ні, я не вживаю алкоголь, як заспокійливе. я його вживаю, коли є причина. правда у мене причини бувають частіше, ніж у інших (мясо по французьки на вечерю -- це вже причина))). Але, повірте, якщо я вже готую м"ясо по-французьки, то з настроєм у мене все ок) Тому я би все ж до своєї тривожності алкоголь не приплітала
мабуть, це індивідуально щось у організмі спрацьовує. От я власне не п ю. Не так,щоб зовсім- бокальчик сухого вина можу пропустити інколи. Але не отримую задоволення ні від міцних напоїв, ні від кріплених вин, ні від лікерів, ні від шапманського, ні навіть від пива. Їх не вживаю ( ну ду-уже рідко 20 мл горілки на всю забаву, чисто символічно, щоб на столі стояло і я робила видимість, що пригублюю.Друзі кажуть, що я тільки продукт переводжу . Чи влітку інколи можу 100 мл пива у чоловіка узяти). Аналогічно із цигарками. Не палю,бо не отримую задоволення і абсолютно не маю тяги. Був період, коли могла періодично палити із подружками десь за кавою. Але мені то було не по приколу- ну ніякого задоволення. Тому кинула і в нашій дівочій компанії одна не палю. Звісно. якщо захочу- можу узяти цигарку, але не хочеться. А так,щоб сама десь курила- взгалі тяги не було і немає) я дуже тривожна мама. Частково тому, що була першою дитиною, і моя мама наді мною теж трусилася. Хоча вона має стабільнішу психіку. А я панікьорша. Так от власне із собою теж "працюю" тим, що сперечаюся із страхами і шукаю аргументи "чому ні". Мені завжди видавалося, що тривожність- це біч мам з одною дтиною чи з першою дитиною. А власне поява кожної наступної мала би "попускати". Бо надає впевненості досвід, та і тривожність "розпорошується" уже на всіх дітей, а не концентрується на одному. Але то чисто теорія. На практиці того не перевірю
@сніжна з появою наступних дітей попускає, це правда. І з їхнім зростанням. Я боюсь двомісячного віку немовлят, боюся до такої міри, що... Не скажу навіть Хоча з двома меншими дітками нічого страшного в цьому віці не трапилося, все одно. Ніколи не забуду, хоч і менше в це занурююсь
на практиці не підтверджується (з власного досвіду) )))) --- дописи об"єднано, Apr 11, 2017 --- Я написала собі на папері (якось під настрій) 'мудрості'. І коли починає накривати тривожність, то дістаю і перечитую. І мені стає легше. Там є і глибоко філософські 'мудрості' і практичні та приземлені, такий собі психотерапевт на папері получається. З часом можна доповнювати список. --- дописи об"єднано, Apr 11, 2017 --- є там в мому переліку і цей ))) --- дописи об"єднано, Apr 11, 2017 --- і оце))))
В мене так є. З кожною наступною дитиною я ставала все більш " пофігістичною". Я навчилася відволікатися і насолоджуватися життям, коли дитина хворіє, бо переживаннями я ситуацію не покращу, а діти відчувають мою невпевненість і негатив. Тут з одного боку віра в Бога/Всесвіт/Вищий розум, а з іншого довіра до себе, своїх дітей, і переконання, що все, що трапляється - то на краще, просто ми не завжди це хочемо усвідомлювати.
дуже цікаво, що більшість відповідей про заспокоєння відразу мають в своїй основі молитву, тобто довіру Богові. Я нещодавно купила собі книжку таку мамську, власне християнську в основі (хоча і протестантську, бо американська). Але там якраз є багато таких коротких ситуацій зі щоденних мамських буднів і те, як можна легше пережити їх з Богом. І саме це питання тривоги в тій книжціє самим першим текстом. Так що я тут поділюся перекладом, може кому згодиться (лиш попрошу літераторів не судити строго, я перекладач зовсім початківець наразі) Перетворюючи тривогу на довіру Сила та гідність одежа її, і сміється вона до прийдешнього дня Приповідки 31:25 Я думаю, що в мене є ген тривоги, і я впевнена, що успадкувала його від своєї мами. Вона передала мені свої водяної голубизни очі, легкий вигин посмішки та здатність хвилюватися. Коли я була підлітком, мені здавалося дивним, що мама не може піти спати, поки я не повернуся додому. Згодом я одружилася, стала мамою, і мої діти з роками теж стали підлітками. І знаєте що? Зараз я роблю те ж саме, що робила моя мама: сиджу на дивані, вдаючи , що дивлюся телевізор, в той час як мої думки долають найшвидший шлях до лікарні. Ми, мами, можемо без кінця знаходити причини, щоб хвилюватися. Діти. Шлюб. Гроші. Здоров’я. Стосунки. Майбутнє. Якщо ми дозволяємо нашим думкам дичавіти, ми можемо вигадувати