Відповідь: Сім'я чи робота? власне, що він має подобатися обом, тоді супер. А от коли потреби одного інший сприймає як захцянку, то в сім'ї щось не так...
Відповідь: Сім'я чи робота? Довго вагалася, чи слід писати у цій темі… На жаль,українські реалії сьогодні такі, що у питанні для жінки «сім я чи робота» ( власне для сімейної жінки) вибору особливого немає. Звичайно, я не маю на увазі «просто роботу», адже тут мова йде саме щодо сім ї чи кар єри. Апріорі, так закладено природою, що для жінки, яка має дітей, пріорітетним буде питання сім ї. Навіть коли вона на роботі. Бо питання « як привести дитину до садка і при цьому встигнути на роботу на 9.00 ; яким чином забрати її о 17. 00, коли сам працюєш до 18.00; з ким залишити дитину, коли в садочку чергова «сопляно- кашляна пошесть», коли лікарняних ти не можеш брати; як бути мамі першокласника, якого трреба забрати зі школи пообіді і з ким він буде до вечора, коли вдома нікого немає ; як вивезти влітку дитину у вдпустку, коли цієї відпустки влітку тобі роботодавець не дає і т.п.» є актуальним. Звичайно, ідеальним варіантом є бабуся, якій всеціло можна довірити дитину і повністю віддаватися на роботі, не думаючи про те, хто нагодує дитину, з ким вона буде при форс- мажорі та як викрутитися з понаднормового графіку, бо вдома ще купа справ. Або няня, яка хоча б частково підмінить. Але чи багато таких у нас мам з можливостями? Та чи добре це для дитини? Я знаю по собі, що працюючи на одному і тому ж підприємстві, я «до» декрету і після «декрету»- це два різні працівники. І як би я не старалася, я прекрасно розумію,що так, як раніше, я вже не можу повністю віддаватися роботі за таку оплату. Добре, що я ще мала інший варіант: давно підробляла ще на ін. роботі, яка давала мені можливість працювати вдома. Дякую чоловіку, який трішки «підстрахував» у той момент, коли я звільнилася. Але не у кожної жінки є навіть це. Банально: відвідайте наш Центр зайнятості. І побачите реальну картину з черг, в яких на реєстрацію стоять і молоді мами і вагітні. Зайдіть на офіційний сайт вакансій того ж Центру зайнятості і подивіться на пропозиції роботи та платню, в якиу вона оцінюється. І, до речі, навіть за таку платню вільні вакансії «не затримуються». Стосовно того, що власники компаній не дуже хочуть брати на роботу жінок з дітьми. Мій чоловік власник компанії, де партнерами є й іноземці. Реально, якщо вибір стоятиме між молодою мамою та жінкою з дорослими дітьми, вони віддадуть пріорітет останній. Бо компанії потрібний працівник. Який повністю віддається роботі. І такі працівники є.Такі сьогоднішні економічні реалії. Банальний приклад: гол. Бухгалтером у них на підприємстві була на протязі 10 років молода незаміжня жінка. Претензій не було ніяких. Аж поки вона не вийшла заміж. Все, вони її «загубили». І це природньо, бо для жінки пріорітетними стали звичні саме для жінки речі. Тепер на її місці старша пані. В якої діти вже дорослі. І дуже нею задоволені. Коли я в певні часи починала « возмущаться» як найманий працівник стосовно своєї роботи, про яку розповідала чоловіку, він завжди мені казав одне : «А тепер постав себе на місце власника.» І це зовсім не рабська психологія, як тут зазначають. Це реалії теперішнього українського життя. Тепер стосовно того, що жінка вправі обирати: або достойна робота за хорошу платню, або «ну її ту роботу». Теж знаєте багатьох, які сьогодні можуть собі це дозволити? На запитання: «А де ж їх чоловіки?» можна дати відповідь: нема. Наприклад, у мене є коліжанки, які виховують дітей самі. Абсолютно самі. І це далеко не дівчатка. А жінки, які народжували свідомо, і далеко за «30». Але так склалося життя, що вони самі. Для них у певний момент стояло питання не просто вибору достойної роботи, а реально просто роботи. Бо мова йшла далеко не про хліб з маслом, а про те, щоб завтра у дитини був той самий хліб. І їм «випендрюватися» перед начальством вже не доводилося. Одна з них здавала роботу прямо у пологовому: робила звіти у патології, шеф приїхав у пологовий, забрав їх, а коліжанка пішла в пологову залу. І це теж далеко не за великі гроші. Просто вона знала, що за стінами пологового її чекає лише таксі.