Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Він сильний, то правда, але можна дати собі пояснення, що допоможуть його перемагати. Бажання народити дитинку сильніше за страхи, що не кажи.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Поділюся і я своїм досвідом, може, комусь допоможе... В цій темі багато писали про Бога, про те, що не варто судити Божі задуми по наших, людських мірках, напевно, ми й справді не можемо осягнути того всього своїм земним розумом... А моя історія така. Дуже хотіли ми з чоловіком дитинку, вагітність планували, і яке ж то було щастя, коли в перший же місяць тест показав дві полосочки! Зразу пішла до лікаря, зробила ще аналіз крові, все підтвердилось... А на другий день все скінчилося. Переживань - не передати просто словами... І ото вічне питання - ну чому? чому зі мною? Вирішила відразу після того обстежитись, бо все-таки хотіла знову завагітніти, хоч страх був... І виявляється, що той викидень стався через кісту яйника, яка собі тихенько росла, а я навіть не знала, і от коли настала вагітність, ця кіста розірвалась, і лікарі сказали - тобі дуже повезло, бо якби не вагітність, то вона б собі далі росла, і операцію довелось би згодом робити, та й нормальна вагітність була неможлива. Це мене трошки заспокоїло, але все одно біль залишався... Врятувало від болю те, що незабаром завагітніла знову. І от сиджу я в поліклініці, в черзі на аналіз крові розговорилась з ще одною вагітною. Я тоді була на 2-му місяці, а в тої вагітної десь 5-6 місяць йшов, животик був помітний. І от я питаю її - коли до тебе бузько має прилетіти? А вона каже - 18 травня......... А я ледве не зімліла! Бо то була точно, день у день, та дата, коли мав народитись мій втрачений ангелочок!!!!! Жіночка розповідала, що вже й не сподівались на дитину, і от таке щастя... Я побажала їй всього найкращого, і, знаєте, так легко мені на душі стало! Не дуже вірю у всяку містику, але в той момент подумала, що от в останній момент небеса мого ангелика віддали тій жінці, бо, може, для неї то був останній шанс, а в мене ще попереду багато таких шансів було... В серпні того ж року я народила здоровенького синочка. Тримайтеся, дівчата, і все в нас буде добре! З нами Бог! P.S. В нас справді якось не прийнято говорити про такі речі, а дарма
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Навіть думати таке не смійте. Ваше ангелятко з Богом. І в тої жінки не ваше, а ЇЇ ангелятко, дане їй Богом. Тим більше, лікарські дати ПДП дуже відносні.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Ніхто з нас не працює в Небесній Канцелярії, щоб знати точно, як там все задумується і відбувається. Так що дозвольте, Лілю, все-ж таки ПОСМІТИ думати так, як я відчуваю.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... не думала, що колись напишу про свого старшого сина, але таки пишу. Через своі нерегулярні та довгі цикли завжди думала, що буде тяжко завагітніти, але застерігалася. Через тиждень після заручин - захист, випускний, розслабон... за 3 тижні до весілля вирішила зробити тест. не знаю, що мене спонукало. затримки як такої не було (цикл менше 34 днів не бував), але чомусь виникла думка : а раптом я вагітна, а тут весілля на носі, щоб знати, щоб навіть шампанського не пити. Зробила. І цілий день плакала від щастя. одразу знала, що це хлопчик. Потім навіть вибачалась, коли розмовляла з животиком - казала, що дівчинці теж буду дуже рада. Все йшло добре: хороші аналізи, відповідний розвиток дитинки, хлопчик. Читала купу книжок про вагітність, відслідковувала розвиток по тижням, мріяла, як буду годувати свою дитинку, як вперше притулю до серця. Тільки ім"я чомусь ніяк не могла придумати. на 30 тижні несподівано, без всяких болей, ниття, мазання - кровотеча, відшарування плаценти. Лікарня, готують до оперції (сильна кровотеча), але я спокійна як удав - я ж читала, що після 28 тижня дитинку можна виходити!!! Ну подумаєш, буде 7мимісячне, купа прикладів, коли все нормально і добре закінчується. весь час гладжу маленького, розмовляю з ним: ти там потерпи ще трошки, скоро все буде дрбре, тримайся! і останнє перед наркозом - його ніжка мені в долоню, ніби: тримаюсь, мамо! ... потім - ніч, відходжу від наркозу, часом провалююсь в сон, але впевнена на всі 100, що все нормально, що приїде реанімація і мого синочка відвезуть в охмадит, що максимум через тиждень я його побачу. крізь туман чую, як в коридорі хтось розмовляє по телефону : ні, машини не треба, рефлексів нема, майже не дихає, за Апгар - навіть не 1. але і тоді у мене навіть не пролітає думки, що то - про нас. мені страшенно шкода ту жінку і її дитинку... за стіною чути, як мати співає дитині колискову, і я прислухаюся до слів, бо дуже гарна мелодія.. зранку якимось дивом до мене пустили чоловіка і він мені сказав, що синочок прожив з 2 ночі до 7 ранку... сказати, щоя була в шоці - нічого не сказати. НІ,НІ,НІ,НІ, І ЩЕ РАЗ НІ!!!!! ти неправильно зрозумів! той, хто таке сказав, щось переплутав! піди скажи, щоб ще раз подивились!!... дитини мені не показали.. може і добре, бо я б прсто не віддала, лягла б з ним в могилу. бачив чоловік. мене досі передьоргує від його слів: сам маленький, а пісюн добрячий (через 2 роки ми розлучилися,але то інша історія) Питання Боже, чому я?? не виникало.. було інше: чому не я??? чому не я пішла, а він?? краще б ВІН жив, а не я.. думала, що гірше вже просто не може бути.. було. коли попри всі таблетки і перетягування через три дні пішло молоко.. я лежала і відчувала, як воно тече по грудях вниз, скапує на простирадло... текло молоко, котились сльози, хотілося померти.. а за вікном - Новий рік.. 29 грудня йому було б 9 років. і хоч тепер у мене є прекрасний чоловік, 2 чудових сина, я все ще сумую за ним.. тільки сьогодні у мене з"явилась надія відпустити цю тугу (тому і вирішила написати про це все) - мені чомусь ніхто не казав раніше "просити в Бога відкрити стать, ім"я..." сьогодні я нарешті зрозуміла, що це був Семен..! і Марко (10.05) і Роман (16.02) народились в день, коли Церква згадує Симеона.. Просто ми з чоловіком(теперішнім) заздалегідь вибирали імена для наших хлопців. Ще й дуже тішились, що з Марком майже вгадали ( Марка 8.05), ну а Ромчик всього лиш на 2 з половиною місяця втік від 1 грудня я ще жартувала, як ще одне дитя знов буде хлопчик, то вже точно назвем Семеном. А все виявилось набагато простіше ( чи складніше).Одним словом, дякую Вам, Ліля! отак все написала, ще раз прожила весь той біль і розпач, виплакалась... і дійсно відчуваю якесь полегшення. Вірте і знайте, що все буде добре!!! Як би тяжко не було на душі зараз, в цю мить. Як би не хотілось опустити руки. Як би не... Все буде добре, трошки пізніше, але точно буде! Повірте, я це точно знаю!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Так можна думати, якщо ви вірите в реінкарнацію. Тільки вона до християнства не має найменшого відношення. Або вірите в Бога, або в реінкарнацію. Я би ніколи не хотіла, аби моє втрачене малятко було не з Богом, а помандрувало до якоїсь іншої сім'ї. Ваше малятко, моє малятко, інші втрачені дітки - усі з Богом! І нікуди Бог їх не випихає зі своєї Любові. Та й нащо? У них уже Є мами. Читала вашу розповідь зі сльозами... Нехай Господь оберігає вас і ваших синочків!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Колись теж таку втрату пережила.І моє Ангелятко десь із Вашими на небесах літає.ЙОМУ(ЦЕ БУВ ХЛОПЧИК)було зараз 3 рочки....Його нема, але він э у моэму серці назавжди...
