Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Привіт дівчата! У нас зараз такий період почався, хоч стій хоч падай. Малій рочок, і вона стала така вимоглива, ну просто терорист. Як щось забороняєш починає плакати, не даєш починається істерика, навіть вкусити може. Ажстрашно.Зносить все на своєму шляху.НЕзнаю,чи то у всіх діток таке буває, чи нам просто "пощастило". Навіть не знаю як себе поводити, сварити а тим більше бити свою лялю я не хочу, починаю пояснювати вона продовжує свою справу. Інколи вдається преключити увагу на щось інше, але то не завжди і не надовго.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В мене колись таке було- хотілось взяти ремня. Але тупнула сильно (аж люстра захиталась) ногою по підлозі- крикнула так- що аж сама злякалась. Мала також- відразу рот закрила і з того часу істерик не було. Казав чоловік, що мене в той час треба було зняти на камеру- казав з переляку можна було того.... Попередила, щоб то було ввостаннє, бо дістане. І в магазині- тепер легко домовитись. Видно пам'ятає маму у в злості. Чи просто підросли, легко знаходимо спільну мову- кажу куплю завтра, бо грошей не маю сьогодні. Вона каже добре, а на завтра забуде.))) Бувало, що не забуває-приходилось купувати (мама сказала-мама зробила, а то буде казати - ти збрехала). Розуміє, коли забороню, але мушу мотивувати чому- вона просто дає мені сказати, а не кричить і не слухає. Є такі,що заводять свою пісню, а ти мама хоч трісни- дитя нічого і слухати не хоче. А при істериці з падінням на підлогу мені хватило одного крику-встань!!! А в коліжанки так до сих пір дитя вперте вередує- ніц не чує. Певно до кожного свій підхід і свій вік до розуміння. І сліз як таких навіть не було- якось ладимо. Трошки поступаємося і балуєм, трошки забороняємо.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Напевно таке буває у всіх. Проте кожен справляється по-своєму. Бити в такому віці однозначно зарано. Бо бити-це останній аргумент, після цього вже немає засобів впливу, а треба, щоб дитина розуміла слово. Я бажаю Вам терпіння та впевненості у собі і витривалості. А ще є гарна книжка "Не слухняні дітки або як навчитись розуміти свою дитину" Ганни Кравцової (видавництво "Торсінг",їх продукція у Львові продається). У цього психолога висвітлено і проблему "мама, купи!".
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? до кожної дитини є свій підхід. і те що підходить одній дитині не допоможе іншій. але припинити такі істерики треба обовязково , любим методом бо потім буде гірше. може спробуйте ігнорування: виходити з кімнати ...
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? а моя донечка коли з нею сварюся починає шукати хто ж її пожаліє. каже, що я (чи тато, чи бабуся ...) її ображаю. Але вбиває ставлення мого тата, вона жаліється, а він їй ще підтакує і жаліє ніби я просто так сварюся. І виходить мама погана бо сварить, а дідо хороший. Я розумію, що дідо її дуже любить, але ж на голову сяде... Що ви в таких випадках робите?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Сварю ще й діда. При дитині. У нас із Дарком діяло. А що робити? :xaxa:
