Довго вагалась чи писати чи ні, не люблю своє особисте обговорювати але все таки наважилась. Дівчата, також нещодавно пережила розлучення навіть тижня часу немає. На суд в моєму випадку чоловік не прийшов. Мала маму за моральну підтримку. Суддя провів за моєю згодою суд заочно без чоловіка. В нього є 10 днів щоб оспорити рішення думаю не буде. Розказала все як на сповіді нічого не приховувала і розвели спокійно на першому засіданні, правда 2 роки тому я вже раз подавала на розлучення, але чоловік дуже просив і обіцяв змінитись я повірила і забрала заяву. Його вистачило десь на пів року а далі те саме і навіть гірше. Призначили аліменти в нас 2 дітей (дочка 8 років і синок 3 роки). Чесно кажучи зараз така пустка на душі все ж таки 9 років прожили, кажуть всі поплач стане легше а навіть плакати не можу якась така стала що аж самій страшно. А ще дуже важко коли ти ніколи не розказуєш про свої скелети в шафі а тут бац і розлучення і у всіх одне обговорити мене "ну і що що пив всі пють і жінки терплять" а ніхто не знає що він витворяв в дома коли ніхто не бачить. Ще ми живемо в одному селі і дуже близько одне від одного так образливо за дітей що ніби і тато є але навіть не дивиться в їх сторону. Прошу в Бога лише сили і терпіння це все пережити і виховати синочка так щоб він поважав свою жінку, а дочка щоб знала що любов це не тільки слова а вчинки які доказують цю любов.
Я коли приймала рішення про розлучення, то було дуже важко. Чоловік постійно обіцяв, що зміниться, але нічого не мінялось. Розлучили нас швидко, бо дітей ще не було, в той день прийшла додому і весь вечір плакала. Дуже важко це все усвідомлювати, що тепер знову сама і т.д. Але буквально через 2 тижні після розлучення, я зустріла чоловіка, свою долю. Виявилось що він одружувався тоді коли я, розлучився тоді коли і я, і взагалі по житті стільки в нас було співпадінь. Тому я абсолютно не шкодую про розлучення, більше того, я не шкодую і про свій перший шлюб, бо я б мабуть зараз так не цінила свій другий шлюб. Зараз біля мене такий чоловік з яким мені нічого не страшно і за яким я піду хоть на край світу. Не буду приховувати, іноді і сваримось також))) але під час цих сварок ні в кого навіть думок не виникає зруйнувати цей шлюб, тому що залишається повага один до одного, не переступається межа і все таки спражня любов і рідність душ існує.
Дівчатка, ви такі молодці що розповідаєте тут всім нам історії свого життя! Мені здається це дуже допомагає і підтримує тих, хто зараз на роздоріжжі вибору... Хочу дуже щиро усім вам подякувати!
Оль, то стандартна практика. Якщо хтось із подружжя не хоче зустрічатися з іншим, то треба подати до судового засідання ще у суд письмове клопотання про розгляд справи без присутності. Але у твоєму випадку я би з явилася. Справи власне про розлучення розглядаються швидко і без проблем. Навряд чи свекруху пустять до залу суду- у справах про розлучення присутні подружжя і ( або ) їх представники, а не група підтримки. А після ти просто вийдеш із зали суду і не зобов язана з нею у реверансах розкланюватися. Вийшла і пішла по своїм справам Ок, а якби сталося так, що по іншій причині батька дітей не бул поруч- точно так само було би нелегко. А якби батько був поруч, але продовжувалося те, що і стало причиною розлучення- було би легше? А скільки жінок живуть з тим же чоловіком, який формально в хаті є, але все-рівно вони все тягнуть на собі і раду дітям доводиться давати самій. Діти ростуть, вони за кілька років стануть підлітками. Хлопчики у такому віці ще більше починають