Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... а я тут сижу і ридаю, думаю як то мені з Понеділка вийти на роботу. Там бігають такі файні дівчатка вагітні, радісні! я боюся як не мене будуть реагувати, а я на них(((( ше має прийти на вихідних до нас та бабця і іі внучка бо вона бідненька позвонила і дуже плакала, бо хоче зустрітись. Дякую вам всім дівчатка! Баша підтримка і поради насправді диже потрібні і помічні! ми и двох сіли з чоловіком то все перечиталу і двоє розридались! Молю Бога шоб ви всі і ваші родини були здорові і щасливі!!!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Знаєте, коли після народження сина, мені пояснили що я більше не зможу мати діток, я ледь з розуму не зійшла. А коли через 4-5 днів побачила в сусідній палаті беззубу алкоголічку яка зробила 13!!! абортів і тут вирішила народити, я... я так ревіла і все думала... Чому? Чому я не зможу ще завагітніти,а інші можуть нехтувати цими малими ангелятами і вбивати? А хтось так очікує їх :-(
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Zonichka, ви мусите зараз бути сильною, час лікує. Я вам співчуваю, розумію, що ніякі слова вам зараз не допоможуть, але ви разом з чоловіком мусите це все подолати.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Zonichka, тримайтеся! не знаю, як передати співчуття... всім серцем з вами!!!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Zonichka, підтримуйте з чоловіком один одного, говоріть один з одним, тому що тільки ви обоє можете разом подолати це горе. Моліться, і Боженько ще подарує вам радість батьківства.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Дивилися вчора фільм про сім'ю, що втратила дитятко. Аби якось пережити втрату, вони почали зустрічатися з людьми, котрі пережили її також. На одній із зустрічей одна пара почала говорити, що їхня дитинка мала померти, бо Бог хотів мати ще одного ангелика коло себе. На це голова героїня дуже слушно зауважила: якщо Він такий всемогутній, то чому не створив собі ще одного ангела? Життя - це не театр маріонеток. Різні люди роблять різні вибори. Іноді вибір буває фатальним. Не робіть із Бога тирана й почитайте тему, яку вам порадили. Zonichka, не знаю, чи читаєте карму, тому напишу ще тут. Зараз, як ніколи, тримайтеся з чоловіком разом за Бога. Моліться разом, плачте разом, тільки не закривайтеся один від одного. Коли не буде слів, читайте псалми. Коли і того не зможете, обійміться й сидіть у тиші, віддаючи свій біль у руки Божі в тому мовчанні. Він прийме той біль і перемінить його. Тільки Бог один може вам допомогти не збожеволіти від болю, тільки молитва до Нього дасть вам силу витривати в тому, що зараз переживаєте. Тримайтеся його міцно-міцно!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... я вже декiлька разiв починаю писати, сльози...не уявляю вашу бiль, бо самiй аж серце розривається... А на роботу треба виходити та жити далi, ми вас розумiєм i вашi дiвчата по роботi теж зрозумiють... Я ВIРЮ!!! (i ВИ, прошу- ВIРТЕ), що З БОЖОЮ ПIДТРИМКОЮ та пiдтримкою близьких та рiдних - З ЧАСОМ У ВАС ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ!!!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Від вчора наше з чоловіком життя перевернулось назавжди: помер його трирічний племінник, жвавий, здоровий хлопчик. Вдавився червертинкою таблетки - мама перед сном хотіла дати ліки від глистів, але щось пішло не так і вже за декілька хвилин дитини не стало, до лікарні вже живим не довезли... Ніхто би й подумати не міг, все було як завжди, ніякого передчуття, нічого... Вчора пізно ввечері зателефонував брат, повідомив про горе і попросив побути з батьками, це просто жах: бабусю накачали у лікарні заспокійливими, ридма ридає (а вона малого майже кожного дня бавила), дідусь суцільний оголений нерв, не плаче, а тільки ходить і говорить, що це Божа кара і вони (бабуся з дідусем) її заслужили, зрештою відправив нас додому, щоби очі не мозолили, а вдома ще Насті треба ж сказати. Бідна спочатку якось трималася, а потім так плакала і випитувала про братика, насилу приспали, а самі цілу ніч дивилися на неї, у якусь мить здалося, що вона перестала дихати, кинулися тормошити її і не заспокоїлися, поки мала не запиталася, чого нам від неї треба... А сьогодні буде розтин і тільце мабуть віддадуть, за декілька годин поїдемо до них. Не знаю, які слова підібрати, як втішити бідну братову, чим взагалі зарадити... В голові тільки крутяться різні "якби", до кінця не можемо повірити, все як поганий сон... Вирішили Настю з собою не брати: вона дуже вразлива, сподіваюся нам пробачать.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... я досі не можу повірити, що таке може статися... тримайтеся...