найрізноманітніші страшні сценарії, які починаються словами «що буде, якщо…». Що буде, якщо мого чоловіка звільнять? А що, як мої старенькі батьки потребують жити з нами? А що як мої діти-підлітки зроблять поганий вибір? А що як в розвитку моєї дитини щось піде не так? З плином часу я дещо зауважила стосовно моїх постійних хвилювань: 99% моїх колишніх страхів ні разу не справдилися. Тим не менше я витрачаю тонни часу, переймаючись ними. Як мені хочеться повернути цей час, і замість цих хвилювань зробити щось корисне! А що якби я перетворила цю тривогу у довіру? Порівняйте моє ставлення зі ставленням жінки у Приповідках 31:25: «Сила та гідність одежа її, і сміється вона до прийдешнього дня.» У її думках і вчинках немає втоми. Вона сміється до прийдешнього дня не через легковажність, але з впевненістю, яка походить від Бога. Оскільки її віра в Бога одягає її в силу та гідність, вона може мати усмішку на своєму обличчі та радість у серці, розмірковуючи про майбутнє. Вона повірила в Бога, який запевнив її у своїй вірності, і в тому, що Він творитиме обставини її життя в майбутньому. Бог може використовувати нашу схильність до хвилювання для росту нашої віри. В міру того як ми вчимося перетворювати нашу тривогу в палку молитву і хвалу, довіряючи Божому задуму, наші відносини з Богом будуть зміцнюватися. Кожного разу, коли ми будемо перетворювати нашу тривогу в довіру, нам буде все легше сміятися до дня прийдешнього, як наша сестра в Приповідках 31. Бог знає наше майбутнє на стільки ж добре як і самих нас. Акт нашої віри є прагненням пізнати Його більше, в міру того як ми довіряємо Йому наше майбутнє. І ще трохи частіше усміхатися. Дорогий Боже, допоможи мені перетворювати свої тривоги на довіру, знаючи, що Ти керуєш майбутнім. Я хочу відпочити у Твоїх люблячих руках, знаючи, що всі мої найбільші турботи є в Твоєму серці. Амінь. Ø Які твої три найбільші тривоги як мами? Перелічи їх. Ø Візьми кожну з них і запиши коротеньке прохання до Бога натомість. _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ну тому що іншого виходу немає. Коли голова болить -- п"єш таблетку, коли брудний посуд -- миєш його, а тут ти не знаєш що робити, немає від того ліку -- от і молишся від свого безсилля
На мою думку тут на форумі про це хіба поговорити, знати, що ти не сама. А якщо є бажання одужати, то треба звертатись до грамотного психотерапевта і розмотувати клубочок саме свого випадку/ситуації. Ми усі різні і не можна одним макаром полікувати усіх. Діло в психіці, а то річ індивідуальна. Єдине, що хочу сказати на загал. Згідно аюрведи такі стани - це сильний дизбаланс Вата-доші. Алкоголь, сигарети та інші такі речі лише поглиблюють цей дизбаланс. Як і кава, міцний чай. Тому я б підходила до вирішення того питання комплексно - терапія душі і максимальний спокій, наскільки це можливо. В їжу нічого холодного, газованого, алкогольного, сухого типу сухариків/чіпсів. Масляні масажі з подальшим гарячим душом і т.д.
оце в мене було таке якесь переконання, що як не тривожишся, то ніби безвідповідальна, недостатньо чуйна, легковажна...як добре копнути трохи глибше, і зрозуміти приховані "бонуси", які давала тривожна поведінка- почуватися дуже відповідальною і "такою як треба" мамою (ну і взагалі людиною, бо тривожна я у всьому). Насправді такі часто невидимі на поверхні "бонуси" ми маємо від усякої, навіть на перший погляд, дуже втомливої і складної, і навіть руйнівної для нас же самих, поведінки. Тому, всім раджу покопатися в своїх причинах тривожності, насправді без цього не вилікувати тривожні стани, якщо це дійсно проблема.
я теж відзначила цю тенденцію, і мене дуже тішить, що присутність Бога в житті багатьох форумлянок не обмежується пасками це вже дуже багато. І декому цього навіть достатньо. Я переконана, що полікуватись дуже багато людей можуть самі як від психічних, так і від фізичних проблем (перевила на досвіді) --- дописи об"єднано, Apr 12, 2017 --- я через свій переважний оптимізм дуже часто чую 2 речі: 1) я безсердечна; 2) мені все легко дається
о, так, безсердечна - я відчувала, що мені чогось бракує в тому переліку) Ну і що сказати - по правді, так як я засуджувала себе за це, я такі ж ярлички могла присвоїти іншим, таким як Ви) Тому знайте, ті, які Вам так кажуть, вони в першу чергу себе, скоріш за все, мучать такими переконаннями.
