Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Моя двоюрідна сестра легко завагітніла і народила чудового малюка після втрати труби. Так що все у вас ще по переду.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я яскравий приклад того, що можна завагітніти з однією трубою. Моя мама мала позаматкові вагітність 4 роки до мене. Мала клінічну смерть 4 хвилини. Але вилізла з того і ще й потім я їм дісталась. І у вас все буде добре)

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

без проблем. У мене коліжанка після весілля мала дві позаматкові підряд. Вдалося зберегти одну трубу. Вже за рік по тому вона народила доню, а ще через рік- другу. Маю ще одну знайому, яка 18 років лікувалася по гінекології, перенесла дві позаматкові, а в досить пізньому віці стала мамою вперше, а зараз є мамою 2 діток.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Випадково зайшла у гілку і просто.. в шоці. Добре, що операція пройшла успішно... Тримайтеся, Лілю! Все буде добре!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

.....Лілю тримайтесь, ми з Вами - любим і молимось за Вас

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я щиро співчуваю Лілю, Вам дійсно важко самій біль і втрата , а ще Натанчик маленький потребує уваги, догляду,а Дарко з гарячкою, та щастя , що є поряд чоловік і друзі які допомагають, кріпіться, все буде добре
Я знаю , як важко після операції ,(хоча у мене була трошки інша ситуація,) у мене видалили кісту разом із яїчником, то пізніше, як я дійшла до пам"яті подумала,а чи будуть діти (хоча лікар говорив , що має бути все добре), але Господь милостивий, і з одним яїчником народила.І не можу сказати нічого поганого про Львівську лікарню ,мене оперували на Топольній і слава Господу усе добре.Хоча було дуже страшно, та ще й як, мене схватило посеред дороги і кроку не могла ступити, так і забрала мене швидка із зупинки та зразу на операційний стіл, спочатку навіть думали , що у мене апендицит.:umbrage:

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Лілю, моя коліжанка народила вже двох солодких діток (14р і 3р) з одним яйником і однією трубою. Мала операцію зовсім дівчиною, у 15 років

ще у пострадянські часи, 92 рік

через небезпечний прогноз розвитку хвороби. Лікарі її переконували, що шанси завагітніти рівні 0, а вона впевнена, що матиме ще й дівчинку. Так що все буде добре! Головне жити далі, вірити і надіятися!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Ліля, моя вам найщиріша підтримка! Я вірю, що все у вас з Божою поміччю буде добре!!!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Звісно, що операцію би зробили, і якщо хороший лікар, то зробив би дуже добре. Але от чи була б це лапараскопія, і чи Ліля б могла годувати дитину, і чи би її вчасно сцідили і призначили такі ліки, які б не заваджали і подальшому годуванню - дуже сумніваюсь. А про те щоб на другий день бути дома, про це і мови нема.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

ну так нагнітати вже на лікарні не треба, мені зробили лапоротомію бо я була вже 8-ма на операційному столі в той день, і більше лапороскопій вони зробити не могли (є якась норма). Питали чи погоджуюсь у них на лапаротомію чи відправляють мене в іншу лікарню на лапороскопію, я вибрала Батальну і лапоротомію. Щодо ліків- мене питали чи буду я годувати, але малий перестрадав вже тоді ті неповні 3 дні і я груди вже не дала, тоді вже після моєї згоди призначили мені ліки несумісні з годуванням. Щодо виписки я писала, що мусила в неділю їхати екстренно додому на таксі бо малий був сам не свій, а оперували мене в пятницю в 15 год. І потім Томич сказав, що якби я сказала, що така ситуація відпустили б мне додому ще в суботу зранку. Надалі всі медичні дії виконувала вдома, консультуючись по телефону з лікарями, тільки поїхала шви знімати.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Біднесенький Натанчик, і він натерпівся... Лілю, я захоплюсь твоєю мужньою поведінкою, навіть в ті нестерпні хвилини болю не забула про дитинку, і все зробила, щоб продовжити грудне вигодовування.
Я так думаю, а може цей сильний післяопераціний біль був повязаний з тим, що підбирались слабші знеболювальні, сумісні з вигодовуванням? Але, як вже менше болять плечі, то вже добра ознака, біль поволі відступить!
Одна труба зовсім не вирок. Лілю, сподіваюсь, за якийсь час, Бог подарує вам ще дівчинку, і можливо не одну!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Мій старший малий теж так часто говорить

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Лілю, як тепер почуваєтесь?
Вперше зайшла на цю гілку... Так сумно... Сльози котяться... і знову немов пережила (хоч він є постійно, можливо трохи притуплюється) той біль, пустоту, яку відчувала при втраті свого янголятка...
Нехай Пречиста Діва опікується вашою родиною! А ми будемо молитися

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

і просто нема слів.... найважче, коли таке раптово стається... я Вас чудово розумію, бо пережила схоже, але менш трагічне... тримайтесь, час заживить рани і фізичні, і душевні!!!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Бо до того часу він без мене не був ані пів дня. І груди у нас були цілодобово і він ссав майже цілу ніч - це у віці 1 р. 9 м. Перед виходом з квартири на операцію я його погодувала і зі слізьми вийшла. А тут бац - вечір, ні мами ні циці. Для дитини стрес. Він спав 2 години на добу. Весь час майже плакав за мамою, деколи вдавалось забавити його. Їсти не хтів дуже. Чоловік спав з ним, він лежав на ньому і шукав цицю((((((((( (аж сльози від згадуваного)От в неділю малий вже зовсім здався: він просто лежав на підлозі і практично бився у конвульсіях від плачу. Свекруха і чоловік не знали що робити, він ніяк не заспокоювався і щоб не викликати швидку позвонили мені. Я звісно прилетіла додому від почутого. Малий на мене дивився, як на воскрешу. Для мене він за ті 2 дні теж змінився - але його горем убиті очі ніколи не забуду. Цицю я не дала, і він важко не відвикав здається. А зараз він навіть не притуляється до груді, як читаю у деяких дітей, що сплять тримаючись за груди. Важко й було коли не можна було його місяць на руки брати після операції. Він засинав у мене на колінах колишучись, потом в калясці заколихувала...короче, то був стрес для нас обох

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

В мого чоловікав вдома по сусідству- хлопчина (11- 12 років) пішов сьогодні вранці до школи. Переходив через колію, по якій їздять поїзди...Одягнув навушники і не чув, як поїзд сигналив (ШВИДКИЙ ПОЇЗД)...і нема дитини, навіть не знати чи буде щось в труну покласти...Щойно взнала......Важко в це повірити...