Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

навіть я зі своїм ангельським терпінням за таке б не терпіла і просто би він вже не мав більше борщу дуже довго

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

О, маємо точку відліку) Жінка мусить перестати терпіти коли зрозуміє, що КРАЩОЮ бути нереально)))
Жарти-жартами, але не можна порівнювати невідомих чоловіків з відомими, і так само жінок. Стільки тут пишеться про психологію, а досі порівнюємо буцімто у всіх психіка, сила волі, вразливість, бажання тиранити, невротична межа є однаковими.

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Оминала я спершу цієї теми, але таки не витримала. Бо завжди жартувала, що мій чоловік є "тиран": ревнував до кожного стовба, завжди був проти щоб я працювала (не тому, щоб не перетрудилась, бо часто чую, що я лінива і працювати маю більше, а спати менше, а тому, що я би там без "нагляду" була би, ще б закохалась у іншого). Та перші роки за коханням якось не зважала дуже. А з часом, коли "битовуха" взяла гору, ще й криза 12 років, ще й дитинка мала і "0" допомоги від кого-небудь - то вже не до жартів стало. І що тільки я не почула в свою адресу...
Але тепер я розумію, що ми самі переважно допускаємо такі ситуації. Чоловіки не єдині винні у своїй "тиранії". Найбільше хамство починає проявлятись, коли чоловік відчуває, що жінка залежна від нього, а жінка-жертва то все "хаває" і таким чином дає чоловікові зрозуміти, що так можна і навіть гірше: зрівняти жінку з болотом, знищити її самооцінку, щоб боялась навіть подумати щось впоперек сказати чоловікові, щоб вірно "служила" і обслуговувала у всіх сенсах, тримати постійно у напрузі своїми істериками ітд.
Я прекрасно розумію на своєму досіді, що найтяжче - це подивитись на ситуацію ззовні, бо коли знаходишся "в контексті", починаєш вірити, що ти і справді "сєвєрний олєнь".
Та треба раз і назавжди зрозуміти, що ми відповідальні самі за своє життя і щастя. І замість того, щоб жаліти себе, жалітись іншим на чоловіка-тирана і нічого не міняти, треба починати діяти. Тоді приходять перші паростки віри у себе і покращується самооцінка. А ще дуже важливо почати спілкуватись з іншими людьми, розширити коло знайомств. Тоді бачиш життя багатогранним і починаєш трансцендентно оцінювати ситуацію в сім"ї.
Чесно кажучи, я ще не знаю, як будуть далі розвиватись наші стосунки з чоловіком, але дуже тішусь з тих змін, що відбулись у мені: від класичної "жертви" я перевиховую себе у творця свого життя. Тепер вибір за чоловіком: прийняти мене з усіма недоліками, чи ні.
Але наврядчи я наважусь ще раз бути залежною від цієї людини, тож дитини від нього більше не хочу. І буду робити усе, щоб стати на ноги і не залежати від нього фінансово взагалі. Це головний "козир" "чоловіка-тирана" - намовити жінку, щоб покинула освіту/кар"єру/роботу, щоб потім вона не мала своїх коштів і не "помишляла" про повагу до себе.
Так збивчато написала усе, але не стрималась... тема наболіла...

---------- Додано в 02:04 ---------- Попередній допис був написаний в 01:44 ----------

Ну майже як у мене було! Тільки на роботу я так і не пішла, щоб він не нервувався і мені нерви не тріпав.
А тепер я мала на увазі, що він там думає...

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

а то не жарти, то дуже добре сформована думка, адже бути «КРАЩОЮ» такою як хтось інший хоче вас бачити не завжди краще для самої жінки. І коли жінка усвідомить що «кращою» їй бути не треба бо вона є добра така яка є то і тиранові зможе протистояти. Мені здається що це велика ласка Божа коли жінка може полюбити себе і не боятись.

