З огляду на мій нещодавній досвід роботи в одній компанії, виникло запитання - як би ви ставились, якби на вас постійно кричав начальник? До прикладу, на мене кричали без толкових пояснень, аргументацій, а тому що йому хочеться щось неможливе "прямо тут і зараз" (що з об*єктивних причин просто неможливо фізично-технічно виконати в ці строки). і т.д.іт.п. але то його не цікавить, він не слухає, вибиває дзвінок чи випихає за двері) мене вистачило на три тижні. я звільнилась, ясне діло). але на цій фірмі працює купа людей, які з цим фактом собі миряться. Питаючи знайомих, багато хто казав - "шо ти хочеш, тож начальники всі такі, всі кричать, і взагалі це норм" для мене то не норм, мені щастило з хорошими керівниками видно..хе-хе
не нормально. Чесно кажучи, я би не могла працювати в такій обстановці, коли весь час хтось може накричати на мене , в т.ч. без причини. Якщо люди терплять, значить їм це підходить,іншого пояснення нема.
Взагалі не нормально коли люди кричать. Тим більше чужі один одному люди. На роботі - це не професійно. А люди, що дозволяють, щоб на них кричали - не поважають себе, мабудь закомплексовані, не мають гідності
На мене колишній шеф пробував кричати, але я просто відверталась від нього і не реагувала. Перший раз він подумав що мені зле))) Я сказала що до мене треба говорити нормальним тоном, потім він вже старався тримати себе в руках. Але все одно розійшлись ми зі скандалом, видно, накипіло йому)))
а мені завжди було пофіг, кричить начальник чи не кричить, якщо не ображає і не принижує, то хай емоціонує ну але я сама маю бурхливий темперамент і можу таке зрозуміти але от приміром злісних насмішок і психологічного тиску не терплю, а для когось це "подумаєш"
У меня был один начальник( в ресторанном бизнесе) он орал при персонале часто матом.Причем довольно часто забывая, что то важное сказать заранее, следовательно потом в авральном режиме все решали, пытался сделать виноватыми кого угодно. Я пробовала пообщаться с ним с глазу на глаз, не помогло. Разумные доводы не слышал, и тд. Вообщем, не долго мы в таком режиме проработали)) обычно любят директора кидать с зп в общепите, но тут не вышло)) Самое смешное, сейчас отлично общаемся, когда пересекаемся. Словом сказать, у него пришлось поработать и моей младшей сестре, так вот на нее он тоже пытался орать, но не вышло)) я думаю, тут либо клиника вообще, либо не позволять орать на себя. Но это кто как может и насколькр хватает сил все это терпеть. Да и от работы зависит
Нікому не раджу терпіти крик. Кожна людина має почуватись спокійно. Якщо на роботі кричать - до дідька таку роботу Я колись працювала на емоційного дядечка, правда на мене він не кричав. А одного разу він по телефону мене обматюкав! Я довго не думала, одразу написала заяву. Директору пояснила причину - через його неповагу. Він і пригадати не міг, коли мене обматюкав В результаті вибачився, і зп підняв)))
У мене така шефиня. Дуже любить покричати, особливо коли не в гуморі. Завжди знайде причину, щоб випустити пар. Я спочатку пробувала відповідати - не помагало, вона ще більше розпалювалась, потім я її ігнорувала, виходила з кабінету, писала заяву на звільнення. На деякий час вона втихомирювалась, але не надовго, бо така людина, ніщо її не змінить. А ще любить в'їсти фразами типу "Нікому нічого не треба, тільки мені", "Якщо не я, то ніхто" і т.д. Та є в неї і позитивні сторони: справедлива, завжди підкаже, навчить, горою стоїть за своїми підлеглими. Тому я і мирилась. А від сьогодні йде в декрет На відстані я любитиму її ще більше
у нас тут явно клініка) людина така емоційна, думає що пуп землі, ніхто і нічого не указ йому. порепетує, через 15 хв заспокоїться. але так весь день і на всіх. він то заспокоїться, а мені неприємно. я надто впечатлітельна) дурдом на виїзді короче. я такого не розумію..як ти серйозний, дорослий, розумний, впливовий дядько - то поділися досвідом. якщо хтось напартачив - поясни - людина переробить. нафіга верещати люди тут до того звикли, вже якось не зважають. хто нервується, але терпить, бо зп офігеть кльова. хто вже просто не нервується))) в кого які мотиви, бо я походила попитала, цікаво стало) але загалом всі кажуть - працювати некомфортно звичайно в такій обстановці. ніякі суперпідвищення зп, покращення умов праці і т.д. на мене не діють (пропонували).. потім я ту зп буду витрачати на лікування нервового тіку....нєєє
не знаю яка то має бути така ЗП кльова, щоб таке терпіти. То фактично працюєш в постійній напрузі, чи часом зараз ніхто не прийде і не наверещить, з причиною чи без.