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... вперше після народження Марка я плачу, згадуючи своїх ляль..я поставила якийсь дивний блок, але сьогодні його прорвало після прочитаного... п.с. в цей час 2 роки тому я завагітніла втретє..8 січня я про це дізналась..6 лютого я попрощалася з своєю маленькою...
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Вибачте, що офтоп, але мені дуже шкода, що мене неправильно зрозуміли. Я не мала на увазі буквально, що от , моя дитина народилась десь в іншої жінки, ні в якому разі! Я тільки писала про те, що сприйняла цю зустріч як знак від Бога, що все буде добре. Бо ж в тієї жінки також довго не ставалося дива, на яке вона чекала, і хоч я втратила свого ангелочка (тобто, в цьому житті, бо вірю в нашу зустріч на небі), в той же час іншій жінці Господь подарував нове життя. Тобто для мене то все було тільки як знак, що треба все одно вірити в краще, вірити в те, що Бог завжди поруч. І я вірю!!!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Уляночко, той біль із нами назавжди. Здається стерпілося, затерлося і... прориває знову. Але ми маємо чим тішитися, а за нанаших ангелят залишається тільки помолитися...
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... мушу написати бо насправді серце рветься! в п"ятницю мене вдарила старенька бабця на машині, яка випадково заїхала на бардюр... все було "добре" до неділі. о 8 вечора почалась кровотеча... в 11 моїх маленьких вже не було. сьогодні я вже дома... не можу навіть бути в тій хаті і коло чоловіка. зпакувала трохи лахів і певно піду до коліжанки. не можу йому дивитись в очі... просто не знаю як бути дальше. нам було 17 тижнів моїх два солодких сонечка
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... мусите просто то пержити...Але жити треба далі! Співчуваю вам щиро Тримайтеся,але не відвертайтеся від чоловіка.Він зараз для вас має бути найбільшою підтримкою і опорою з надією на те,що ще все буде у вас добре!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... дякую вам дуже.. але я не можу дивитися на нього.. Господи я ше не бачила шоб так чоловік плакав. і весь час відчувається шо він мене винить в тому
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Оце , дарма.Це ж не Ваша провина ,що так сталось.Навпаки,Ви з чоловіком маєте підтримати одне одного.Важко Вам,але і йому не легше.Ваша сила у єдності. Тримайтеся !
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... а може то просто ви себе вините в тому і здається ніби навкруги всі проти вас....Я не знаю,як в такій ситуації бути,це дуже важко,морально,духовно,лише час залікує ті рани....Але втрачайте лиш віри.Ви зможете це пережити і жити дальше.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Мене зараз забере цвекруха до себе поки ліжечка вивезуть і перебілят кімнату, бо чесно не можу бути тут і все бачити! Та шо ж так паскудно!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... дуже співчуваю!але і чоловіки мають право плакати! Він плаче, бо не вберіг Вас найрідніших! Таке стається -і на то немає ради, плачте, ридайте, бийте посуду...потім підіть у церкву, моліться і за малят і за Вашу Сім"ю! Ви потрібні Світу, Вашим Близьким!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... на жаль щодо того ніц не порадиш...Моліться за своїх двох ангеликів.Життя налагодиться,з часом..
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Тримайтесь, моліться, не відвертайтесь з чоловіком одне від одного, це спільне горе і вам треба це пережити разом. Будьте сильною, паскудно, бо боляче, час і тільки час вас вилікує. Розумію, що ніякі слова вас зараз не втішать, але постарайтесь знайти в собі сили змиритися і просити в Бога ласки і втіхи. Бережіть зараз себе і чоловіка, пам"ятайте про своє здоров"я і його. Ваш розпач пройде і доля вам подарує нову радість. Ми всі тут скорбимо за вашою втратою....
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Zonichka, прийміть співчуття! Будьте мужньою і йдіть, йдіть далі переступивши через цей біль... Біжіть, біжіть вперед не озираючись і вірте, щиро вірте, що Бог дасть вам силу пережити це... Тримайтесь!
