Ванна ще й була єдиним місцем, де я змогла дрімати між переймами. І це було відчутно як я відключалась. Хоч я перед тим не практикувала ніяких технік розслаблення в воді, бо читаю, що є й такі. А от про крик - мені було дуже соромно перед доньою і чоловіком. З курсів і книжок знали, що потуги - це вже релакс повний, які там крики. А незадовго до дня Х подивились фільм і там породілля ТААК кричала як тужилась, ми собі поговорили і подивувались чого це вона.... А як прийшло нам до діла, то я б з нею могла позмагатись. Настроювала себе на співи, сопіння, стогнання (вчилась то робити), а воно якось само неконтрольовано виривалось. Мушу тут ше щось надолужувати, бо таки мені за то соромно Ну і зараз в мене таке буває: малеча бавиться-бавиться, а потім ні з того ні з сього починає тужитись, аж червоніє, і кричати при тому. І то так правильно тужиться. Думаю чи не може то бути закарбоване в пам'яті проходження родових шляхів, вона то точно наслухалась. Воно вроді і смішно звучить, але я не знаю більш пояснень --- дописи об"єднано, Aug 20, 2015 --- Але крик мені помагав якщо чесно. Бо коли таки пробувала стримуватись, то якраз сили витрачались туди - на стримання, а не на потугу. І то мене відволікало від важливішого. Можливо тоді крик в такому випадку виправданий?
"Неконтрольовано і само" - може так і мало бути? Є жінки які лише так і народжують. Ну не виходить по іншому шо б там Оден чи ще хтось не казав Є в нас тут одна мамуся, що вже який раз тілько так і родить. Може завтра прийде і сама підтвердить.
Прийшла )). Подумала, що не тіко так народжую. Перечитала свої розповіді. З Миколкою хотілося кричати, але вистачило ричання. Останнього разу, коли Левко народжувався, то так, кричала, тут нічого не йшло, тільки крик. Але сусіди не призналися, що щось чули. Міліції ніхто не викликав, як боявся чоловік, значить децибели були не надто високими )). Думаю, що в пологах голос все ж інакше звучить, аніж зазвичай. На курсах вчать співати "а-а-а", не затискатися, тільки не усім це йде уже під час активних перейм, а стримуватися, то точно не корисно, бо і сили не туди йдуть, і контроль заважає процесу.
Скажіть, а обов'язково щоб потуги почались тре щоб тріс міхур чи це не так? Як тоді народжуються дітки з цілим міхуром?
ні, це не так. Міхур може тріскати вже і в активному процесі туження, тоді спочатку назовні показується "булька" з міхура, а вже потім голівка. Особисто я дуже хотіла, щоб перед голівкою був "амортизатор" з міхура на початку потуг. Так і вийшло. Думаю, це теж допомогло в уникненні розривів, особливо - внутрішніх. бачила дивовижне фото: другий братик з двійні народився в цілому міхурі, з водами. "упаковочку" вскрила вже акушерка після народження дитини. Перша дитинка народилась крупнішою,і а друга йшла відкритим родовим шляхом, з мінімальним опором.
@Marigold ну ти дайош... Чого тут соромитись? На днях прочитала про фактори, які можуть спричинити сповільнення пологів, серед них - стримування крику породіллею, не можна такого робити. Шо природньо - то не встидно
Я чому питаю, бо не раз читаєш про плоский міхур, або що голівка не вставляється, а після пробивання все йде ок (чи це страшилки і методи суто пологового чи так воно і є?). Як вдома самим то визначити? Як знати момент, що цілий міхур щось гальмує (вставляння голівки, потуги...)? І що робити в такій ситуаціі?
Давно хотілося написати своє спостереження про плаценту і 3-й період пологів взагалі. А тут якраз розповідь @sadko мені то нагадала. Розповідь про ще одні чудові домашні пологи - гляньте, кому цікаво, вона наразі найостанніша. Так от: найчастіше потрапляють домашники "з корабля на бал" саме з приводу плаценти. І переважно потрапляють без суттєвої причини. Плацента -то такий момент підготовки до пологів, що часто упускається. Більше питань про розриви, з яких проблем практично не буває. Або про потуги, як оце ми зараз товчемо. Не знаю чи конкретно @sadoko потрапила без причини в ПБ, а ось я мало не потрапила по дурості. Принаймні думки про швидку наполегливо навідувалися, поки я дві години не могла дородити оболонки. Потім виявилося, що вони просто до мене прилипли А буває, що справді частина оболонок залишається, чи фрагмент плаценти, і треба його дочекатися. Або жінка не знає, чи відділилася плацента і не виходить, чи все-таки не відділилася, й тому не виходить. Всяке-різне буває, краще наперед бути готовими.
заради справедливості, слід зазначити, що серед всіх історій соло-пологів, які я читала (тризначне число) я жодного разу не стикалась з таким поняттям як "плаский міхур". От я зараз щось скажу, а Ви не ображайтесь Інформація - це дуже добре, і потрібно читати, дізнаватись і аналізувати. І ніде не дінешся від того, що багато приміряється на себе. Але наперед прорахувати всі нюанси не вдасться - це раз. Об'єктивних ознак для визначення будь-чого в такому суб'єктивному процесі як пологи дуже мало - це два. В контексті пологів без втручань я стараюсь взагалі не вживати слів "гальмує", "прискорює". Натомість - "чомусь іде повільно" (і для чогось це потрібно), "стрімко наростає" (і потрібно якнаймякше пропустити через себе ці зміни.) Все настільки на відчуттях і на внутрішній взаємодії, що якщо почати об'єктивізувати - в кожному разі заженеш себе в рамки. Дуже розумію Ваше бажання того, щоб наступного разу все було інакше і краще. І думаю, що факторів "за" прекрасні наступні пологи у Вас предостатньо. Не накручуйте на минуле, не винуватьте себе. Всього знати не можна і не потрібно. У Вас дуже непоганий досвід народження дитини, і абсолютно чудова донечка!