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Дуже розумію Tutuka, вчора була на похороні де хоронили дівчинку якій місяць тому виповнилось 2 рочки, також неспасли (кажуть отравилась мандаринками). Незмогла навіть нормально помолитись за неї сльози недавали як побачила це ангелятко все біленьке, бідну маму накололи що Вона нічого нерозуміла, залишилась старша донечка. Моя донечка на півроку старша і в мене серце кровю обливається як пишу.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Тутутка, який раз читаю Ваш допис і не можу стримати сліз, зарадити вашому болю не можливо.Така Божа воля, звичайно, зрозуміти це і заспокоїти дуже важко, жодні слова підтримки не заберуть біль у душі. З цим просто треба змиритися (легко сказати) і молитися за ангеляточко, яке точно буде на небі. Тримайтеся, ми усі Вам дуже співчуваєм!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Дякую вам всім, мої дорогі, за підтримку, за розраду, за добрі слова, а найбільше дякую за молитви.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Тутука,, читала Ваш допис і плакала Так шкода маленького хлопчика, Тримайтеся!Сили і терпіння Вам це пережити!!!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Тутука,тримайтеся.Знаю що слова це лише слова і вони нажаль нічого не змінять,але ми всі щиро співчуваємо горю вашої родини.Дай Бог батькам дитини сили і ще раз сили щоб пережити ту страшну втрату.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Ось ще вчора людина сміялась, жартувала, мала прагнення і надії. Вже сьогодні нема, лише тіло, наче воскова лялька. Голоси, ридання, а ти уже не з нами, мій дорогий хресний. Згадую твій сміх, а далі приходить думка НІКОЛИ БІЛЬШЕ... Сльози стискають горло, перед очима пелена і багато "якби". Якби не перемерз у холодному поїзді, якби швидше звернувся в лікарню, якби... Шкодую, що не привітала з тебе з днем народження, думала багато ще їх буде. І далі находять спогади, твої веселі пісні, приємний голос - БІЛЬШЕ НІКОЛИ...
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Померла вчора після тяжкої довготривалої хвороби моя товаришка...Дуже чуйна,добра і справедлива людина,справжня християнка.Не опустила руки до останнього,щиро молилася і мужньо переносила біль...Вчора всі були коло неї,молилися,плакали.А я хвора,дуже кашляю...мене відправили додому...не спала,молилась,Галя перед очима,порадниця щира в моєму житті...Сьогодні парастас...Похорон завтра...Квітів,вінків --море.А Галина душа вже стоїть перед Богом...Вічная пам*ять...
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Валентино, дуже мені шкода... мої співчуття. Бог забрав її до себе... Ви писали, що вона після тяжкої довготривалої недуги...То щоб вона не переносила ті всі муки і надалі, Бог змилосердився. Вічная пам*ять...
