До переїзду у Львів свекруха приїжджала частіше. Зараз виходить 2-3 рази на рік. Але чомусь тепер ці приїзди стали для мене більш стресовими ніж раніше. Може брак тренування? Якщо говорити суто про аспект свекруха-бабуся, то я все роблю не так. Лікую не так, годую не так, прикорм пізно (племінниці син у 7 міс уже м"ясо і на горшок ходить, а ми тільки два види каш пробували і не спішили нікуди). Минулого літа були у неї в гостях. З порогу моїй старшій малій "Ой ти все худіша і худіша" (дуже часто пред"являються такі претензії дитині, хоча насправді вона це говорить мені опосередковано по-маніпуляторськи) Вона ж не говорить мені напряму, що треба нормальною їжею годувати, а постійно багатозначно зітхає коли я після хвороби забороняю сосиски і тому подібне, чи отак фразами, які ніби і не мені адресовані... Колись менша температурила перед Новим Роком, потім температура стабілізувалась, а мені треба було в БТІ до свят попасти. Поки мене не було, дала малій кусок твердого сиру... вона рвала після того добу, ледве її відпоїла. То був кишковий вірус, але звичайно, що сир м"яко кажучи був зайвим. А потім, ще мені доказувала, що "а ми ж кормили коли хворіли діти"... а я не годую взагалі поки не попросять, тільки даю солодкі напої і все. Але то все неправильно, треба бульйоном силою напевно кормити, щоб сили були. Короче, чого я сюди раптом пишу. Напевно не можна то все в собі тримати, треба радитись, що робити, якось обговорювати, бо я другий день мучусь з мігренню, я вже переконалась, що то все чиста психосоматика. Завтра має приїхати, а я вже день 4 тільки то в голові і маю.... Це якісь комплекси напевно чи що.. чи щось не пропрацьоване? Після розмов з нею я відчуваю себе вичавленою як лимон, ніби я вагони розгружаю. У нас з нею нема точок дотику, таке враження, що нема нічого, де у нас співпадає точка зору. Тобто постійно виникають такі розмови, де я опонент, і не я їх починаю. Тобто таке враження, що вона мене провокує на якусь реакцію. Що мені робити, ігнорити може? Чи питати: "а чому ви починаєте цю розмову? Ви ж знаєте вже мою точку зору." А теми завжди практично одні і ті самі: вегетаріанство (я періодично не їм м"яса), правильне-неправильне харчування, духовність...(вона не вірить ні у кого, але чомусь часто провокує ці розмови). Що мені робити, щоб почати її нормально сприймати і щоб мене не трясло перед приїздом? А може в гумор переводити як тут вище дівчата писали? --- дописи об"єднано, May 4, 2016 --- дуже багато є передач де виступають дідусі і бабусі. Треба їм показати і спитати, чому вони не на сцені. У мене старшій доньці 6 і не знаю, що би я робила, коли мою би бабця так тискала, але, напевно, потрібно якось привчати малу тримати дистанцію і межі. Це важливо в житті... Це не так просто зробити, бо завжди "незручно", дитина не хоче образити напевно бабцю... але не знаю, треба-треба відстоювати межі. Якщо вона не може сама собі дати раду (я би напевно не змогла, теж були такі випадки в дитинстві), то може хай чоловік заступиться, якось м"яко скаже їй...дитина тим паче дівчинка мусить себе почувати комфортно, я так вважаю...
Та вже ніби все ок, от були на Паску, то вже не тискала. Може, ДП читає?..)) В нас зараз нова фішка - ну коли ж у Яни почнуться місячні.
@Ahaha коли свекруха починає ці розмови, то Ви вдавайте що не почули і кпм'яним обличчям почніть говорити про щось, що цвкаве свекрусі....Не знаю політика, комуналка і тарифи, як пекли паску, маршрутка, тобто теми де ви однодумці....І спробуйте вже так тим всім не грузитися, бо трішки налаштовуєтеся, а ви автотренінгом, що мені пофік і фіолетово...Про дітей, собі говоріть, що вона може знати))))в нас сучасні технології і ДП, ну так почуття гумору, панацея. Капець нестерпно, забралися і вийшли в магазин щоб то не слухати...Бо головне не що вона скаже, а що ви почуєте.