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ой, дівчата, не просте завданнячко наше - ПРАВИЛЬНО виховати тих милих і найрідніших вередунів! Мій півторарічний теж дає нам джазу! Приходиться і сварити і по попі дати, але тут же жаліти. А в кут дитина сама біжить - коли щось "добре" втне, то вистачає мені глянути і він вже біжить в кутик. Власне, біжить. Думаю, він сприймає це частково, як гру.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я маленькою жила перед школою в бабусі з дідусем на селі. Тому з мамою в мене стосунки так собі, нема близькості. Тому, коли я думала про власних дітей, головною умовою виховання завжди було - дитина моя, і батьки для неї будуть найважливішими, завжди поряд, щоб дитина могла на нас покластися і щоб ми були для неї авторитетом. Так і робила. Пощастило, що ми живемо окремо. Але й це є для мене ознакою сім"ї.Моя доця ніколи не стояла перед вибором, кого слухати. Я їй такого вибору не дала. І якщо випадково хтось з родичів "забувався" і казав моїй дитині, що робити, я зразу пояснювала, що в нас так не прийнято. Тому напевно доця моя ніколи не вередувала(але то ще й характер такий напевно). Про дитячі істерики знаю тільки від інших і з літератури. Правда я постійно старалася бути дуже спокійною і стриманою. Не сварила за розбите, розлите. Мені це було досить важко, бо за характером я швидше всього холерик. Тобто виховувала я в першу чергу себе. Ну і ніколи не лякала такими дурницями, як "бабайко" чи "дядько забере". І напевне через те, що не була впевнена в методах своєї мами і оточення, з проблемами і питаннями щодо виховання завжди зверталася до літератури, типу Спока і К. І звичайно прислухалася до себе і дитини. Але мушу сказати, виховання - тяжка робота. Головне в ній, все-таки - власний приклад. І ще тут подумалося - молоді батьки бояться щось не так зробити, бо не мають досвіду. Але краще все-таки покладатися на себе, а не діяти за порадами. Краще знати, що за все правильне і неправильне відповідаєш сам. Відповідальність - хороший вчитель. ІМХО. Знаю по собі.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? От перечитала темку і задумалася. В нас таких проблем небуло, завжди можу знайти з малими спільну мову. Марко любить повередувати і ногою потупати, покричати"нє, не хочу". Мама сказала "ні" і все. Тоді пояснюю чому. Може поплакати, але в кінці таки погоджується. Тепер і Михасику вже лекції проводить - не можна так робити, тому що так і так може статися.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Це він пише, що дитину відсиляти в іншу кімнату і певний період поки плаче не підходити до неї?! І стояти під дверима і слухати? А от такого мені пожиттєво бракує Вчора закинула речі прати. Мійка підійшла до пралки і давай по кнопках тикати, під час прання режими перекручувати і температуру міняти. Пояснюю, що так не треба робити, бо поламається "рррр" і більше не буде крутитися і ще зіпсується сукеночка. В малої в той час з'являється єхидна ухмилка і давай це ще з більшим азартом робити. Забираю її пальці - злиться і знову тятнеться, я знову відштовхнула її руки - уже крик із тупанням і дальше хоче крутити. Все, дитина в сльозах, крик, тупає і дальше відштовхує мене від тої пралки бо їй покрутити хочеться і в той момент нічого не допомагає, навіть щось поїсти. Я тоді їй кажу, давай я тебе поцьомаю і пообнімаю, бо тобі дуже хочеться поламати ту пральку, але я не дозволяю то зробити, бо не будемо мати чистого одягу і що тодіми будемо розвішувати сушити? І о чудо - подіяло!!! В ту ж секунду лишилася того заняття. Треба буде за істерики на дворі, коли на землі валяється похвалити, пожаліти і поцілувати, може попустить?