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Підписуюсь! Це одна з моїх колишніх великих помилок. Але не кожна жінка готова відразу давати відсіч і боронити себе. Все індивідуально. Мене, наприклад, батько виховував у покорі, вічному страсі, не дозволяв ніколи висловлювати своєї думки, бо "старші люди мають більше досвіду, а ти, мале г...о ніц не знаєш, і сиди тихо", ну і так далі. Ну от заклав мані в дитинстві такі канони, і - "випустив" у доросле життя!
А далі, як то кажеться, з одного пекла в інше ( даруйте за перебільшення ). Чоловік іще того поля ягодка, я для нього

плюс він ще й заборонив спілкуватися з подругами, знайомими, щоб я була повністю у його власності, під його впливом. Поговорити не було з ким, підтримки від рідних теж, та й соромитися за свій вибір не хотілося. Про те, як він мене принижував і топтався по моїх почуттях я не буду розповідати. Не хочу, щоб мене жаліли і вважали ідіоткою
Знаєте, яка титанічна праця потрібна, щоб якось хоч чуть-чуть зрушити такий порядок речей з місця (я маю на увазі працю над собою)? Щоб підняти свою самооцінку і викорінювати комплекс меншовартості?
Для мене переломним моментом стало народження мого синочка, мого янголятка, і останній інцидент. Ми посварилися, за якусь дурницю. Заплакав малий в іншій кімнаті, я пішла до нього, дала грудь, погладила. Тут вривається він, злий, в ярості, стає над нами і починає дико кричати і матюкатися в догонку до нашої суперечки. Я була в шоці: щоб при дитині?! Сказала, щоб йшов геть, я прийду - договорим! На це він розлютився, схопив мене за вухо (наче малолітнє хлоп"я), відірвав від дитини і почав люто кричати мені в обличчя, я ледве випхала його з кімнати, де була дитина. Після цього моменту я зрозуміла, що терпіти (не тільки терпіти а й чекати його змін, бо ми разом працюєм над цим) більше не буду. Моє безмежне терпіння - це одне, але знущатися над дитячою психікою не дам і крапка. Мій син - це найдорожче , що в мене є, і його я захищу будь-якою ціною. І його припадки і неконтрольованість в такі моменти я мала десь в одному місці. Я вперше відчула, що стала сильніша, і його я вже не боюся. Не знаю, буду я з ним - не буду (бо на цьому етапі це вже не від мене залежить, а від нього), але свого сина я захищу від будь-якого насилля. До батьків точно не повернусь, якшо чоловік не зміниться - з ним теж не буду. Зрозуміла, що готова хоч зараз кинути все і піти з дитиною на руках. Якщо вже піду - то не повернуся вже ніколи, про це знаю і я, і він. Але точно знаю, що не пропаду і дам раду, навіть не знаю як, і звідки така впевненість.

Не хочу, щоб у вас склалось враження ніби ми так живем весь час, бо це не так. Є багато хороших, приємних моментів і все у нас нормально. Наприклад, у нас були спільні пологи, ніхто з родини (і я у т.ч.) не вірив, що він піде. Пішов добровільно, і був як шовковий (думаю, мало хто інакший в такий момент), я справді відчула його підтримку і тепло, і повірте в цієї людини є душа, вона просто захована дуже глибоко. Але далеко не кожна жінка готова її відкопувати...
Але ці його припадки, зриви, при яких він каже, що не може себе контролювати, сильно псують наше життя (моє точно!), рани від них затягуються, а рубці залишаються назавжди.
Раніше я думала, що можна зрозуміти любу людину, її наміри, вчинки...(хотіла поступати на психологічний), тепер вже й не знаю... бо ніяк не можу зрозуміти, ЩО керує людиною (тираном) в такі моменти (в поривах люті і агресії), куди дівається здоровий глузд і усвідомлення ситуації??? Довго думала над цим.... Які в вас міркування? В мого, наприклад, великі проблеми з собою, в яких він сам не може розібратися, і навіть не може признатися сам собі. Тільки не подумайте, що я шукаю виправдання його жахливим вчинкам, ні-ні-ні, в жодному разі..., але проблему треба знайти, і пробувати виправити словами, підтримкою, якшо получається - добре, а ні - той ну його! Як тут вже не раз писали, треба, щоб людина сама захотіла змінитися - і це необхідна умова!

вам радити як діяти не буду (вважаю, що не маю права). Просто подумайте, поки маєте трохи часу, чому ваш чоловік міг себе так поводити? В жодному разі не приймайте поспішних рішень. Пам"ятайте, що ви зараз на перехресті, і від вашого вибору залежить подальший шлях (і не тільки ваш, а й ваших діточок).

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Не впевненність в собі і страх, страх втратити контроль над ситуацією, втрати лице (в його розумінні). Ну це мої спостереження (слаба Богу не за власним чоловіком).

