От анекдоти всі пишуть про тещу, а мені постійно крутиться на язику народна творчість про інші стосунки. Пропоную сюди постити те із народної творчости, де є ро трагізм стосунків чи про жарти між дівчиною та хлопцем. Будуть такі собі вечорниці із народними піснями. Не конче мусить бути назва, може бути лише уривок, який пригадався. Важливі слова, а не форма.
Відповідь: Із народної творчости От якраз слухаю пісню... Твоя мати - чарівниця, Великая розлучниця. Розлучила рибку з водов, то й розлучить мене з тобов.
Відповідь: Із народної творчости «Ой дівчино, шумить гай, Кого любиш — забувай!» «Нехай шумить і гуде, Кого люблю — мій буде!» «Ой дівчино, серце моє, Чи підеш ти за мене?» «Не піду я за тебе — Нема хати у тебе!» «Підем, серце, в чужую, Поки свою збудую». «Постав хату з лободи, А в чужую не веди! Чужа хата такая, Як свекруха лихая, Хоч не лає, так бурчить, А все ж вона не мовчить!»
Відповідь: Із народної творчости ЛЕДАЧА НЕВІСТКА, ЛЕДАЧА Ледача невістка, ледача Та й до роботи невдача! Як приїхав миленький з поля, Стоїть миленька в порога. «Ой що ж ти, миленька, такая, Як водиченька мутная?» «Підожди, миленький, розкажу: Я твоїй матусі не вгоджу: Помию ніженьки у лузі — Вона помаже в калюжі; Помию ніженьки у милі — Вона помаже у глині. Помажу чобітки — не вбує: Вона до мене гордує. Постелю постільку — не ляже, Ще мойму серденьку докаже: «Ледача невістка, ледача Та й до роботи невдача, Не вміє ділечка робити, Мені, старенькій, годити!»
Відповідь: Із народної творчости ОЖЕНИЛА МАТИ НЕВОЛЕЮ СИНА Оженила мати неволею сина, Да взяла невістку да й не до любови. Да взяла невістку да й не до любови, Не білеє личко, не чорнії брови. Ой послала сина у путь, у дорогу, Молоду невістку в поле брати льону. Ой як посилала, да ще й приказала: «Не вибереш льону, то не йди додому!» Не вибрала льону, не пішла додому — У чистому полі да й заночувала, До білого світа тополею стала. Як приїхав син же з путі, із дороги, Вклонився матусі низенько у ноги: «Мати ж моя, мати, щось маю казати: Ой виїздив, мати, усю Україну, Не бачив тополі, як на своїм полі: Тонка та висока та листом широка, Без вітроньку має, без сонечка сяє». «Ой вигостри, сину, гострую сокиру Да поїдь у поле, ізрубай тополю, Тонку та високу, та листом широку». Як приїхав син же до тії тополі, Як цюкнув же він раз — вона зашаталась, Як цюкнув удруге — вона похилилась, Як цюкнув утретє — та й заговорила: «Ой не рубай мене, бо я твоя мила... Се ж твоя матуся нам так поробила; Що тебе послала у путь, у дорогу, А мене послала в поле брати льону. Ой як посилала, да ще й приказала: «Не вибереш льону, то не йди додому». Не вибрала льону, не пішла додому: У чистому полі да й заночувала, До білого світа тополею стала»...
Відповідь: Із народної творчости Хоч це й з Нечуя-Левицького "Кайдашевої сім"ї", але теж звучить, як народна творчість. Кайдаш плюнув i знов пiшов у повiтку стругать вiсь. Хлопцi трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далi все голоснiше, а потiм зовсiм голосно. - Карпе! - тихо почав Лаврiн, дуже охочий до гарних дiвчат. - Скажи-бо, кого ти будеш сватать? - Ат! Одчепись од мене, - тихо промовив Карпо. - Сватай Олену Головкiвну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний мiсяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як бiла рiпа, коса, як праник, сама дiвка здорова, як тур: як iде, то пiд нею аж земля стугонить. - Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обiддя гни. - Ну, то сватай Одарку Ходакiвну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькi, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха неначе вода в криницi. Старий Кайдаш аж набiк сплюнув, а Карпо промовив: - Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як трiска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як iде, то аж кiстки торохтять. - Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчакiвну, - сказав Лаврін i засмiявся. - Чи ти здурiв? Хотина як вигляне в вiкно, то на вiкно три днi собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сiм кiп гороху змолотив. - Ну, то бери Ганну. - Авжеж! Оце взяв би той кадiвб, що бублика з'їси, поки кругом обiйдеш, а як iде... Карпо прикинув таке слiвце, що богомольний Кайдаш плюнув i знов вибiг з повiтки.
Відповідь: Із народної творчости В нас дуже популярний вислів - "Хто всрався? - Невістка" Перепрошую за слово, але то народна творчість.
Відповідь: Із народної творчости А ще є продовження до того. - Та ж її в хаті нема?!? - А он її фартух висить.