Думаєте, вона б пішла звільнятися «за компанію» з іншими працівниками? На той момент їй були «по барабану» їх претензії, бо якби вона назавтра залишилася навіть без тої роботи, то післязавтра немала б того ж памперса для дитини. А так вона поступово змогла не лише вижити, а й з часом знайти собі прийнятну роботу. Дівчатка, Лілю, Марусю, дуже прошу не ображатися, але ви дуже далекі від теперішнього українського життя. І пишу я це не просто так: маю наочний приклад такої ж «відірваності» у власній родині.Мій братик наприкінці 90- х виїхав у Канаду. Виїжджав по запрошенню одного відомого вузу, де проводив дослідницьку роботу і успішно там працював і жив на протязі 14 років. Аж до тепер. Обставини склалися так, що його дружина не може перебувати у Канаді, тому поставила питання про повернення до Львова, хоч брат і не був на це налаштований. Повернулися нещодавно. Всі з такою ж гордістю і величезними амбіціями, що тут їх працю будуть достойно оцінювати. А якщо ні, то хай собі шукають інших. Результат: сидять наразі обидвоє вдома, дякуючи тому, що їх батьки «пнуться з усіх сил», бо їсти треба вже усім- і їм і дітям і онукам. А братик з дружиною все чекають достойного оцінювання їх «нерабської психології» і з презирством дивляться на все, що зараз відбувається в країні. Приїжджайте додому, і тоді з цієї позиції вже можна оцінювати. Невже ви думаєте, що наші жінки вже настільки себе не люблять та принижують, що готові працювати на будь-яких умовах? Люблять вони себе, дуже люблять. Але для декого з них і 2000 грн зарплатні, це величезні гроші, завдяки яким їх діти мають що їсти. Просто у кожного своя ситуація і свої реалії. Я згідна з цим: Я була і на місці незаміжнього бездітного працівника досить довгий час, я була на місці вагітної працівниці, яка звільнялася з роботи на час декретної відпустки, бо власнику приватного підиємства було б абсолютно фінансово невигідно виплачувати мені допомогу ( тоді вона виплачувалася за рахунок працедавця, а не соцфонду) на протязі трьох років і при цьому "тримати " посаду; я повернулася на цю ж роботу після закінчення декретної відпустки, як на нове місце; я працювала як молода мама, у якої чотири- п яти і т. д.-річна дитина і відсутністю "підстраховок" у вигляді бабусь-нянь і врешті -решт я звільнилася і перейшла на "свої хліба", бо реально розуміла, що наразі фізично не можу бути хорошим найманим працівником з певним графіком роботи і певними вимогами та одночасно- хорошою мамою та дружиною.І в той же час,будучи на місці роботодавця та маючи вибір серед претендентів на вакантну посаду я теж би керувлася принципом: чи зможе жінка принести максимум користі компанії. Бо реально направду більшість жінок ( принаймні там де працювала я - а це три різні "контори") реально шукали найменшу можливість, як би то скоріше побігти додому. І в хід йшли десятки уловок, як це зробити за спиною шефа.І я реально їх розумію, бо з появою дитини стала практично такою ж. Можливо не так критично, але, в принципі погоджуся і з цим
Відповідь: Сім'я чи робота? ВОУ!!! А чоловік що безрукий? Чи не вміє дитині дати чаю або поміряти температуру? Чому автоматично все паде на маму, нема 50-50? Не дивно що з таким мисленням питаються на інтерв’ю, а чи не вагітна ви? А коли плануєте?
Відповідь: Сім'я чи робота? Переважно мами бояться довірити таке чоловікові. Вже не раз чула від навколишніх сімейних пару шось типу: я сама, я краще зроблю, в нього так не вийде, ну він ж не мама. Воліють залучати мам/свекрух/сестер, аніж робити то спільно з мужом. Нещодавній приклад: "покликала на перше купання свекруху, бо самій страшно, а чоловік хай збоку наблюдає, в нього ж ніц не вийде" Інстинкт? Чоловік - добуває їжу, жінка - баняки і діти.