А в мене навпаки-раз тривожна, значить не вмію довіритись Богу, не вмію на Нього покластися, а я ж щодня повторюю "нехай буде воля Твоя" і т.д. і від того мені стає ще паскудніше. Це все емоції, які в фоновому режимі супроводжують мене, бо на вигляд я ,як писала Кандя, дуже навіть адекватна. І розумію, що всі мої страхи ірраціональні,головою розумію. Але варто чомусь трапитись-захворіє хтось з дітей, мама чи тато не беруть трубку довший час, або в пізню пору доби задзвонить телефон, або, пам'ятаєте , нещодавно вчені НАСА анонсували якусь там прес конференцію на вечір - все мільйон жахливих думок на перспективу, які витісняють з голови варіант благополучної розв'язки і починається паніка. І як результат складається враження, що я взагалі не маю радості в житті. Хоча вона є, навіть від найпростіших речей, просто якась тривожна. Прекрасно, що з'явилась така тема, для мене це вже частково терапія, бо для мене в такі моменти важливо не бути одною, а тут обмін досвідом, тими ж тривогами, який робить їх ще більш безпідставними.
Я цього не заперечую, можна самому собі дати раду. Теж зазвичай так і роблю. Та є такі проблеми, коли сам пофіксити не можеш, це не в твоїй компетенції, замало знань/ресурсу. Я маю приклад, коли звернення за допомогою допомогло вирішити питання на якісно вищому рівні і повністю, а ще дуже сильно підняло дух, самоповагу, впевненість в собі і власну гідність. Не на якийсь час, а перманентно. Також, слідкуючи за роботою психотерапевта можна навчитись самодопомоги, зрештою, це б і мало бути метою терапії, коли тобі не рибу дають, а вчать її лапати. Нічого тут страшного, осудливого чи недостойного нема. Особисто для мене це пахне сміливістю.
ще цілком нормально навіть як варіант "зараз я хочу це доручити комусь іншому". --- дописи об"єднано, Apr 12, 2017 --- най си колядують доводити щось комусь - найневдячніша з усіх можливих діяльностей. Тому її варто виключити в принципі.
а оце було моїм чи не найпершим кроком в лікуванні - якось, готуючись до сповіді, я усвідомила, що це гріх, не ввіряти себе і близьких Богу, відчувати відповідальність за збереження їх життя. я свідомо тут уникала порад звернутися по професійну допомогу, бо Кандя власне так спитала - як без психотерапевта? Але Вам, якщо дійсно відчуваєте, що це отруює Ваше життя, краде радість теперішнього, дуже раджу звернутися. Бо це справді може і потягти за собою і інші позитивні зміни і зрушення. Коли я зараз, пост-фактум (чи, краще сказати, в ремісії), оглядаюсь назад і розумію, скільки життя мені з'їв мій тривожний розлад...просто дуже і дуже прикро, що не знала, що можна було досить просто цьому зарадити, звернувшись по допомогу. Хоч я зцілилась сама, але шкодую за тим, скільки було тих токсичних переживань, тому всім хто від цього страждає, раджу не марнувати радість свого життя на "а може само якось пройде". --- дописи об"єднано, Apr 12, 2017 --- А для чого доводити? Просто розуміти і не ображатись, чи не дратуватись, чи як іще воно Вас зачіпає.
Взагалі, важливим є розуміння походження тривожності, в тому числі і те, чим вона мені ніби "корисна" (про що я писала, що так почувалась відповідальною), що вона можливо закриває собою (вся наша проблемна і порочна поведінка і думки є "пластирями" на ранах-травмах, які виникають від незадоволення базових потреб у дитинстві, і підлітковому віці, і рідше у дорослому+темперамент (в моєму випадку, наприклад, якраз чутливий темперамент є основним джерелом тривожності) - оце те, що я казала, що коли підходити до того глибше, то ти комплексно себе пізнаєш і можеш зцілитися, бо в найглибшому корені все зводиться до буквально кількох факторів, які могли мати на нас вплив, і до яких ми якимось чином пристосовуємось, щось компенсуємо, захищаємось, з чого розростаються всі наші життєві переконання... Тому так важливо знати причину, і її зцілити, далеко не всім буде досить оцих правильних думок, не завжди ми готові їх не просто слухати, а і почути і усвідомити, і застосувати для себе. Мені ці думки і переконання, і логічне розуміння, як воно працює, чому я саме так почуваюсь, власне в певний час вклались і допомогли (ну, але я все ж схильна називати це ремісією, не можу бути впевнена, що це не повертатиметься, щоправда, відчуваю себе здатною дати раду із цим) Оце, що я вже тут написала, і є мій досвід: Зараз вже знаю більше на цю тему, розумію, як лікують психотерапевти оці нездорові глибинні переконання. Багатьом недостатньо буде просто зрозуміти і змінити лише мислення. Зрештою, до "просто зрозуміти" ми теж іноді йдемо роками...і якщо людина дуже травмована, вона може просто не знайти в собі ресурсу на самопорятунок.