Боротьба ЗА вагітність ще ДО вагітності Майже місяць намагаюсь віджити після жаху, який стався зі мною. Ще недавно читала форум в гілочці "Пузата хата" та поради про немовляток... Нині шукаю розради на форумі, якоїсь надії на те, що все ще колись буде добре. Щойно годину ридала, перечитуючи тему про передчасно народжених діток А сталось так, що після просто таки ідеального протікання вагітності на 32 тижні раптом все перевернулось: чомусь підвищився тиск, чомусь не "підросла" матка до чергового огляду - а там термінове УЗД і страшні слова про те, що "треба терміново в роддом, бо треба рятувати плід".... А потім за годину і кровотеча. Досі не знаю, в чому справа, досі не маю жодного документу з історії хвороби, але був терміновий кесаревий розтин. Казали мені, що КР був якраз вчасним, що вже було відшарування плаценти і якісь її видозміни, що води були зелені, а серцебиття плоду якесь не надто добре... І так несподівано скоро з"явилася моя крихітка, моя золота донечка вагою 1500 грам при 45 см зросту. І було ще 9 днів, коли вона боролась за життя - така гарна, така малесенька і така неймовірно дорога... Зараз чекаємо на відповіді, які надіємось почути і побачити в документах. А документи ще треба якось позбирати зі всіх місць- з пологового, з Чернігівської і охмадиту...Єдине що маємо - заключення про смерть в результаті внутрішньоутробної інфекції. Можливо, в цьому причина і всього, що сталося... Нарешті я підійшла до суті теми - зараз перед нами із чоловіком стоїть завдання вияснити все і полікуватись, щоб була ще надія колись стати батьками (пишу це, а написане воно виглядає якось так сухо...але єдине, що нас зараз тримає - це надія, що щастя все-таки можливе. якщо не зараз, то колись....). Дуже хочеться почути, може хтось стикався вже з цими інфекціями і іншими речами (які заважають виносити і народити діток), може хтось вже з ними боровся - то напишіть хто у Львові допомагає з таким, скільки це вимагає часу і наскільки це буває успішно? Так розумію, що це мали б бути якісь спеціалісти, що займаються невиношуванням чи підготовкою пар до запліднення? Дуже хочеться почитати про випадки, коли після такої біди потім все було добре.... Просто хочеться вірити.. Не знаю, в яку гілку додати цю тему...Ризикну наразитись на осуд модераторів, але поміщаю сюди, бо до "Немовлят" рука не піднімається помістити.... Хоча й тут ця тема якась .....
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Я дуже всім співчуваю у горі, недавно пережила жахливу трагічну втрату батька... Я думала що ніколи не повернусь до нормального життя... Не буду писати всі подробиці бо вони жахливі. Едине хочу дати ссилку на книги, які мені порадили, коли я сходила з розуму від купи запитань "ЧОМУ?" http://www.koob.ru/newton/ (думаю вони і в книгарнях є) Мені після прочитаного стало набагато легше жити і розуміти події які стаються, дуже надіюсь, що все написане в них правда.... Може хоч ще комусь ця інформація допоможе..... бо потрібно далі жити...
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Читаю ваш допис і неначе про себе... розумію і відчуваю кожне написане слово, кожне болюче питання... Чотири місяці тому, ми втратили нашу рідненьку донечку, Аничку... 29 тиждень, фатальне узд, патологія пологового, екстренний кесарський... доня така крихітна та беззахисна, 10 днів боротьби за життя на Чернігівській... і все, велика пустка. Час минає, але її нічим не заповнити, біль притуплюється, буденність заміщає весь біль та емоції... лише інколи, неначе струмом, проймає жахлива думка... "все було з нами, назад нічого не повернути, її нема..." Важко мені писати навіть... але знаю як тоді сама вишукувала подібні слова і свідчення тих, хто пережив усе, це було неначе світло в темряві. ось, що мені допомогло тоді: форум http://forum.materinstvo.ru/index.php?showtopic=1355246&pid=30530166&st=1510&#entry30530166 інколи ще й досі його перечитую, коли комок до горла підступає... ще один форум:http://www.woman.ru/psycho/medley6/thread/3828552/4/ книги та статті: http://lifeafter.ru/?show=Links Я все читала і плакала, читала і знову плакала.. так минув місяць, може й більше (найгірше було на свята - Новий рік, Різдво... всі наступні мої ДН будуть із сумним спомином, тоді на моє ДН її вперше виклали мені на груди, це було, щось неймовірне...), потім все якось притуплювалось, навколишні турботи заставляли жити далі... і треба було жити... І ось, минуло так чотири місяці, час тягнеться дуже довго, до тепер не можу бачити візочків та малих карапузів, серце розривається... Вірю, що колись ми зустрінемось з нашим малятком! truskaffka, радо перепишусь з тобою в ПП, колись мене рятували такі переписки із двома жінками, що пережили втрату власних дітей... знай, ти не сама! Ось, так я зважилась написати...