В пологових буває всяке, зокрема плоскі міхурі, тугі і всякі якісь "не такі як треба". В стаціонарних пологах, і ще пологах з акушеркою на дому. Я визнаю 2 види міхурів: такі що рвуться самі в певний момент пологів, або ті які щипаєш коли вилазять кулькою чи обтягують голівку
Я не то що накручую, я просто аналізую і думаю, що треба робити в такій ситуації в майбутньому. Хочеться і самій якось подумати наперед, знати варіанти, ситуації і виходи з них. Ну і почути поради досвідченіших та начитаніших А вдруг ми таки дійдем до соло, то наразі я маю собі ще ого скіки прояснити Ну от той мій пробитий міхур, він виступив свого роду стимуляцією, бо запустив потуги. Але чи хтось стикався з таким, що повне відкриття, потуг нема - і шо роблять тоді? І чи жінка матиме сили на другий період чекаючи отак (хоча то певно більше психологічно і в нас в голові - оте не маю вже сили)?
Я трохи вклинюсь. Прочитала книгу Одена про кр. Там він ще виступає проти присутності чоловіка на пологах. Водночас пише про позитивні наслідки присутності особи, яка заміняє маму. І пише про відчуття захищеності. Для мене чоловік є найближчою людиною, з ним саме я почуваюсь захищеною. Не хотіла би присутності мами на пологах. Ще з сестрою в мене є гарний зв'язок, але вона панікер, тому не треба мені іі в пологах. Якщо говрити про доулу, ну то не може виникнути за кілька місяців зустрічей з нею, як вже є за роки життя з чоловіком. Я це все в контексті дп. Бо в пологовому ясно, що чоловік - то єдиний шматочок дому і я просто не вірю, що його присутність може заважати. Ясно, що залежить від чоловіка, але я про свого тільки можу оцінювати)) Що скажете? Надіслано від мого HTC Desire C, використовуючи Tapatalk
можу сказати за себе, що не те, що заважав, ні, мені було добре з ним, я його взагалі не відпускала ніде, але когось більш такого трезвішого би потребувала. Бо мій чоловік то такий, що що лікар скаже, то знач все так треба і ще кілька годин я сама його переконувала, що стимуляцію не треба. Зрештою я здалась, а от якби був хто такий, що би зміг лікарям відпору дати і водночас заспокоїти мене, що я ітак дам раду я би хотіла. Я вже про доул читала, мене це зацікавило
В певний момент, вже практично перед народженням, я якось глянула на нього і побачила, що він білий, як стіна. В той час я не мала вже емоцій відповідних, але потому не раз собі згадувала і думала як йому напевно було тяжко морально то всьо дивитись. Хоч ми з акушеркою його і відпускали спати та відпочивати. Тому не знаю чи він був достатньо готовий до такого, хоча чи може людина приготуватись незворушно дивитись на страждання рідних? (а мої останні години виглядали як немилосердне страждання) Але щодо його присутності, то не уявляю як би мені було самій, навіть вдома. Бо не раз пишуть: акушерка з чоловіком пили чай, а я тихенько народжувала. То точно не мій варіант. Мені було дуже комфортно і спокійно, коли він був поруч. В мене ні раз не виникло думки про усамітнення. Ну і фізично теж помагав: масажі/розтирання/потискування мені не йшли зовсім. А от стрибати між ванною і туалетом прийшлось довго і часто, бо в мене процес очищення тривав пару годин. Саменькій було б затяжко. Ну і температуру води він контролював. А витирати/змочити то теж робив без слів, сама б я то не осилила, постійно просити чи кликати теж не мала б сили. А він інтуїтивно відчував саме те, що я потребую на той момент. На наступні я хочу тільки так і тільки з ним, але от ще тре нам проговорити буде трохи. Бо якби не було акушерки і я побачила його таким блідим за трохи до народження - не знаю як би то було.
Моя знайома на пологи покликала маму а не чоловіка. Хоча той дуже хотів. А от дійсно цікаво що роблять як не починаються потуги? Бо маю такі два випадки в знайомих повне відкриття , чекали чекали , окситоцин і взагалі нічого.
Але ж то історіі з пологового, де нема нормальних спокійних умов для породілі? Цікаво, що роблять в дп. І взагалі чи таке трапляється. Надіслано від мого HTC Desire C, використовуючи Tapatalk
Я про чоловіка говорила не з позиціі допомоги, а саме психологічний момент. Бо в других власне пологах мій чоловікине брав участі, а був більше на побігеньках. Ну хіба сам процес народження бачив. Але сама його присутність десь поруч мене заспокоювала, а не нервувала чи викликала викид адреналіну. А ще хтось ту книгу Одена читав? Надіслано від мого HTC Desire C, використовуючи Tapatalk