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

ще такий момент, прийшло в голову. Може є якась людина, якій ваш чоловік довіряє, прислухається, або принаймні ЧУЄ те, що вона говорить?
В мене такою людиною є його мама. Не можу сказати, що він її страшно любить чи шанує, чи поважає, але він її ЧУЄ. Це я несподівано для себе відкрила. Я можу місяцями говорити, пояснювати, толкувати, просити, а між нами наче скляна стіна, і слова відбиваються назад, до нього не доходить. Або ніби говоримо на різних мовах.
Зауважу, що чоловік в мене ввічливістю та люб"язністю не вирізняється, уваги мені теж мало приділяє. Доброго слова від нього не почуєш, всі "просьби" в стилі "де моя вечеря?" або "принеси шкарпетки, якщо хочеш щоб я з тобою пішов" і т. і.
Так от. Якось з нами жила його мама, короткий період. Вона була в шоці від побаченого, шо він до мене так відноситься, сказала мені, що вона (!!) б такого чоловіка не хотіла. В той же вечір сіла з ним говорити, після двох годин розмови він прийшов до мене, було вже пізно( я вдавала, що сплю), погладив моє волосся eek, сказав пошепки, що любить і не зможе без мене жити eek, я була реально в шоці, бо він ніколи мені такого не казав. На другий день приніс чаю, сказав відпочивати . Моєму здивуванню не було меж. Я запитала в свекрухи, що за чарівні слова вона йому говорила, виявилось по суті те саме, що я толкувала місяцями.
Я веду до того, що іноді потрібно, щоб інша людина звернула увагу, пояснила, тоді слова ризикують бути донесеними і почутими. Подумайте, може хось такий є.

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Мені так здається що в Таски якраз такою людиною його мама не виступить, а радше навпаки буде йому казати що жінка його несповна розуму і взагалі що він такий крутий пацан що його люба візьме а жінка ще на колінах приповзе пробачення просити.

Таско, я думала про вас і скажу що в нас першим на примирення після розколу і розвалу прийшов чоловік бо власне він захотів бути з нами.

Нехай він не прийшов з опущеною головою так як цього хотіла моя мама але він прийшов з бажанням змінюватись так щоб нам було добре і ніхто довкола нас не обходив, тобто хто що скаже. В часі коли мого чоловіка не було поряд я не слухала порад і докорів мами а я пішла до психолога. Про це ніхто не знав, бо мама вважає що психологи то дармоїди і взагалі вони тільки гроші тягнуть. Мені психолог за два місяці занять дуже підняв самооцінку і розуміння ситуації. Також дуже важлива була підтримка товаришки яка пережила кризу зі своїм чоловіком і тепер була на дорозі до покращення ситуації в сім’ї. Також я дуже люблю писати, то я сіла і написала твір про свої роки життя з чоловіком і як я це бачила в моменті розпачі і болю, це також дуже допомогло.

А щодо того щоб хтось поговорив з моїм чоловіком хто має на нього вплив то для мого це був його старший брат. Я завжди ставила йому в приклад його брата бо братову модель сім’ї можна використати для прикладу - там є шана і повага до жінки і він її завжди захищав перед своїми родичами коли ті казали що вона «не така».

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Ми коли зі своїм воюємо(словесно) то я його називаю моральним насильником. Ото так знає мозги накомпасірувати.що пппц. В одній з таких сімейно-скандальній ситуації розказала свекрусі про плюси і мінуси її сина. Вона була в шоці, а я себе відчула на планку вижчою. Що і як далі було не цікаво. тіки вона мені сказала, тут ти живеш і мій внук і звідси ти нікуди не підеш, а піде він(її син). свекруха не лізе.не вмішується, а я в наших словесних іграх з мужом стою на позиції: я не горда..я піду.

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Я не хочу сперечатись тому, що в цих випадках у кожного своя правда. І вона є дійсно правдою. Вас поважаю. Просто випадки - різні. І тирани є там де жінки себе недооцінюють, і де себе об"єктивно оцінюють, і де себе несуть більше всіх, і де чоловіка люблять і де боряться з його тиранією, і де миряться. Все це не має значення.
Якщо бути достатньо критичною - то кожен чоловік може здатись тираном І я Вам скажу - так і є)) Там де є прагнення влади, де є амбіції, де є жорстке виховання, чи найменший комплекс - там будуть проявлятися відповідні манери. І зрештою кожна моя подруга може розповісти про якийсь "тиранський" вчинок чоловіка. Бо сімейне життя - то не суцільне ромашкове поле.
А якщо НІКОЛИ після одруження не буває НЕ тиранського відношення? Хтось хоче давати такій людині шанс? І як? І заради чого? Заради його лицемірства до одруження? ІМХО, не перестарайтесь бути кращими для тих, хто взагалі не потребує біля себе нікого крім затуркарканої жертви.

