Паралельні світи

Кидаю залатані нашвидкуруч слова, немов до урни, - навряд чи їх почуєш. Проте не сміття моя посмішка, тихій шепіт, тонкі пальці, занурені глибоко у волосся, теплий дотик губ на твоїй промерзлій шкірі. Можливо, коли звикаєш відчувати, щось почути або сказати стає неймовірно важко. Або просто не вмієш, або навіть не хочеш… «Скажи,чому?..» - здаля доноситься мелодія з пісні «Океану».

Не має відстані: життя як один довгий виток спіралі. Намагаєшся рухатись так, щоб не повторювати невдалих поворотів інших. Обережний рух – твоє життя. Занадто часом.

Спершу ми були «на Ви», але мені чомусь досі здається, що й досі. Мабуть, навряд чи щось раптово зміниться,та й ти б не надто бажав. Хоча я можу помилятись… А знаєш, останнім часом я почала розуміти одну річ: якщо ось тут, зараз, саме в цю секунду поглянути навколо, то не знайдеш ні однієї речі, яку б ти не ти обрав. Свідомо, чи несвідомо ми керуємо своїми діями, вчинками родичів, друзів, знайомих, коханихі некоханих, - всіх, і тільки ми, і тільки у владі свого простору. Тепер я згадую, як шукала глибину у твоїх блакитних очах, а бачила лише одні знаки запитання. Цікаво, а що бачив ти в моїх?

Іноді мені здається, що мої вчинки – тільки фікція, - життя все частіше дає на них неочікувані відповіді. Іноді здається, що фікція – ти, надто все не по - справжньому, якось штучно, якось майже ідеально й ні водночас. Чи може так бути?



- - Чи вірите Ви у паралельні світи?

- - Ні, тільки в паралельні життя