Відповідь: Із народної творчости Анекдотів, як ви знаєте, про тещ і зятів — хоч греблю гати. Про свекрух і невісток чомусь менше. А дарма. Стосунки між мамою-свекрухою та невісткою іноді впливають на сімейну ідилію куди більше, ніж стосунки між тещею і зятем. Ніна Іванівна майже кожного дня бідкається, що син Сергій у неї такий гарний, такий розумний, та долі немає. Йому вже за 40, а в нього недавно розпався третій шлюб. Всі три невістки видалися такі мегери. Поживуть від куті до різдва, та й навтьоки. ... Вперше Сергій одружився за порадою матері. Так вже подобалася їй сусідка Галина. Маленьке чорняве дівчатко, спокійне, як ягнятко. Весілля гучне справили з чоловіком. Здавалося, молоді були чудовою парою. Ніна Іванівна налюбуватися не могла спочатку. А як пожила, то за голову вхопилася. Тепер, плачучи, розповідає: — Жили діточки у нас. Попервах невістка старалася, прибирала, прала, готувала. Я розподілила обов'язки. Ми з чоловіком любили вечорами біля телевізора сидіти. Я в'язала, син і батько — в шахи грали. Думала, що й невістка буде в'язати зі мною. Так де там... її весь час тягло з дому у гості. І додому гостей частенько запрошувала. А кому це треба, як на мене. Турботи зайві. Та й де тих грошей набрати, аби її друзів обійти і всім догодити. Потім вона в аспірантуру надумалась поступати. Поступила. Правда, заочно. Ну, ви подумайте самі: навіщо це їй? Яке може бути навчання у сімейної жінки? Місяцями то на лекціях, то в бібліотеці пропадала. Звичайно, синові це не подобалось, нам із батьком також. Обов'язок дружини — чоловіка зустріти, нагодувати. А вона вважала, що він повинен сам себе обслужити, розуміти її. Одним словом, не згладилося в них. Наполягала Галина на тому, щоб відокремитися від нас, вести своє господарство. Я заперечувала. І Сергія відмовляла. Як це так, окремо? І мало-помалу дійшло до розлучення. Син спочатку переживав, але незабаром заспокоївся. —А через місяць, — продовжувала Ніна Іванівна, — познайомився з Катериною. Ну, що я вам скажу: спочатку ладила вона зі мною, слухалася. Намагалася догодити. Вечорами, так як я і мріяла, ми сиділи у вітальні і в'язали, а чоловіки в шахи грали. Та недовго так тривало. Проблеми посипались тоді, коли в молодят народилася дитина. Усе Катерині почало не подобатися відразу: і маленька спальня, і моя безпосередня опіка Сергія. А як з'ясувалося, молоді мешкали дійсно в маленькій спальні. І Катя неодноразово говорила свекрусі: — Мамо, нам же тісно втрьох у цій малесенькій кімнатці. Навіть ліжечка для дитини поставити ніде. Може, ми у вашу спальню переберемося? Свекруха їй на те відповіла: — Почекай ще трішки: помремо, тоді вже все твоє буде. Звичайно, невістка образилась. І між нею та свекрухою з того часу «пробіг» чорний кіт. Всі турботи по догляду за неспокійною дитиною лягли на плечі молодої жінки. Ніна Іванівна вважала, що коли Катерина вдома, а вона працює, їй потрібно відпочивати. Нехай сама справляється. Вона ж, тобто свекруха, в молоді роки сама всьому давала лад. Крім того, Ніні Іванівні не подобалося, що невістка змушує сина виконувати хатню роботу: прибирати, посуд мити... Після маминих повчань почав Сергій сваритися з дружиною. Дійшло до того, що вдарив її. А Катя — за дитину та й до матері. На тому все й скінчилося. — Ви уявляєте, яка вона жорстока, — коментувала розповідь про другу невістку Ніна Іванівна. — Через рік і заміж вийшла. І від аліментів відмовилась. Гордячка. — Далі Ні на Іванівна схлипнула і продовжила: — Потім ще раз син одружився. І знову невдало. Третя не вістка «крута» трапилась. Гарна і грошовита. Балувала мого Сергійка, модний одяг йому купу вала. Та поводилася так, наче б то вона господарка, а не ми. Що було мені діяти? От і поставила питання руба синові: «Хто в будинку господар: я чи кіт?» Пішла невісточка. Не згодилася на мої умови. Тільки за нею і син пішов. Правда, через три місяці повернувся. Я його так вже леліяла та заспокоювала: навіщо вона тобі, ота відьма? Так і живемо поки що. Радіє Ніна Іванівна, що син біля неї. Та все-таки непокоїться: немолоденький уже, а сім'ї справжньої не має. — Та що ви хочете, — скаржиться, — зараз молоді жінки такі вибагливі. Знайти щось путяще важко... Л.Журавко
Відповідь: Із народної творчости http://buket.ck.ua/buket/index.php?name=Pages&op=page&pid=87 Не погана стаття
Відповідь: Із народної творчости Щось, дівчата, давно не збираєтеся на вечорниці. Будемо це змінювати. Що там колись на вечорницях робили? Дерли пір'я, лущили квасолю, вишивали, пряли. І, звичайно, співали. Пір'я скубати не будемо, тим паче, що подушки вже давно штучні, квасолю купимо в супермаркеті, а от вишивати, наспівуючи, можна Пропоную декілька пісень. Вишла дівчина, вишла єдина, яко з ружі квіт, Ой стала, стала і заплакала, змінил ся єй світ. — А што ж ти так плачеш, а што ж так нарікаш, дівчино моя? — Як я не мам плакать, як не мам нарікать? Не буду твоя. — Ой будеш, будеш, ой будеш, будеш, даст то милий Бог, Люде мі тя раят і родичі кажут, а сам судит Бог. — Ти прийдеш вгору, ти прийдеш вгору, а я в долину, Ти заквітнеш в ружу, ти заквітнеш в ружу, а я в калину. Кед ми зомреме, кед ми зомреме, даме ми собі. Злати літери, злати літери вибить на гробi. «Ту лежит тіло, ту лежит тіло, ту лежат кості, Котри зомрели, котри зомрели з велькой любості».
