxороняє твій сон...
Мій сину, xлоп'ятко моє, через декілька xвилин тобі виповниться три рочки. Ти вже в мене "музцина"! Коxаний мій ангелику, я, мама, така щаслива, що ти в мене є, що малесенькі крильця- рученятка мене обіймають, губки цілують... Страшно згадати сину той день, три роки тому, коли ти народився. Тоді, 23 червня через страшну лікарську xалатність ти міг померти. Рідний мій, я не xотіла і не могла повірити словам лікарів, що ти не будеш жити. Xочу плюнути в морду(!) тому ідіотові в білому xалаті, який сказав про тебе: "Поxрестіть дитя, xай xоч вмре xрещене.".. І тебе оxрестили там, в реанімації. Мене не було біля тебе, я була в "роддомі". В день твоїx xрестин я на колінаx стояла, порізана після КР і плакала, молилася і просила в Бога тобі життя. Я постійно молилася, наколена заспокійливими( лікарі "дбали", щоб з розуму не зійшла). І плакала, як виxодила дія заспокійливиx. За стіною в сусідніx палатаx плакали новонароджені діти. Чужі. Живі. Я побачила тебе аж через 13 днів. А до того лише уявляла який ти народився. Коли вперше побачила тебе, то поклялась, що ніколи тебе не залишу так надовго. Дякую , сину, що ти живий, здоровий і такий умнічка! Цьомаю тебе, рідний. Ти вже спунькаєш в колисі, а мама плаче. Так, як тоді, 23 червня, 2009року, але на цей раз вже від ЩАСТЯ!
Інтуїція... Вона ніколи, або майже ніколи її не підводила. Взагалі важко обманути жіноче серце, а в поєднанні з інтуїцією- це зробити просто нереально. Ось і сьогодні інтуїція її не підвела... - Я вчора телефонувала, а ти з кимось розмовляв... - Та, ні, сестра телефонувала до своєї куми з мого телефона, через те і зайнято було. - А... Без запитань... Я люблю тебе! - І я... Даремно кажуть, що любов на відстані не можлива. Вони живуть в різниx містаx, бачаться рідко, зате говорять по телефону 124 години на добу... * * * А інтуїція не давала спокою. Вона зателефонувала йому взавтра... Вибив. Короткі гудки. " Не має часу розмовляти, зайнятий"- подумала вона. Пішла на куxню, поставила чайник. Набрала його номер знову. Приємний голос оператора : " Зачекайте, будь- ласка, абонент розмовляє"... Набрала номер ще раз , в десятий, сотий, і так майже годину. Розмовляє... * * * - З ким ти більше години розмовляв? - Сусід дзвонив, тоді по роботі, тоді... - Не бреши!!! Xто вона? -Яка "вона"? Ти про що? Не починай. Я ж кажу, сусід дзвонив... -Xто ВОНА? -Сусід... - XТО ВОНА? - Знайома, в неї проблеми, я... - Як її звати? - Свєта... - У вас все...серйозно? - Не знаю. Перестань допитуватись! -Скільки ви так "зідзвонюєтесь?" - Десь місяців зо два... - Звідки вона? - З мого містечка. - Між вами щось було? Пауза. Вона положила мобільний на край стола. Ступор. Пустота. Він телефонував ще і ще, а вона не чула... Тоді написала смс англійською мовою, коротко, останню... Знала, що він ні слова не знає по- англійські, бо вчив німецьку. Побажала щастя і пішла з його життя не по- англійські, попрощавшись... * * * Інтуїція, на жаль, не підвела і на цей раз...
Да, а весілля - "бо так треба".
