Відповідь: Ми і наші мами Як мені шкода ті сім"ї, які живуть з батьками. Колись мала такий досвід, 4 міс жила в наймах, бо інакше то назвати не можу. Батьки чоловіка, дідусь і бабуля, і + сестра приїжджала через день, і кожний вчив як пеленати дитятко, як мити, варити, мороз по шкірі пішов, як згадала. Немала вільної хвилі абсолютно, любила тоді читати, і одного разу бабулька застала мене за книжкою в ночі, і каже - о то ти маєш час на всякі витребеньки, а на стриху фасоля не потереблена. А то наближався вже сезон садити городи, О БОЖЕ!!! так я не пахала в житті! Коли закінчили штукатурити мою хатку, то я з 4міс синулькою рванула додому, аж ся курило за мною. Ліжко на бетонній підлозі, але ніхто не капає на голову. ЩАСТЯ!!!!!! Коли родила 2 малого за 1,5 року кликали знов до себе, бо я не дам собі ради сама, хтіли мені помогти, але я така горда-холєра лишилася вдома. Потім при першій-ліпшій нагоді говорили, шо хотіли помагати, а я не хотіла їхньої помочі. Пройшло 10років і хоча зараз немаю до них ніякого відношення, так тішуся, як вони пацанам моїм розказують, як бавили , пеленали і тд. Моя мама має Дуже непростий характер і то каже що ніхто нікому нічим не зобов"язаний, я ростила тебе, ти ростиш своїх дітей, треба помогти - скажи, поможу, а так не пхається до нас. ВЕЛИКЕ ЇЙ ЗА ТО ДЯКУЮ!!!
Відповідь: Ми і наші мами Ясько! Судячи з вищенаписаного, ви зіштовхнулися не з маминим "переживанням", а ГІПЕРОПІКОЮ і недовірою до Ваших дій і материнських інстинктів! Певно, для своїх мами та бабці Ви й надалі залишаєтеся маленькою безпорадною дівчинкою і поява на світ вашої власної доньки у їхній свідомості абсолютно нічого не змінила! Я б зрозуміла таке відношення, якби Вам було 17 і підказки матері були б просто необхідними, але по лінійці бачу, що Ви свідома і відповідальна мама 6-річної дівчинки, тому поведінка Ваших близьких залишається мені незрозумілою. Радити щось в такій ситуації я побоюсь, але точно знаю, що Ви мусите відновити (або завоювати!!!) авторитет в очах мами. Дайте зрозуміти, що Ви САМОСТІЙНА жінка і мати, і краще знаєте, у що вдягати і чим годувати ВЛАСНУ дитину!!! Своїми діями ви шкоди їй не завдаєте!!! Зведіть всю оцю сімейну порадню до мінімуму! Бабусина почесна функція - ЗРІДКА підказати і допомготи, а не ПОСТІЙНО контролювати і диктувати! Бажаю Вам успіху, витримки і, мабуть ... ангельського терпіння!
Відповідь: Ми і наші мами Я свідома того, що то є гіперопіка. Але єдине, чим я можу завоювати авторитет - годувати дитину багато і часто (і навіть піти до лікаря, щоб виписав ліки "для поправляння" - я випала в нерозчинний осад), вперто шукати лікарів і з"ясовувати причину, чому дитина худенька - якщо дитина до 6 з половиною років худенька і прекрасно себе у своєму тілі почуває, то до уваги не береться; тепло кутати і не сміти перечити дитині, щоб вона не плакала. Бо, за словами баби, так врачиха казала - всьо, шо дитина хоче, всьо маєш їй дати - то такий характер. Мусиш їй всьо сі підчиняти, як виросте, то сі нарозумит. Іншими словами, балувати дитину по саме нікуди, щоб вона не знала слів "ні" і "не можна". Вже був ексцес, коли дитина захотіла пізно ввечері морозива. Я сказала "ні". Дитина впала в істерику. Я не попустила і вийшла з кімнати, думала, пореве і заспокоїться. А в той час мама розшукала по мобільному мого брата і погнала його за морозивом. Висновок баби був - дитина нервна, її треба до нервопатолога. Так само баба ставиться до мами. В дитинстві я не розуміла, чому мама у всьому бабі підкоряється, все розповідає і робить тільки так, як вона каже. Коло замкнулося... А терпіння ангельське ой як знадобиться...