@Ahaha я не великий порадник в стосунках зі свекрухою, бо теж не знаходжу спільну мову з нею, писала в іншій темі про це, але недавно потрапила мені на очі стаття про свекруху як маму коханого чоловіка і якось мені легше стало після прочитаного. Основну думку, яку я винесла, що якщо ти любиш свого чоловіка, то маєш любити (хоча би сприймати) його родичів. її вже не переробиш, а свої нерви берегти треба, тим більше 2-3 рази на рік потерпіти чи зіграти роль "такої як треба". Маю таку коліжанку, біля мами ну ідеальна донька, мама сказала, що дитині дує від дверей і треба шапку вдягнути, вона вділа, мама за двері, вона шапку зняла і всі добрі (я так ще не вмію, тільки вчуся)
та ну... то зараз шапкою обмежується, а потім то ж щораз важливіші теми будуть обговорюватись: освіта, робота, одруження... Тут вже не подаш документи в один ВУЗ, а вступиш в другий. Чи заяву в РАЦС з одним понесла, а вийшла заміж за іншого))) Я вважаю що свою точку зору треба відстоювати і намагатись донести, а не ховати голову в пісок.
Після того, як написала сюди, багато думала. Напередодні приізду мігрень минула , але почало боліти око. І боліло до сьогодні. Поки я не зрозуміла, яка психологічна причина. Небажання бачити, це власне бажання сховати голову в пісок...перечекати, потерпіти...але отаким чином я собі плюю в душу. Мовчу, мовчу....а всередині кипить. А сказати - боішся образити, почнуться сльози. Я дуже вдячна за поради, бо справді тоді дивишся якось під іншим кутом. Чаша переповнилась сьогодні і я вийшла в магазин, повернулась - вона в сльозах, видно розпитувала що і чого у чоловіка. Отак якось виходить, що хоч не хоч а голову з піску треба витягати... Але я боюся.. Я її реально боюся. Поговорити начистоту ... Нереально ... Зразу сльози і все пропало. Листа написати їй чи що. Бо після того з нею не говорили взагалі. Відгадайте з чим пов'язана була остання крапля? Посуд..посуд..посуд ...аааа. Тема вічна.
Це якою треба бути боягузкою, щоб колись напряму не сказати "давайте домовимося, що посуд мию тільки я і чоловік" а не ганяти наввипередки, щоб потім не перемивати усе ... Мене нині добило, що я сказала "я помию" без наїздів ввічливо. Вона сказала що тільки віднесе так і сказала "я не буду мити тільки віднесу",а взяла й помила. І ото з крихтами торту на сушку і примостила. Мене злість просто розірвала.так само з білизною. Питає мене "повісити?" я "ні-ні я потім сама" пішла я собі в тазік переклала і чай п'ю...вихожу з кімнати - вже стоїть розвішує...мої речі...майже вже дійшла до трусів. І я не змогла тоді сказати їй... Що вішати і знімати з сушки свої речі тим більше труси буду в цьому домі я і всьо! Дівчата, мене реально страшно їй щось казати бо були вже випадки....починає плакати, приплітати інші історії з'іжджать з тєми і жалітися що я хвора ніхто мене не любить щоб ти сидів і винним себе чув. Але ж не можна так себе не поважати! Мені вже тіло моє каже просить...та скажи їй все розкрий очі випрям спину не будь с**лом (ой).
А скільки днів вона у Вас гостює?....А що Вам та посуда?А крихти?.....хай би помила, а Ви коли вже такий пуктик перемиєте, коли поїде...Крихти можна і при ній помити., і рак ласкаво, мол та мабуть випадково....Свою білизну поперіть пізно, коли всі поснуть....Бачите, Ваша мігрень, то є результат внутрішньго напруження, яке виникає від того, що Ви не знаєте як поводитмся зі свекрухою в таких от безглуздих ситуаціях...Уникайте їх по максимуму, не йдіть на відкритий конфлікт, завджи майте собі рішення кожної ситуації в майбутньому...Навіть ситуація з білизною, вже знайте, що треба ховати...І так по крихті Ви будете знати як поводитися в різних дрібних ситуаціях в майбутньому, що має розслабити Вас і болі мають пройти....Думайте перш за все за своє здоров'я.
