Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Моя двоюрідна сестра легко завагітніла і народила чудового малюка після втрати труби. Так що все у вас ще по переду.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Я яскравий приклад того, що можна завагітніти з однією трубою. Моя мама мала позаматкові вагітність 4 роки до мене. Мала клінічну смерть 4 хвилини. Але вилізла з того і ще й потім я їм дісталась. І у вас все буде добре)
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... без проблем. У мене коліжанка після весілля мала дві позаматкові підряд. Вдалося зберегти одну трубу. Вже за рік по тому вона народила доню, а ще через рік- другу. Маю ще одну знайому, яка 18 років лікувалася по гінекології, перенесла дві позаматкові, а в досить пізньому віці стала мамою вперше, а зараз є мамою 2 діток.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Випадково зайшла у гілку і просто.. в шоці. Добре, що операція пройшла успішно... Тримайтеся, Лілю! Все буде добре!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... .....Лілю тримайтесь, ми з Вами - любим і молимось за Вас
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Я щиро співчуваю Лілю, Вам дійсно важко самій біль і втрата , а ще Натанчик маленький потребує уваги, догляду,а Дарко з гарячкою, та щастя , що є поряд чоловік і друзі які допомагають, кріпіться, все буде добре Я знаю , як важко після операції ,(хоча у мене була трошки інша ситуація,) у мене видалили кісту разом із яїчником, то пізніше, як я дійшла до пам"яті подумала,а чи будуть діти (хоча лікар говорив , що має бути все добре), але Господь милостивий, і з одним яїчником народила.І не можу сказати нічого поганого про Львівську лікарню ,мене оперували на Топольній і слава Господу усе добре.Хоча було дуже страшно, та ще й як, мене схватило посеред дороги і кроку не могла ступити, так і забрала мене швидка із зупинки та зразу на операційний стіл, спочатку навіть думали , що у мене апендицит.:umbrage:
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Лілю, моя коліжанка народила вже двох солодких діток (14р і 3р) з одним яйником і однією трубою. Мала операцію зовсім дівчиною, у 15 років ще у пострадянські часи, 92 рік через небезпечний прогноз розвитку хвороби. Лікарі її переконували, що шанси завагітніти рівні 0, а вона впевнена, що матиме ще й дівчинку. Так що все буде добре! Головне жити далі, вірити і надіятися!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Ліля, моя вам найщиріша підтримка! Я вірю, що все у вас з Божою поміччю буде добре!!!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Звісно, що операцію би зробили, і якщо хороший лікар, то зробив би дуже добре. Але от чи була б це лапараскопія, і чи Ліля б могла годувати дитину, і чи би її вчасно сцідили і призначили такі ліки, які б не заваджали і подальшому годуванню - дуже сумніваюсь. А про те щоб на другий день бути дома, про це і мови нема.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... ну так нагнітати вже на лікарні не треба, мені зробили лапоротомію бо я була вже 8-ма на операційному столі в той день, і більше лапороскопій вони зробити не могли (є якась норма). Питали чи погоджуюсь у них на лапаротомію чи відправляють мене в іншу лікарню на лапороскопію, я вибрала Батальну і лапоротомію. Щодо ліків- мене питали чи буду я годувати, але малий перестрадав вже тоді ті неповні 3 дні і я груди вже не дала, тоді вже після моєї згоди призначили мені ліки несумісні з годуванням. Щодо виписки я писала, що мусила в неділю їхати екстренно додому на таксі бо малий був сам не свій, а оперували мене в пятницю в 15 год. І потім Томич сказав, що якби я сказала, що така ситуація відпустили б мне додому ще в суботу зранку. Надалі всі медичні дії виконувала вдома, консультуючись по телефону з лікарями, тільки поїхала шви знімати.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Я була вдома того самого дня. Мене дозволили виписати через 9 годин після операції. Але були обов'язкові умови. Медсестри мали прослідкувати, що я маю сили: їсти, пити воду і багато, ходити по-маленькому. Коли це було виконано, вони мене попросили трошки ще походити й сказали, що випустять після обіду. До речі, харчування було краще, ніж у попередній лікарні. Тут такої норми нема. Лапаротомію роблять лише тоді, коли лапороскопія неможлива через ускладнення стану пацієнта. Якби труба вже трісла, скажімо, тоді би лапороскопію не могли робити. Таню, а чому мали страждав без тебе 3 дні?