ЧАсто на тому такий шлюб і тримається. Бо бачила варіанти коли жінка не здається, знаходить важелі.. Тоді тиран просто втікає...Він настільки не може жити без тиранії, що як звір змушений шукати деінде необхідної жертви. І в другому шлюбі поводитиметься точнісінько так само.

А тут мушу не погодитись. І підтримати всіх хто тут про це написав. Бо якось я писала на ЛФ про статистичні дані щодо побутових побоїв і піднявся шум-гам, що то в алкоголіків хіба.
А коли одна людина зізналась у проблемі з"ясувалось, що вона існує...Тож треба мати стільки мужності, щоб визнати і розповісти. Це варте неабиякої поваги.
Бо виглядає, що з обговоренням цієї теми в нас виходить, як в СССР, де сексу не було, але діти народжувались.

Я до того, що якщо людина того не визнає - то ніколи не почне діяти. Ніяк.

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Ви щось мене зовсім НЕ зрозуміли і прочитали все на виворіт. Тиранія буває однакова що з боку чоловіка то і збоку жінки. І жінки бувають не менш жорстокі і вимогливі до своїх чоловіків і домашніх. Тиранія породжується тоді коли НЕМА любові до себе і жертвою тирана стає найближча особа.

правда одна і хоч кожен може її представляти зі своїми аргументами а правда одна

Не дуже віриться що жінка яка справді себе любить і поважає не зуміє протистояти тиранії, бо тиранія починається тоді коли тиран відчує що є слабинка якою можна скористатись.

Можна, бо коли я говорила з адвокатом то вона вважала навіть його вимогу мати теплу зупу на столі закидами тиранії які недопустимі в подружньому житті.

знаєте англійська стала для мене другою рідною і мені тяжко розуміти два заперечення в одному реченні, тому я щось тут заплуталась.. а то як не буває не тиранського відношення ніколи (ВАУ!!! тут англійська відпочиває)
Ви хочете сказати що людина ніколи не виправиться? Я не така категорична в тому.
Залежить від виховання і оточення в яке попаде. Я вже писала в темі про алкоголізм, що якби я жила в Україні зі своїм чоловіком то невідомо чим би закінчились його походзеньки з друзями але тому що ми були в іншій країні, в інших обставинах і умовах його це заставило задуматись і виправитись в багатьох речах. І сьогодні він мені говорить що треба ходити до психолога і треба працювати над собою і прагнути щоб в сім’ї була мир і злагода. А як він співав кілька років тому??? Чого я тільки не наслухалась... А він в мене звичайнісінький хлоп зі села

три кляси штири коридори, бо на початковій школі його наука закінчилась. І я не кажу то з приниження а просто з розуміння звідки він походить.

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

можу зізнатися- я через це пройшла.Вірніше, не так- ми з чоловіком через це пройшли, бо йому також довелося змиритися, змінитися. Лише потрібно усвідомити, що на такі зміни потрібно часом не один рік праці.

а я пішла. І знаєте- результат того вартує.

основне, щоб він вірив, що це наспраді, а не лише "словесна гра". Бо в іншому випадку лише себе тим можна тішити, що " я не горда...", а чоловік собі знає, що ніде ви не дінетесь, бо куди підете і що з того буде далі...

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

не булов нас жодних тиранських вчинків. на то в людини є мозок і язик аби домовитись.

не є

комплекси теж різні бувають, і по різному з ними боряться - не конче на іншій половинці відіграватись

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Ні, він знає.що я піду і розвод напишу в будь який час. Ми різні,дуже різні характером і мені просто набридло бути "першою" у плані примирення. Але інколи собі думаю.що ж я пороблю,що в мене такий безініціативний чоловік..сам не зробить перший крок,сам не додуматься каву зробити і таке інше...але це дрібниці порівняно з тими проблемами,які є в наших дівчат

 

Антагоністичні думки завжди цікаво.) Але скажіть, що даними дописами саме в цій темі Ви хотіли дівчатам сказати?
До речі я вказала ЯКЩО. І щиро тішимося за Вашого чоловіка, що ніц того не має.

Очевидно. Адже категоричних випадків не зустрічали.