Іро, ви маєте рацію, ситуацій потрібно уникати. Але мені не виходить заздалегідь продумати. Сушку з одягом перенесла в іншу кімнату, і то виглядає трохи демонстративно напевно і як намньок. А сказати напряму не можу, звідти і напруга. Коли жили в Києві приїжджала на вихідні, а зараз далеко їхати і тепер на тиждень, деколи 10 днів. То перші дні все ок. За посуд переживаю бо реально і до отруєння недалеко я не побачу поставить в шафу прямо з залишками іжі,я не перебільшую, потім дитині попадеться тарілка, ну на роздачі я завжди але все рівно. Перемиваю посуд завжди втіхаря. Сказати навіть лагідно чи якось не можу. Це звичайно не дуже в тему бо все про мене і про мене, але аспект свекрухи і внуків і стосунки з невісткою дуже пов'язані. Не впевнена в собі з купою комплексів невістка, яка вчасно не встановила межі, буде так страждати сама ж від себе і діти теж вони ж відчувають. Чому мене зачіпає її реакція на мої рішення, бо я сама сумніваюсь, що хороша мама, дружина. Вона як дзеркало. Я думаю, що коли я полюблю себе мені стане фіолетово до коментарів і всяких багатозначних зітхань. А може їх і менше стане? Я зрозуміла одне, своя душа це теж святе місце і туди плювати не можна. Якщо я за себе не постою, то іі пльовок стає моім. Не можна ціною свого душевного і фізичного здоров'я тримати крихкий мир. Я за те, щоб сваритись деколи. З нею це конструктивно не вийде, я всерйоз задумалася над написанням листа, може коли поїде і пройде час напишу в скайп.
Як про мою у перші роки "замужу". Чо Ви "запізно"? Ніколи не пізно! Це - перше, що Вас вганяє у депресуху. По-друге, повірте і прийміть, що "Ви не мусите полюбити свекруху", поважати, бути уважною, як до дорогої гості у Вас вдома, цінувати її працю і зусилля, ну загалом, все як Вас виховували. Але любити - це не заставиш, не заслужиш. І це нормально, не можна себе за це звинувачувати. Перші дні все ОК, бо свекруха ще почувається і веде себе, як гостя, а потім по-тихеньку починає пробувати "керувати процесом у діток", показувати, як "правильно" і "яка вона газдиня". Мій вихід був - дати якусь неприємну і марудну (а головне довгу) роботу у хаті, хай вже тішиться. У мене це ГОРИ прасування. А як вона прасує чоловікові сорочки... це ж для "синусі"! Я всередині тільки посміхаюся, включу їй тєлік і хай працює. А ще іноді прошу приготувати якусь важку і довгограючу страву, там пляцок з 3-ма начинками. Хай тішиться, головне, щоб мене не чіпала і думала про ту страву. Так і час пробіжить. Я не знаю, шо таке, але зараз свекруха в мене тільки на диван і закинула ноги, може поспати... Я не знаю, такі плани на неї пропадають. Хіба на забавах починає демонстративно пропонувати свою допомогу, іноді не звертаючи увагу на мою відповідь, ну так для "треба щоб почули". Буде момент і Ви не витримаєте, скажете нарешті, типу "Мам, а можна я сама буду прати свої труси? Ну чесно, то вже занадто". Головне, не перейматися її реакцією (Є реакція - Є театр, нема - нема, як з дітьми буває). Моя вже знає, що мене діставати не варто своїми слізьми, маю без того клопоту з усім. Тримайтесь, пробуйте! Тіштеся, що не живете разом!
Зі свого боку, пораджу Вам попрацювати над тим, що мама Вашого чоловіка Вам не ворог (це я так грубо сказала, але внутрішньо Ви з нею воюєте). Це - старша жінка, яка дещо/багато чого робить не так як Вам подобається, як звикли. У свому домі Ви маєте право зробити за те делікатне зауваження. Маєте право. Але! Варто навчитися ЩИРО бути вдячною, за реальну допомогу, якою Ви користаєтеся (за пляцок, за ті 200 вареників, за 20 попрасованих сорочок, щиро подякуйте і похваліть), відкинути гордість і подякувати ЩИРО. В неї є манера маніпуляції - сльози. Не ведіться, бо кінця тому не буде. Не образили її, тоді не ведіться. З часом це мине. І головне - щоб від усього не страждали Ви і Ваш чоловік.
"Я ж Ваші не перу" --- дописи об"єднано, May 10, 2016 --- то, видать, у них всіх так. Як діти, їй Богу.
Може тому що Ви думаєте, що хорошими матерями чи дружинами народжуються)))).А насправді стають, через косяки і помилки....Саме на помилках вчаться, часом треба вчитися собі прощати ті помилки при умові, що Ви будете виносити урок з того що відбулося....На жаль, власні гулі найкраший вчителью коли не дозволяти собі помилятися то до психологічного стресу недалеко...Це все у нас з часів школи, коли щоб бути відмінником треба булр мати самі п'ятірки, двійка одна вже хрест...Нас не вчили виносити урок з двійок, перездати також не можна....Тому відмінники дуже рідко добиваються вершин в житті, а трієчники навпаки, бо вони звикли тримати удар і три для них не кінець світу...Три знач щось не так, треба попрацювати і все вийде, то їх не зупиняє...Розумієте про що я, може і не ідеальна Ви на разі, але Вам потрібен час і досвід, свій досвід...І не бійтеся його здобувати у будь якій сфері....Вам не потрібно нічиє одобрення і свекрухине в тому числі, ви маєте справу виключно з собою, коли накосячили то накосячили, зробили висновки більше так не роблю, від того самодосконалююся..