Відповідь: Із народної творчости І трохи жартів. Пісня-гімн українських феміністок -надцятого століття Ой там, на товчку, на базарі, Жінки чоловіків продавали. Як прийдеться до ладу, То я свого поведу та й продам. Із лик мотузок ізсукала, Взяла свого милого залигала, Та й повела на базар, До терниці прив'язала. Як наїхало торгувальниць, Як наїхало купувальниць, Стали думать і гадать, Що за цього мужа дать. А за цього мужа треба дати, А за цього мужа треба дати: Сорок коней вороних Ще й сто рублів золотих. Ой стала я, подумала: З кіньми треба возиться, А з грошима треба носиться, А мій милий, чорнобривий, До роботи не лінивий, Він для мене знадобиться. Він насіє, наоре Ні для кого, для мене, Ти, мій милий, серденько, Пожалію я тебе.
Відповідь: Із народної творчости Ой там під лісом, під дубиною Там сидів голуб з голубиною. Цілувалися, милувалися Правим крилечком обнімалися. Надлетів сокіл з чорної хмари, Забив голуба, розлучив з пари. Сидить голубка сама, воркоче: Їсти не хоче, пити не хоче. Лети, голубко, та й за границю, Там будеш їсти яру пшеницю. “Не буду їсти, не буду пити, Нема голуба - нема з ким жити”.
Відповідь: Із народної творчости Лемківська еміґрантська... Полетів би-м на край світа, Як вітер, що в полі літа, В гамерицький край. Лем жаль ми тя, моя хижо... Лем жаль ми тя, моя хижо Солом'яна, жаль. А у нас велика біда – Не можна заробиць хліба, Мушу їхаць в даль. Лем жаль ми вас, мої верхи... Лем жаль ми вас, мої верхи Зеленії, жаль. Лем жаль ми вас, вівці сиві, Же вас плекав без три зими, Ой жаль ми вас, жаль. А іначе би-м поїхав... А іначе би-м поїхав В гамерицький край. Лем жаль ми тя, моя страно, Де живуть мамічка з няньом, Ой жаль ми тя, жаль. Хоць в нас біда – не поїду... Хоць в нас біда – не поїду В гамерицький край.
Відповідь: Із народної творчости за це окреме спасибі,при чому мій дід ,який мав можливість виїхати з першою хвилею в 1913 році ,теж не поїхав
Відповідь: Із народної творчости Може щось такого: Покотився горошок по полю Оженився стАрий з молодою Пішов стАрий на поле орати А молОда до корчми гуляти СтАрий, стАрий кєльо єс наорав? Два загОни, третий м не доОрав. МлАда, млАда кєльо єс напила? Два талЯри, третий м пожичИла або юж ям ся ожЕнив юж на віки Амінь юж ям си увЯзав на главичку камінь юж ям ся ожЕнив юж будУ своЮ мав юж я вас дівчатка не будУ любУвав Веселого вікенду!
Відповідь: Із народної творчости Ой, Вірусю, дуже вам дякую! І за те, що про гілку мені пригадали, і за лемківські пісні. Ви любите Юлію Дошну? А я от слухаю капелу "Древутня". Od buczka do buczka Kapela Drewutnia Od buczka do buczka listek drobny, Przyjdź do mnie chłopoku, jeśliś dobry. Jeśliś dobry, to przyjdź ku mnie, Dostaniesz gębuli wieczór u mnie. Zachodzi słoneczko ku lasowi, Nie dawaj gębuli chłopokowi. Jak mom nie dać, kiejm już dała – Bede cie, chłopoku, wspominała. Nie będziesz musiała wody nosić, Bo bedziesz jej miała w oczach dosyć. Poznosz, poznosz mojóm dobroć, Jeszcze se zapłaczesz na swój nielos. Od buczka do buczka...