Відповідь: Ми і наші мами нереально. не відвойовується авторитет в таких випадках. частково рятує лише відокремллення. частково, бо продовжиться телефоном. то характер, нашарування власних комплексів, купи об'єктивних та суб'єктивних факторів
Відповідь: Ми і наші мами це точно. А пощо забивати собі голову чимось неосяжним і потім що мучитись що ніяк не можу їй довести що я вже доросла. А в нас не тільки дитину до невропатолога направляють а ще й маму дитини. А вам треба просто напросто навчитись не перепускати ті її повчання через себе. Знаю що важко, ба навіть неможливо в якийсь момент, але треба. А те що вони слухались своїх батьків і все робили так як вони кажуть то це виховання таке було. Всі слухались лише того що скаже бабця або робили вигляд що слухаються.
Відповідь: Ми і наші мами Все аж настільки "запущено" ??? Тоді в такому випадку компроміси дійсно нереальні... Тікайте з сім"єю з міста і бажано туди, де немає мобільного покриття і де вас ніхто не знає! П.с. Вкотре переконуюсь у студентському жарті, що любов до батьків вимірюється кілометрами...
Відповідь: Ми і наші мами А це так як не маю що порадити то кажу тікайте. Ну куди будуть тікати? В Сибір??? Думаєте там мама не дістане? Пішки дійде аби подивитись як там донечка і чи не треба їй порад. Я так бачу що ми не можемо нікуди втекти бо від проблем не втікають а їх вирішують. Переконувати, доказувати мамі нічого не варто але змінити своє відношення до її «помочі» треба. Важко, бо всеж мама, але треба бо інакше ніколи спокою не буде. А жити на пороховій бочці і боятись/чекати коли мама прийде з повчанням і вихованням також не діло.
Відповідь: Ми і наші мами Гадаю, якби можна було отак взяти і "змінити" своє відношення або абстагуватися від постійного нервового подразника (а мова всетаки йде як мінімум про 6 років порад і неодноразових спроб з ними миритися!), то ця тема навряд чи була піднята на форумі. І "зміна ставлення до проблеми" - це ще далеко не її вирішення!
Відповідь: Ми і наші мами Хіба те, що це не так просто означає, що це не потрібно? І що на Вашу думку буде вирішенням проблеми?
Відповідь: Ми і наші мами Виїхати в Тундру, бо там мами нема і телефони не працюють, а чи працюють? якби не можна було я б цього навіть і не радила. А це зробити можна, треба лишень дуже над собою сильно попрацювати. Це нелегко але можливо. це вже цікаво, а що це тоді?
Відповідь: Ми і наші мами Марусю-мамо! Та що ви причепилися до того виїзду? Хіба смайлик в кінці мого речення про виїзд не вказав вам на характер цієї поради? Вона ж слугувала радше розрядкою обстанівки, а не моїм суб"єктивним "безпрограшним рецептом виходу з ситуації"! Виправте мене, якщо я помиляюсь, та чомусь складається таке враження, що ваша мета в цій темі-не тільки співпереживати або ж давати поради, а рясно сіяти скепсис і піддавати критиці кожну репліку, що особисто вам чимось недовподоби. Гадаю, якби форумчанку цікавила суто ваша думка, вона б писала вам в ПП, а не створювала окремої теми і не шукала підтримки (а не лише порад!) інших жінок. А ви зосередили всі свої сили не на темі, а на моїх окремих словосполученнях. Щиро вдячна за такий надмір уваги!
Відповідь: Ми і наші мами Так точно!!! Я живу і живлюсь лишень скептицизмом і критикою, і ніколи не співпереживаю форумлянам. І взагалі я пишу все від фонаря, отак аби було побільше дописів в темі.
Відповідь: Ми і наші мами Абсолютно згодна! Власне доказів, що ми вже дорослі і маємо власне розуміння життя нашим батькам скільки не наводь, однаково не переконаєш їх. МИ ЇХ ДІТИ, ВОНИ СТАРШІ, БІЛЬШЕ ПОЖИЛИ І ВСЕ(!!!!!!!!) КРАЩЕ ЗНАЮТЬ. То їх право так думати, а наша справа пам"ятати, що то наші батьки і виробити свою лінію поведінки (хоч то важко і потребує великого! терпіння).