ні, Вам не треба придумувати всякі гіпотетичні ситуації і шукати на них варіанти виходу, я говорю про пережиті вже ситуації, як он з тою посудою і білизною... Ви обрали собі свекруху як дзеркало чи як еталон, але гляньте вже солідний вік а вона не знає, що у кожної людини є особистий простір, в який чужим людям не пасує пхатися, як он в ту ж білизну....косячок... Про відкритий конфлікт, ой, дуже Вам буде важко щось там вибити, бачте плаче іде стукає Вашому чоловіку, я. особисто ту проблему повністю переклала на чоловіка... Трішки Вас розвеселю, он моєї знайомої свекруха якось раз взяла її труси і показово вчила правильно прати, то Ваше чуть не повісила сушитися меркне)))¥. Тому раджу ховайте білизну..,.А ще колись моя мама розповідала як одній знайомій свекруха прала труси всякі труси), а ту то влаштовувало, причому та знайома доцент в медунівері). Може Вашій тоже свекруха прала, то вона повертає кармічний борг..Не переживайте все буде добре!
@Ahaha, до мене так час від часу мама приїжджала. Моя. ( чоловікова дуже толерантно ставиться до моєї території). В светрах резинку розпрасовувала на манжетах, одяг що п'ять хв бігала перевіряти, чи висушився ( а чомусь мене то дуже злило), потім той одяг на свій розсуд складала по шафах ( речі меншої до речей старшої і навпаки, я потім все мусила перекладувати і сортувати; правда, чоловікові труси на тумбу стопкою, а не в шафу). Те саме з посудом ( колись не мала часу і мусила шукати хв з 20 якусь пательню). Ну і ще багато чого. Тепер порозумнішала. Як знаю, що мама має приїхати, то її чекає гора непрасованої постелі і сорочок, не зашиті шкарпетки, дитячі колготки; непомиті фасади кухонні (зараз нижні сама мию, бо тяжко згинатися мамі). Ще прошу наліпити мені на вечерю і заодно в морозилку бааагато вареників/ пельменів/ палюшок, ватрушок напекти. Не хочете, щоб мила, то попросіть замести кухню після обіду, заховати залишки їжі в холодильник, дитині ручки помити, чи в підготовлений одяг переодягнути. Придумуйте їй роботу наперед.
Ahaha, мені здається, ви трохи засильно реагуєте на такі прості буденні ситуації. Ситуаіція перша, з тарілками: ви це серйозно про отруєння? Ну погано помила свекруха, нічого страшного. Перед тим, як покласти їжу в тарілку, берете під кран з гарячою водою і все ок. Ситуація друга, з пранням: насправді, що вам мішало попрати і висушити свою білизну ДО приїзду свекрухи? Старайтесь уникати таких ситуацій, а якщо вже виникли, то не реагувати так гостро. Це, на правді, такі дрібниці, якщо збоку глянути. Не варто воно зіпсованих стосунків з мамою коханого чоловіка.
Ну, кожен з нас має пунктики.То є нормально, і так людині комфортно ззначить так має бути))). Хоча часом треба пробувати порушувати правила для експерименту і щоб полегшити собі життя.
Я перу щодня, тому для нас це не порада) І взагалі, як то так -- боятись свекрухиних сліз. Нехай плаче аж обплачеться. Як тиск підскоче -- нехай таблетки п"є, "швидку" викликає. То її проблеми я себе під час другої вагітності до таких істерик доводила (починалось на публіку, а потім втягувалась) що зупинитись не могла: плакала-ричала-ледь головою об стінку не билась, а потім тонус, голова болить, вся спухша... І припинила. Просто вже не починала. То я так із своєю мамою як починала говорити на одну тему, на яку вона не хотіла говорити (і тривало то років десять), вона відразу казала: "ой, мені вже руку почало віднімати, ти хоч щоб в мене серцевий приступ був, дай мені води..." А говорити на цю тему я мусила. І води не давала, і таблеток, казала, що має радіотелефон -- нехай собі швидку викликає. І нічо, потім припинила серцевим приступом мене лякати і мовчки слухала, що я кажу