є різні люди... комусь то напруга, а комусь пофіг, просто не звертають уваги. ще раніше в мене шеф міг покричати через якусь запару чи ще щось, але колектив був молодий, тому все зверталось на жарт і закінчувалось коньячком)) ах, як згадаю ті часи... як казав той шеф: мене послати можна, але тіко на Ви, бо субординація мусить бути)))
В моєму випадку шеф більше собі такого не дозволяв Але робота всерівно була нервовою, навіть якщо він не кричав на мене - то кричав на інших, і це пригнічувало, тому я теж звільнилась заради спокою
На мене директори ніколи не кричали, а от заступники, чи ''заступники-заступників'' бувало. Напевно люди самоствержуються таким чином, або коли не мають більше способів впливу на підлеглих. Я по різному реагувала: і мовчала, і відсварювалася, але все завжди закінчувалося криком і конфліктом. Для мене такі ситуації завжди тяжкі. Я не можу просто розвернутися і забути, я потім в голові ще цілий день мусолю ту чи іншу ситуацію. І це мене дуже виснажує. Отаке трапляється набагато часніше. І це гірше ніж крик. Краще, щоб керівник зразу вказав на твою помилку, а не обговорював твої помилки за твоєю спиною.
Колись працювала бухгалтером в одного власника - це був капець повний. Бо в нього було так само Він не вмів нормально розмовляти: або верещав або крив матом. Одного разу довів мене до істерики і ще й насміхався, що я плачу. Довго там я не працювала, звільнилась. Але потім він визнав свою провину (правда не вибачався, такі люди не вміють цього робити) і ми залишились дуже добрими друзями. Давно його вже не бачила і не чула, але побалакати про життя можна було би . Є такий тип людей і підлаштовуватись під них не варто, яка би заробітня плата не була, ІМХО
О точно ))) мені просто до лампочки, хоч на вуха нехай встає, я собі своє знаю ))) тим більше, знаю, що людина непогана, просто характер такий. Коли хотів чогось неможливого і швиряв там якісь папери, відсовувала в бік і далі робила своє. Потів шеф то все переварював і починалася нормальна робота. Ну але то вже досвід. Пропрацювала там, як-не-як одинадцять років. Спочатку теж трохи стресувала, але мала дуже добрий колектив, то шкода було лишати, ну і з/п. А потім просікла, як то треба )))
З такими ситуаціями стикався майже кожен працівник. )))) Думаю, тут, як писали дівчата вище, залежить від декількох факторів: характер і особисте ставлення до ситуаціїї в першу чергу, атмосфера в колективі, культура робочих відносин... Якщо на таку ситуацію подивитись під іншим кутом, це може бути виклик для професійності працівника - проявити стресостійкість, вміння залагодити гостру ситуацію, піти на компроміс. І той же керівник це помітить і оцінить (можливо і не одразу, а коли "відійде" ), адже керівник - така сама людина і ніщо людське йому не чуже ))). Це мається на увазі адекватний керівник, бо якщо це просто емоційно неврівноважена людина... навіть, не знаю, хіба писати заяву . Гадаю, все залежить від особистого сприйняття і ставлення.
В мене колись був начальник який завжди пікові моменти вирішував криком, міг і триповерховий вжити але через 15хвилин починав зтобою розмовляти ніби нічого не сталося. Правда якщо до нього звертався з своіми проблемами або проханнями ніколи не відмовляв.