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Біднесенький Натанчик, і він натерпівся... Лілю, я захоплюсь твоєю мужньою поведінкою, навіть в ті нестерпні хвилини болю не забула про дитинку, і все зробила, щоб продовжити грудне вигодовування. Я так думаю, а може цей сильний післяопераціний біль був повязаний з тим, що підбирались слабші знеболювальні, сумісні з вигодовуванням? Але, як вже менше болять плечі, то вже добра ознака, біль поволі відступить! Одна труба зовсім не вирок. Лілю, сподіваюсь, за якийсь час, Бог подарує вам ще дівчинку, і можливо не одну!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Ні, то з газами пов'язане. Вони здувають живіт, аби легше було операцію робити. Але ті гази потому мусять вийти. Плечі в мене боліли від внутрішнього крововиливу й до операції. А після вже віддавали власне гази. Складно пояснити то все.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Лілю, як тепер почуваєтесь? Вперше зайшла на цю гілку... Так сумно... Сльози котяться... і знову немов пережила (хоч він є постійно, можливо трохи притуплюється) той біль, пустоту, яку відчувала при втраті свого янголятка... Нехай Пречиста Діва опікується вашою родиною! А ми будемо молитися
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... і просто нема слів.... найважче, коли таке раптово стається... я Вас чудово розумію, бо пережила схоже, але менш трагічне... тримайтесь, час заживить рани і фізичні, і душевні!!!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Бо до того часу він без мене не був ані пів дня. І груди у нас були цілодобово і він ссав майже цілу ніч - це у віці 1 р. 9 м. Перед виходом з квартири на операцію я його погодувала і зі слізьми вийшла. А тут бац - вечір, ні мами ні циці. Для дитини стрес. Він спав 2 години на добу. Весь час майже плакав за мамою, деколи вдавалось забавити його. Їсти не хтів дуже. Чоловік спав з ним, він лежав на ньому і шукав цицю((((((((( (аж сльози від згадуваного)От в неділю малий вже зовсім здався: він просто лежав на підлозі і практично бився у конвульсіях від плачу. Свекруха і чоловік не знали що робити, він ніяк не заспокоювався і щоб не викликати швидку позвонили мені. Я звісно прилетіла додому від почутого. Малий на мене дивився, як на воскрешу. Для мене він за ті 2 дні теж змінився - але його горем убиті очі ніколи не забуду. Цицю я не дала, і він важко не відвикав здається. А зараз він навіть не притуляється до груді, як читаю у деяких дітей, що сплять тримаючись за груди. Важко й було коли не можна було його місяць на руки брати після операції. Він засинав у мене на колінах колишучись, потом в калясці заколихувала...короче, то був стрес для нас обох
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Як сумно, що ви з малим таке пережили. Я така вдячна Богові й лікарям, що все зробили так швидко, і що дозволили, аби Натанчик та Роман могли бути коло мене. То дуже багато дало. Не хочу навіть уявляти, що би було, якби я не могла бачити їх аж 3 дні.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Мене дуже багато питають у карму, як я. Напишу тут відповідь. Молитвами та з поміччю добрих людей мені щораз краще. Дуже багато людей приходить нам допомогти. Я не можу готувати, а Роман не має як, то наша парохіянка купила нам на 2 тижні виїзні обіди. Коли Роман мусів їхати на парохію або працювати, то завжди або парохіяни приходять, або наша сусідка полька, аби допомогти з Натанчиком, бо я далі не можу його піднімати. Я вже кілька днів не беру ліків на біль, бо тепер він такий, що можу терпіти. І не мучить весь час, а лише час від часу. У п'ятницю вперше виходила з хати. Трохи ще то мені важко дається. Цілу суботу відпочивала. Але загалом приходжу до здоров'я дуже швидко. Таке маю відчуття принаймні. Щиро дякую за вашу турботу й підтримку! Ця ситуація нас багато навчила і показала, наскільки Бог нас благословить і підтримує через безліч чудових людей.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... В мого чоловікав вдома по сусідству- хлопчина (11- 12 років) пішов сьогодні вранці до школи. Переходив через колію, по якій їздять поїзди...Одягнув навушники і не чув, як поїзд сигналив (ШВИДКИЙ ПОЇЗД)...і нема дитини, навіть не знати чи буде щось в труну покласти...Щойно взнала......Важко в це повірити...