Відповідь: Сім'я чи робота? АЛЬО!!! ГАРАЖ!!! А як решту мам які мають не одну дитину дають собі раду? А чоловік вивіртився в між часі? У нас налаштовано так, що зранку дітьми повністю займається чоловік - збирає їх в садок, дає їсти, відвозить в школу і тоді приходить додому і ще прибере що треба прибрати в хаті. А я вже відповідно, заберу їх з садочка/школи до 18:00, роблю з ними уроки, даю вечерю і готую все на наступний день. В між часі знаходжу час на те що мені подобається. Можна домовитись на години праці такі, щоб вони не перешкаджали ані родині ані працівнику. В кінці кінців в наш електронно-компютерний час можна роботу закінчити вдома, якщо з певних причин не встигається зробити на місці. ---------- Додано в 13:17 ---------- Попередній допис був написаний в 13:15 ---------- Ну то потім нехай не жаліються що чоловік нічого не допомагає. Самі жінки переконують тих чоловіків що вони нічого не можуть. Доречі, хочу сказати що такий підхід і поведінка щодо чоловіка то гріх! Ви нівелюєте його як особу, хоча самі цього навіть не зауважуєте і спихаєте все на - ну він ж чоловік. ---------- Додано в 13:27 ---------- Попередній допис був написаний в 13:17 ---------- А на таке я буду ображатись, бо ми тут ні разу не сказали про те що треба сидіти склавши руки і чекати мани. Мова йде про те що треба щось думати, і є багато можливостей реалізувати себе. Можна плакатись, що он в Канаді мені б було... не хотіла кохана сидіти в Канаді, наказала їхати в Україну то треба було думати що будемо робити дивлячись на реалії різних країн. Рожеві окуляри варто скидати, не має значення де ти знаходишся в Україні чи США. В нас тут також багато недоліків і їх також треба хотіти бачити і з ними боротись. Якщо сісти батькам на шию то можна багато чого говорити. Якщо ваш брат саме так із робив, значить йому так вигідно і йому з тим добре. А говорити можна багато. Я нераз говорила свому чоловіку чи якби була така ситуація що нам треба було б повертатись, чи ми б собі дали раду. І чоловік каже що дамо собі раду, було б важко, бо я б точно воювала з повітряними вітряками, але ми в першу чергу розраховуємо на один одного а не на бабців.
Відповідь: Сім'я чи робота? як свідчать дописи наших форумчанок в сусідніх темах, не кожен чоловік розділить турботи про немовля. Їм треба висипатись, а не чути поруч кряхтіння дітей. З всіх моїх знайомих одиниці за сумісний сон, дитина в ліжку, а жінка - поруч, і ганяє туди-сюди, ну зрідка ще чоловік відселяється в сусідню кімнату, є й такі що ригають від вигляду переповненого памперсу, бо не мужске то діло.
Відповідь: Сім'я чи робота? ті дописи більше свідчать не про неспроможність чоловіка займатись власною дитиною, а про неспроможність жінки йому в цьому довіритись. Не всі, але більшість.
Відповідь: Сім'я чи робота? Тут не можу не погодитись. На теперішньому підприємстві маю немаленький стаж. Можу сказати що була хорошим кадром. Пів року назад поступила пропозиція вийти на хороше місце на цілий робочий день. Проаналізувавши, зрозуміла, що робітник з мене буде ніякий. Всі думки всерівно будуть не на роботі, а з Романом, чи їв/пив/какав/гуляв, плюс запізнення і втікання на годинку-другу раніше...Такими темпами ні сама нічого не зароблю ні фірмі в користь не буду. Скажете садок? А що він змінить? Думати - переживати менше не буду. Оплата праці чоловіка наразі троха краща ніж те що запропонували мені, виходити щоб задовольнити власні амбіції? - нісенітниця...Бабуся? - не вихід, маму та тата ніхто не замінить, а грошей всіх не заробиш.
Відповідь: Сім'я чи робота? То добре, що чоловік має на це все час. Мій йде на роботу набагато швидше, ніж потрібно дітей відвести в садок/школу.
Відповідь: Сім'я чи робота? "Велкам то Юкрейн" і на власні очі побачите, як "багато "працедавців йдуть на подібні умови. у нас то у багатьох сім ях у чоловіка на те немає вранці часу - якщо його робота дозволяє заробляти більше за дружину та утримувати сім ю, зазвичай вона потребує його відсутності вдома мало не більшу частину доби. Максимум, що він встигне вранці- відвезти дитину до школи чи садку.І о до 17.00 чи 18.0 аж ніяк не буде у стані забрати її з дошкільного чи шкільного закладу, а потім ще й вдома купу справ переробити і при цьому повністю утримувати сім ю матеріально. Тут варіанти без особливого вибору : або чоловік справді достойно заробляє , а жінка виконує свої функції дружини та мами і "не париться", на які кошти вони будуть жити; або працюють обидвоє, виходячи із ситуації будь-яким чином; або ( дуже рідко,але вже є- сама знаю дві такі сім ї) де дружина заробляє і утримує сім ю ( бо посада та оплата дозволяли це робити і перед народженням дітей), а чоловік " у декреті".