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я коли щось забороняла Каті, то все намагалась їй сказати, що дуже розумію що то їй хочеться, і поспівчувати, що не все те можна що ми хочемо. Я ж забороняю їй не тому, що хочу її розізлити, а тому, що на це є вагома причина, яку теж обов`язково озвучую. Або коли звучить якесь чергове "хочу", то з таким жалем кажу, наприклад, "і я би хотіла ногами по стелі ходити, ну чому ж я не можу...", чи "я теж би не хотіла чесати волосся, шкода що воно би було таке заплутане і негарне від того..." . Таким чином ви стаєте на сторону дитини і вона відчуває підтримку, а не протистояння і вчиться розуміти, що є речі які не можна робити нікому.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Це Ви дуже буквально сприйняли. Я мала на увазі, що до виховання теж треба підходити з розумом - не все ж інтуїтивно робити. Мама - важка професія. Я трохи почитала літературу, але трансформувала дещо під себе. В Спока є й хороші речі. Коли я народила дочку, то дуже боялася, що зроблю щось не так. Є ж багато випадків, коли батьки не справилися з вихованням. Але саме тому, що не пустила цей процес на самоплив, контролюю його і зараз, можу сказати, що результатом задоволена. Згадала цікаву фразу: Щоб отримати водійське посвідчення, треба навчитися водити машину, здати іспити, а щоб народити дитину, виховувати її - достатньо зайнятися сексом! Але ж відповідальність - більша! P.S. А може в моєї дитини з дитинства золотий характер?: з нею завжди можна про все домовитися, поговорити. Бо не памятаю істерик, поганого настрою, бажань, які неможливо виконати. Ще важливо в будь-якому віці сприймати дитину, як особистість, характер. Не наказувати, а радити. Не забороняти, а пропонувати альтернативу. Але цей процес вимагає трати душевних сил - а на кого ж їх ще тратити, як не на своїх дітей? Я навіть якщо не маю настрою чи часу, завжди відповідаю на її питання. А як не знаю відповіді, то ми шукаємо її разом. Наші діти розумніші, ніж нам здається і здатні на більше, ніж ми в цей момент можемо їм довірити. Важко і страшно дивитися, як маленька лізе по драбині. Але краще стояти внизу і страхувати, ніж заборонити. Як взагалі 1-2-річна дитина може зрозуміти, що таке НЕ МОЖНА? Це ж абстрактне поняття. Я бачила маму, яка сиділа на лавці з пляшкою пива і кричала до дитини на весь двір: ти чого туди йдеш? Не можна, впадеш, вимажешся, хто то буде прати? Це - нормальна мАМА? Я б їй мамівські права не давала.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? А в нас повний капець. Чергова спроба сина довести мені хто в домі хазяїн. Істерики, сльози, падання на підлогу/землю на вулиці - це все я можу витерпіти. Але я ледь стримуюся коли малий щось нашкодить і не хоче за собою прибрати. Ситуація: розлив воду, кажу, щоб приніс швабру і витер. Він - "ні", і відходить в сторону. І ніякі розмови результату не дають. Сьогодні вечором перекинув пляшку з водою. Прошу підняти- взагалі повний ігнор, залазить на диванчик і валяється там. Була присутня моя мама, почала пристиджувати, обурюватись. Реакції ноль. Я сама підняла, похвалила яка я молодець... Ну мене реально просто доводить до сказу така його поведінка. Я не знаю як я маю себе вести. Сподіваюсь, що то просто тимчасове.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Ми все робимо разом. Я завжди своїм прикладом стараюсь показати що і як потрібно робити і він це повторює. І дуже любить приймати участь в побутовому житті і виконувати якісь прохання. Завжди за це хвалю і дякую. Але от останнім часом якийсь бунт.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Я мала на увазі разом нести швабру, разом піднімати пляшку - тобто двом одночасно.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Спочатку робить мама, потім мама і дитина, потім дитина сама. Але перекладати обов*язки силою в кризовий період певно не варто. Такі моменти краще перечекати. З виразом обличчя "Хлопчик, а ти мого чемного сина не бачив?" Мама завжди має бути господинею в хаті. Скоро все налагодиться.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? Може спробувати перевести в гру? Типу "а я швидше принесу швабру і витру воду", може у вигляді змагання це буде йому цікаво? Ну, принаймні наказовий тон на мене як в дитинстві так і тепер має протилежний ефект, до того, що вимагається, спробуйте шукати способи сказати по-іншому.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? В нас була проблема з розкиданням забавок. Ні за що не хотів збирати, казав - ти збирай. Вирішила дуже просто. Беру великий мішок і кажу що все що порозкидане означає що тобі не потрібне, я збираю і віддаю бідним діткам ( або другу Ромчику) як зайшла з мішком, скоро все поскладав.
Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей? О, то так типово зараз для моєї Злати... Але вона взагалі ще й мені каже "мама, пибияй (прибирай)" Пробувала і в гру перетворити, і переконувати, і показувати своїм прикладом - зараз то безрезультатно, і особливо, якщо я прошу... Я так пробувала "лякати", що іграшки поскладаю і викину - то тепер я кажу "Златка, поприбирай свої іграшки", а у відповідь чую "викидай"
