Відповідь: Клуб читачів (збираємось) Вибачайте, якщо когось зачепило, абсолютно не мала на меті образити. Написала так, як думаю, без крихти сарказму.
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) В такому випадку один раз в місяць повинен бути головний, коли збираються всі всі! А Ви я так розумію пропонуєте просто дружні зустрічі не обов,язково на тему книг (короч виходити з дому хочете почастіше)))) я підтримую таку ідею, бо інколи сама хочу кудись вийти полялякати з кимось просто за чашечкою кави. Пропоную такий день вибрати з будніх (бо на вихідні думаю у всіх якісь плани бувають) і десь на пізнішу годинку (від 19.00 до хх:хх). Беріть, а якщо вони старші 18 і хлопці то обов,язково беріть У Вас серйозні плани)) Як ми вип,ємо коньячку то вже не до карт буде)) На рахунок куріння- куріть, лиш щоб цього не нюхали інші хто не курить (я також не курю і не люблю коли курять біля мене) ну і не при дітях якщо хтось візьме. Вийти чи в інший зал чи на двір можна.
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) Гггг, добре, якраз такі є в наявності)) Таки так, ви мене розкусили)) Хочу вилазити з дому, почастіше, тим більш в таке ерудовано-читально- приємне товариство, я навіть буду переглядати курітєльний графік)). Якось потихеньку рухається у мене Андрухович, десь зо пів сторінки прочитала. Прорив!
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) Я вже десь на половині. Але десь мій захват пропав, я розумію, що опис того Антонича - то стьоб, але якось так мені то не цікаво читати : Girl_nea:
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) а мені не зовсім так здається. як кажуть, в кожній брехні є доля правди.
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) почала читати 12 Обручів.... дивне відчуття... ніби не так як завжди при читанні... почитаєм побачим)))))))
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) Прочитала 14 "мобільних" сторінок. за цей час встигла придумати що завтра їсти варитиму, згадала покійну бабцю, картинки курток з Волсейл. Постійно тріпала головою, щоб вернутися в текст. Особливо незабутнє враження справляє використання жаргонних і непристойних слів. В уяві постає небритий лисуватий дядічка ( Андрухович себто)з пивним пузом, претендуючий на інтелігентність , але вважаючий себе просунутим, модним, в ногу з часом, не дивіться , що я вже тут підтоптаний- насправді я молодий душею. Вобшєм, , шо сказати. Ні, таки не дочитаю. Чи може там все таки якісь дії будуть відбуватися? Крім занадто реалістичних описів? А також крім " макращьолак", "фуйо-майо", тьолкі, і т.д. Бєєєє. Азабочєний тіп.
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) В мене він викликає двоякі почуття: з одного боку, ніби і більш-менш цікаво читати, а з іншого - не полишає якесь таке брудне, липке відчуття... Коли закінчую читання, то аж голова світліша стає Ну, і Антонич... Сподіваюся, до кінця стане ясно, для чого його там приплели ( чи хтось вже знає?...), бо поки що мені то нагадує, коли, н-д, в реферат чи курсову додають типу "ну-дуже-важливий-розділ-з-страшно-необхідною-інформацією", щоб сторінок було більше
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) Ти крута! Я осилила 33 % і більше ні магу. Поповнила свій словниковий запас кількома невідомими раніше нецензурними слівцями, ще для кількох дій виявила нові, невідомі раніше слова для їх позначення але навряд чи колись ними "блєсну"і далі мої сили мене покидають.
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) ну що ж завжди можна поговорити на філософські теми і вибрати нову книжку
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) розумієш, вкотре починаюю читати, чекаю - ну зараз як попре прихований зміт, як мене розплющить мудрістю віків а між рядками бачу андруховича , який рже і каже - ага, ЩАЗЗЗ повністю згідна
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) ну ви даєте, дівчата))) невже ніхто не дочитає?! я вчора докінчила ето грязноє дєло кінцівка мені не сподобалась, а найцікавіше було про Антонича
Відповідь: Клуб читачів (збираємось) Читаю дописи про Андруховича і :shok: Ніколи не читала його прозу, а з віршів постає не старий збоченець, як я бачу з теми, а людина, що тонко відчуває і вміє ці відчуття донести до іниших силою свого таланту. Ось перший ліпший вірш: ІЄРОНІМ БОШ XX Наші святочні пориви — палкі та вознеслі, ніби й не нам волокти цю планиду грузьку. Далі, все далі від нас рибалки і теслі, Тільки предвічні сліди на воді та піску. Годі рибалити, браття — глибини стемніли: риба з морів у бляшанки тісні запливла. Наші обійми схололи, обличчя змарніли В холоді надто блискучих будівель зі скла. Між синтетичних ялинок шукаємо віху: як розпізнати майбутнє, о куле скляна? Акумулятор для німба — винахід віку, на видноколі — вогнетривка купина. Щось ми згубили (а може, знайшли) на розпутті, тут, в епіцентрі іржавих дротів та епох. З тихим благанням дивиться в очі майбутні наш до ялинки підвішений крихітка-бог. Цей - геніальний: Панове публіка, для трепету і млості, для гостроти і свіжості в серцях репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях, як по мостах. Вони лежать під нами, тверді, мов підмурівки у домах, — ростуть униз невидними вогнями. Пройміться світлом ницих костомах… Розкішно вам у ложі, мов на лоні, на галереях — тупіт і аншлаг, ви так бурхливо плещете в долоні, немовби винні в смерті бідолах… Панове, цить! (Стікає воском люстра…) Мерці мерцями, їм не в голові. А ми — мов лишаї на тілі людства — Голодні, ґеніальні і живі. Тож порятуйте нас! і лорнетуйте Худу й безкровну шкіру ґалатей. Подайте хліба, рани побинтуйте — панове, всі ми схожі на людей, зігравши королів і принців крові, у вицвілих плащах, мов у мішках, підем у тьму — в мансарди вечорові — і спати полягаєм на дошках… Цей - мій улюблений: 1. ЛЕМБЕРЗЬКА КАТАСТРОФА 1826 Р. “Дня 14 липня 1826 року прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа пополудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечором з великим тріскотом завалилася. Наперед вже опорожнено ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач З отого дня суремного, як завалився ратуш, усе навіки зважене і вписане в архів: “Понесено у людности не так велику втрату: погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників”. Маленька апокаліпса на ринковому пляці: з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів, мов гер таємний радник над аркушем реляції: один трупач, твох шофнірів, кількох ропітникіф. Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки. Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт. На поминках буяла чернь і мандрівні каліки і гупав кусками о брук увесь калічий рід (і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів: погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників). Поховані під вежею, вони ввійшли в комори, де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми, як на майданах і в шинках реве житейське море. Там інше світло — і воно біліє над кістьми. Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, — Їх не любили на землі й забули серед хмар. Ішов попереду трубач. Він дув натхненно й чисто — так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар. Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа, Вони злягли на дно камінь — плече коло плеча, Лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа, Таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача.