Відповідь: Сім'я чи робота? А у нас було так (між декретами): тато 7.00 (іноді 6.30) виходив з хати і їхав маршруткою (бо до машини ще не доробились) на роботу з Топольної на Сихів, мама (себто - я) з 3-ьох річним синочком в 7.15 - на одній маршрутці в садок, потім бігом на другу і на роботу в центр. Дякувати Богу добрий начальник дозволив працювати в обідню перерву, а йти додому в 17.00. Тоді маршрутка - садок - влітку гуляли - додому. Тато повертався з роботи 22.00 - 22.30 (так, що надії на нього ніякої). Вийшла на роботу, зразу задумалась про другу дитину: 1. не хотіла на довго відкладати. 2. Важкувато було, бо іноді, справді треба було затриматись на роботі довше, бо її за мене ніхто не зробить. А робота така, що потребує присутності саме на роботі., тобто, вдома її не доробиш. Мені повезло, що робота державна і начальство не могло дуже мені виказувати своє "фе". Але хтось мусів виконувати мої обов"язки поки я була на лікарняному (хворів малий) і під час декретної відпустки до написання мною заяви на відпустку по догляду за дитиною,а потім поки оголошували конкурс і приймали нову людину.
Відповідь: Сім'я чи робота? Мені здається , що незалежно від того , скільки чоловік заробляє і навіть якщо повністю утримує сім"ю жінка мусить працювати і робити кар"єру, в першу чергу , для себе ,бо в житті всяке може статися . Скільки таких випадків, коли жінка сидить вдома з дітьми роками,а чоловік робить кар"єру,хоча вона набагато толковіша за нього і також могла багато чого досягнути.Через якийсь час , біля кастрюль і стірки вонв тупішає, паскуднішає, а чоловік навпаки розквітає . І от коли діти трохи підросли , чоловік страшно закохується в молодшу та гарнішу та кидає жінку . А жінці 40 років , вона деградувала ( в професійному значенні), на роботу її ніхто не бере. І от , що їй робити ?
Відповідь: Сім'я чи робота? мусить? Точно? Точно-точно? це шо якийсь обов"язковий до виконання сценарій? чесно, я сиджу і сміюсь, стереотип на стереотипі і ним же ж поганяє. ---------- Додано в 17:15 ---------- Попередній допис був написаний в 17:13 ---------- моя мама знайшла роботу в 40 років не за спеціальністю, ще й цікаву і добре оплачувану, і це після 10 років неходження на роботу. Ну але вона не деградувала, бо якось не вважала це обов"язковим.
Відповідь: Сім'я чи робота? погоджуюсь з Багато залежить від жінки, нема чого чекати мани небесної, бо насправді дуууже мало таких, хто сам прийде і все зробить, та ще й так, як жінка вважає правильним.
Відповідь: Сім'я чи робота? Та, скільки в житті може всього статися! ООО! В нас навпаки- я біля прання і каструль розцвітаю, а чоловік паскуднішає. А коли на роботі то частенько змучена , зайнята, буваю зла... збоченці!
Відповідь: Сім'я чи робота? Хочете мене настрашити що не йдуть на уступки? Не повірю. Якщо не вимагати то нічого не виб’єш. Думаєте тут дуже йдуть на уступки чи такі умови як ви говорите? Ні. Знаю багато людей які є рабами в себе на роботі. Але це їх вибір. Все залежить від роботи чи сфери діяльності. Вибачайте першим що приходить в голову це наступні професії, які не можна винести з «роботи» додому: повар в ресторані, покоївка в готелі, офіціантка в ресторані або вчителька або вихователька в садочку. Все решта можна доробити вдома вія компютер.
Відповідь: Сім'я чи робота? Точно що страшно)) таке враження, що це написала одна з бабульок на лавочці. ---------- Додано в 17:35 ---------- Попередній допис був написаний в 17:29 ---------- В такому віці взагалі ще живуть? :shok: Їм не на роботу тре, а думати про вічне...))