Два заперечення в реченні - навмисно. Подобається. Гра слів. Пасує до опису життя де панує суцільний негатив.

Мушу зауважити, що то певно просто троха кепський характер))
Якщо скажете, що помиляюсь - повірю на слово) Але чому Ви так переконані, що щодо решти самі не помиляєтесь і є випадки які неможливо виправити?


Передбачаючи візити інших форумлянок, прошу - спершу, перед тим, як дописати - прочитайте тут сторінок 10 щонайменше) І вважайте на чужі почуття, коли писатимете критику лише з тієї причини, що самі з тим не зіштовхувались... або вважаєте що маєте право, бо якось посварились з чоловіком. Маєте. Але навіщо?

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Тому що я невиправний романтик і вірю в добро в людях.

А в мого таки кепський характер.

---------- Додано в 23:51 ---------- Попередній допис був написаний в 23:46 ----------

зустрічала і бачила на власні очі,

і мій чоловік жив кілька років в сім’ї своєї сестри де були жахи, де жінка і діти ховались по-сусідах і кутках від чудового тата і чоловіка... і мій чоловік волею неволею(???) почав переносити той приклад в нашу сім’ю. А коли я почала обломувати ту поведінку то він був в шоці адже сестра потакала і далі з тим живе.

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

уявляючи деяких людей важко подумати від чого вони в шоці будуть) Просто думаю, що одна річ подивитись на чиюсь поведінку, і троха інша - отримувати від того задоволення природньо, без жодного прикладу.
Навіть психологи кілька типів тиранів виділяють.

А тут їх поради:

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Я власне ті самі поради давала сестрі мого чоловіка а вона нам завжди казала що вона боїться, тай стєрпітся слюбіться.

Але тепер після 27 років спільного життя він трошки змінився але не тому що вона працювала над відносинами, а тому що сів коло розбитого корита і має двоє психологічно хворих дітей. Цього не бажаю нікому.

Я ніколи не казала що треба жити з такою людиною а лише те що вірю в Божу ласку і що навіть така людина може змінитись.

Припиняємо!

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

Ви не вірите мені я знаю

, і своїми дописами в цій темі я нажила собі кілька ворогів але це дурниця. Перечитавши посилання на типи тиранів можу з певністю сказати що ми перейшли через всі типи тиранії. Мене не тільки було принижено морально різними обвинуваченнями і приниженнями (хоча як можна порівняти дві вищі освіти з неповною середньою) і моральний терор був такий що я не могла працювати, і тотальний контроль був і переслідування постійними двінками і на роботу і додому, і звіт треба було дати де що і з ким і за кожну потрачену копійку, хоча заробляла завжди більше ніж він і руко прикладство було, особливо коли була вагітна.
Тільки я почала виліковуватись ще задовно до кризи, коли ми роз’їхались на два місяці в різні кінці світу і не спілкувались майже зовсім. За рік до кризи Я перечитала багато книжок і записалась в групу підтримки на інтернеті живучи разом з ним, я читала історії чужих людей, я розказувала свою я просила своїх знайомих молитись за нього. Тоді якось в наших відносинах наступив медовий місяць а тоді він захворів і в нас був остаточний крах. Я йому перестала вірити що він хворий і що йому зле. Я дивилась на нього і не вірила що йому боляче. В мене вже не було до нього ні грама співчуття. І дуже добре що сталось власне так як сталось.
Зараз багато чого вже забулось, і тільки тому що перечитала ті ваші категорії то згадала як було в мене. Я не виносила багато на люди але можна підняти архів з ЛФ і трохи почитати як ми, на думку чоловічої половини форуму, розпинали мого чоловіка за його поведінку. Так я його тоді розпинала але мені Бог дав ласку і я дякую йому що напоумив мого чоловіка. Я його не переставала любити ні на хвилинку навіть в моменти дуже важкі.
Мене не зрозуміти я знаю, мене не розуміє багато людей що я могла пробачити і забути ТАКІ речі на які він собі позволяв. Але я така ось, неправильна.
Просто хотіла поставити крапку в цій темі і в мому спілкуванні тут.

 

Відповідь: Чоловік - ТИРАН! І що тепер робити?

І що ж це виходить якесь зачароване коло якесь, тато-тиран-нещасна жінка- хворі психологічно діти- діти тирани або жертви потенційні і так далі...
то чи треба було терпіти наругу 27 років, щоб випустити в іншу сім"ю своїх психологічно хворих дітей. І кому тепер легше, що він бачте змінився...