наслідувати зручну для них модель поведінки ( тут , читай, батькову). Нє, звичайно можна поселитися у кабінеті психотерапевта на найближчі "надцять" років і дивитися на життя через призму антидепресантів. Але цим ще більше собі закривається право на те, щоб жити щасливо. Хай зараз буде важко морально , але ти не знаєш, що тебе може чекати через рік чи два. Можливо тоді поруч з тобою вже буде людина, яка тебе підтримає . Жити з чоловіком тільки заради дітей- це шлях в нікуди. Ти зараз у цій ситуації уже маєш принаймні кілька плюсів:1. Ти живеш у своїй хаті, і після розлучення тобі не доводиться шукати з дітьми , де подітися. І немає потреби миритися з чоловічим відношенням лише тому, що немає куди з дітьми піти. 2. За півроку, поки живете окремо, ти вже змогла практично побачити, що хоч і важко, але ти даєш раду. п.с. ну от сама пишеш, що минуло півроку, як ви живете окремо. І через півроку дорослий 40-річний чоловік все-рівно йде з мамою до суду . Бляха, та якби він дійсно хотів повернути сім ю, то за півроку сепарації вже то разів би собі подумав, передумав і знайшов спосіб, як це зробити. А тобі лише умови ставлять- приймай мене таким як є і ти у всьому винна. Зрештою,розлучення- це лише юридичне підтвердження розриву стосунків.І це не означає, що назад шляхи закриті. Якщо люди розуміють, що вчинили помилку у своєму житті і їм краще бути разом, то розлучення не буде перешкодою для відновлення стосунків. Тобто люди разом не тому, що одружені чи не разом, тому що розлучені. Для когось розлучення- це крок до нового життя, а для когось- для переосмислення старого.
Не знаю, для чого напишу. Не хочу ні порад, ні жалю. Просто боляче так, що жити не хочу. Ми прожили 9 років. Чоловік був моїм успіхом і моєю гордістю. Моя помилка, що я не збудувала себе як особистість, але відчувала себе людиною тільки біля нього. А зараз відчуваю повним дном. І не було особливої причини. Я просто відчувала байдужість і нервувалась, вимагала уваги. А він нічого не вимагав. А потім просто пішов. І не зраджував по суті. А тепер живе з іншою. Поміняв як собаку, на породисту. А я і далі почуваюсь людиною тільки коли з ним спілкуюся. А коли думаю що він з іншою, що все що я мала біля нього, має вона, мене нудить в прямому значенні слова. Я схудла на 10 кг. Я сиджу на ліках, мене мало не поклали в психушку. Як жити далі я не уявляю. Я люблю його і не бачу біля себе нікого іншого. Мені некомфортно кожної секунди. Пройшло три місяці, а я як в жахливому сні. Нема грошей, нема захисту, нема любові. Є лише біль, страх і депресія.
Я знаю, що ви не просите ні поради, ні жалю не чекаєте. Тоді я вас трохи висварю. Але не гнівайтеся. І кому ж ви робить гірше, що так на ньому зациклилися і себе руйнуєте? Ви зі самого початку неправильно себе поводили, тому так і вийшло. А тепер беріть себе в руки і змінюйтеся. Як маєте час перечитайте блог Марини Комісаровоі 'Еволюція".Вона там добре мозги вставляє дівчатам і жінкам. Вам зараз не жаль від когось потрібний, а отверезвлення від залежності. Так, так. Ви були в залежності. Тому так і сталося. Пора виходити зі залежності. Почніть найперше там читати "Аддикция".
я думаю, що ніколи не пізно вчитися, розвиватися, пізнавати шось нове, головне, щоб було бажання. тому @Lynx, вам потрібно відпустити чоловіка, якщо вже він пішов, і почати жити для себе, а не для нього. все можна подолати, хоч легкі шляхи не завжди трапляються. тому бажаю вам сили, терпіння і мудрості, щоб не здаватися! ви ще можете створити свій щасливий світ навколо себе, якщо захочете.