Відповідь: Ми і наші мами знову на днях посварилась з мамою!! І причина цілком очікувана. Вона краще знає що треба моїй дитині: де гуляти, коли гуляти, в чому гуляти, скільки гуляти, якої олійкою мастити, як спати ложити, як колисати, де ложити....список безкінечний! І на мої слова типу дай нам, батькам вирішувати що треба цій дитині.Відповідь-я хочу їй лише добра!! Ніби я лише зла бажаю!!! Одним словом знову крик, сварка, хлоп дверима і прохання про вибачення на наступний ранок через страх лишитися самій. А дитині лише 2 місяці. І я розумію, що абсолютно нічого не поміняється...сумно!
Відповідь: Ми і наші мами страх найглибше почуття в людини. Впевнена що мама любить вас i вашу дитинку... але ж ви вже настiльки самоcтiйнi i дорослi що вона нiби лишаеться за ботром... теж хоче бути потрiбною але виходить то в неi незграбно. Я колись теж злилася... та потiм побачила що моя дитина то дуже сiче i починаеться зневага до моiх батькiв...оооооо а того я допустити просто не можу!! Та коли в мами стався iнcульт то нiби життя пронеслось перед очима в мене, я зрадiстю дiлюся з нею своею дитиною забагато любовi не бувае а внучцi то на користь. Як каже моя Настя мама- то мое життя, бабусю i тата я дуже люблю, а дiда то просто обожнюю)) отакi емоцii. е давне прислi"я -" материнська молитва з дна моря рятуе" бо то е найщирiша любов)) ну на мою думку.
Відповідь: Ми і наші мами Згідна і все розумію, та часом хочеться відчути себе мамою, а не жінкою, яка годує дитину і ночує з нею, питаючись дозволу про щось у своєї ж мами. В мене ж також присутній материнсткий інстинкт і я знаю що краще для дитя. І говорити, що я все роблю неправильно, це теж не добре. А дитина підросте і чи не будуть звучати слова "а бабця так казала ..!!". І тоді мама-ворог!
Відповідь: Ми і наші мами Власне що дуже важливо провести ту лінію коли ти вже не дитина але і маму не забуваєш і шануєш. Ніхто не є проти ділитись дитиною і радостями з мамою але коли відчуваєш від мами що вона тебе не сприймає дорослою а лишень критикує, бо вважає що так правильно, що тобі потрібна більше критика а любов, ти само собою розумієш що вона тебе любить. Я розумію що вона мене любить, але не вважаю що критика повинна бути присутня в повсякденному житті. Я хочу щоб вона мені звертала увагу на мої помилки, але хочу щоб вона це робила дуже ніжно, щоб я навіть не мала на що ображатись, а не з притиском, бо вона тиран. А, нажаль, вона є тиран.
Відповідь: Ми і наші мами Якщо мама буде авторитетом для своєї дитини, то що б не казала бабця - значення не має. Спробуйте виділити бабці зону її відповідальності за дитину. Якщо вона хоче допомгти - нехай допоможе тим, що вам необхідно. Тільки намагайтесь попередньо це обумовити. Наприклад, зупу зварити. Чи попрасувати пеленки.
Відповідь: Ми і наші мами Христя, ти знаєш в мене те саме. Я вже звиклася, перестала нервуватися, бо розумію, що нічого не вдію. Видно, так в бабусів закладено підсвідомо, що краще від них не знає ніхто, навіть рідна мама. Але діти підростають і ти розумієш, що для них баба - це остання інстанція.. А мама відходить на задній план (бо ходиш на роботу, сесії тощо). Деколи аж сльози на очі находять... А розмови з мамою заходять в глухий кут - "...перестань видумувати, ти якби хотіла... От я в твої роки..." То один з багтьох недоліків життя з батьками.
Відповідь: Ми і наші мами доречi моя мама вважае мене поганою мамою)))) i не розумiе як то так мене так сильно любить дитина )) в нас з мамою нiколи не було таких надто теплих вiдносин. Мама завжди трохи такою холодною була, без емоцiй , звалось що ii нiчим в життi не здивуеш.... короче голова i шия в однiй людинi. Але менi то все одно, вчора телефоную iй i кажу ; "мама мене турбуе одне питання, ви мене любите чи нi, бо шось давненько я того не чула" ........так от мiй мамусик спочатку розсмiялась, потiм розплакалась i каже "люблю дуже"..... .А в дитинствi получала я як сидорова коза) та й зараз що не зроблю то вгодити важко, ну i шо? не вийде......бо маленький наполеончик)) . Як каже моя дитина коли бабуся пиляе дiда -"бiiiiiдний дiдусь" )))