готуюся морально до завтрашнього засідання, якось мені не по собі. знову вагання чи правильно я роблю? що буде потім? як з дітьми давати раду і забезпечувати їх? голова йде обертом
а зараз чоловік заробляв? ви на його чи свої гроші жили? нехай аліменти платить. та ваша мудра свекруха нехай внукам допомагає. У вас двоє дітей. Я вашої історії не знаю і не (не читала точніше), але не відмежуйтесь. У мене он знайомі розлучились, то екс-жінка привозить дитину до баби в гості із списком: мешти-зошити-плата за басейн... І тато чемно все купує, навіть коли не має грошей -- позичає і все по списку (ну мама, правда, ніколи не нагліє, лише те, що справді потрібне). Хочете розлучатись -- ок, не хочете його бачити -- ок, але дітьми нехай займається. Він для вас -- пройдений етап, тому вам до нього байдуже. свій сором і гордість кудись запхали -- і від нього на дітей тягнути по повній програмі
з мужика, який ніц не хоче матеріально допомагати дітям, окрім передбачених аліментів "по закону" , ніц не витягнеш. Бо реально при бажанні обставить все так, що ніц немає, окрім голої зарплати. І наш суд, який найбільш гуманний суд у світі, і наші закони, згідно з якими вважається, що дитині достатьно 30% прожиткового мінімуму, гарно призначає аліменти у відсотковій частці до зарплати батька. А офіційна зарплата батька, зазвичай , мізерна. І більше він ніяких доходів немає. То що з нього візьмуть, окрім максимум ( це в кращому випадку) 1\2 з\пл ( практика йде по шляху не більше 1\3)? Приносить тато довідку судді, що у нього зарплата аж 2000 грн, а ще він утримує непрацездатних маму-тата-діда-бабу+ сам щось тяжко хорує раптово і просто не може оплачувати більше. І привіт- мама отримує максимум 1000 грн аліментів. ну то тато свідомий. А багато таких? Купа чоловіків після розлучення свої образи на екс-дружину трансформують через фінансування дітей ( вірніше, відсутність). Як не схоче- пиши -не-пиши списки, а отримається 0. То все чисто на совісті батька. Він платить аліменти і вважає, що цього достатньо. Бо свідомий тато узагалі не буде судитися за аліменти , а на добровільних засадах обговорить із дружиною умови утримання дітей, укладе нотаріальну угоду , яка і буде підставою для визначення суми , яка у ній зазначена. На жаль фінансово жінка і діти у нас юридично мало захищені після розлучення. А тати стають дуже хитропопі. Щоб зрозуміти, який розмір аліментів у нас призначають, банально: відкриваєте рестр судових справ по даній категорії і дивитеся. От беру для прикладу один із судів нашого міста і справи за травень-червень цього року: 800 грн, 618 грн, 1000 грн, або просто вказується "в розмірі 1/3 частини від усіх доходів, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку ". От реальні суми аліментів, які призначаються судом.
Ой, Оля, так ти сама їх і бавила і забезпечувала. п.с. писни мені телефон в ПП може чоловік зможе з дітьми посидіти, то я б під'їхала за руку потримала.
Все, нас розлучили з першого разу, аліменти призначили в 1/3 від доходу. як гора з плеч, я вільна!!! ура
так , відчуття такі, що не можна передати. Дівчата він прийшов з мамою. так як я і думала. Мама ще хотіла бути в якості свідка, але її не вислухали. бо суддя сказала що якщо я і відповідач не заперечуєм проти розлучення, то навіщо свідків вислуховувати.
Дуже багато цікавого! Читаю зараз про дитинство і захотілось навіть процитувати. Не дуже по темі тому в офф. бесполезно в детстве проблемы искать, чем многие люди на терапии занимаются. В детстве у всех локус внешний, а самооценка зависимая. Там не бывает по-другому. Только в взрослом возрасте человек может стать независимым и начать собой управлять. Ругать маму за то, что она мало хвалила или слишком много контролировала, бессмысленно, потому что пока человек был под властью мамы, маленьким, он и не мог стать полноценной личностью, даже если бы мама была самая-самая правильная. Повзрослеть он должен сейчас, оторвавшись от мамы, от самой лучшей или от самой худшей, не важно. А пока мысли его все о маме и о том, как она его испортила, он - малыш.
