Обговорюємо пологи

Відповідь: Обговорюємо пологи

Сумно навіть не те, що лікарі так себе поводять. А те, що жінки беруть на себе провину за їх дії, не те що дякують за знущання.

 

Відповідь: Обговорюємо пологи

Я про мозок, так між іншим.
Я тут у лікарні була, і скажу щиро, що воліла би Батальну, як то не дивно звучатиме. (До сих пір сумую за їхньою пшоняною кашею. :xaxa
Але... порівняно з домашніми пологами, лікарня є жахом, і туди я нізащо знову не піду.
От лиш мозок я ніколи не відключала, ні тоді, ні зараз. І пологи в мене були дуже свідомі. Тому й перша історія пологів також чудова.
Були свої нюанси, але то з браку інформації. Якби я мала тоді такі Посиденьки, як мають дівчата, я би багато обговорила наперед і уникнула епізіотомії.
Завдяки своєму лікареві я тоді мала не лише увагу персоналу, але й відвідини батьків та чоловіка. Але то було чисто по-сусідськи, тому мене то мало дивувало. Власне і персонал "забігав" переді мною тому, що я була його сусідкою. Видно, показатися хотіли.

Ну, і не переживала я дуже, що лікар щось не те зробить, бо вони з татом із дитинства поруч жили, і чоловік також там був. Сама би я туди в житті не поїхала.

Коли ж мене через лактостази не хотіли відпустити додому, я таки виборола собі повернення і то на день швидше. Додому ми поїхали в понеділок, а не у вівторок, як мені спершу казали. А виходить, що мала чемно схилити голівку й сидіти, поки не випустять. Навіть не пригадую, скільки осіб тоді було в палаті, якщо чесно, але я вперлася, що їду додому і все. І відпустили.

До речі, класти мене в лікарню хотіли передчасно - не далася. Ліки якісь виписували дивні - не пила, бо нічого на мені бізнес робити.
І вже з малим, коли народився, ще краще навчилася лікарські слова-приписи фільтрувати та не даватися в їхні лапи. Знову ж таки, мала щастя мати сусідку педіатра, котра ніколи ніц поганого не порадила. А до тих із системи - там треба думати, і то дуже добре думати, а не вимикати мозок і плисти за течією, отого я ніколи не зрозумію.

А ви порівнюєте різні речі.
Я теж із першими пологами переживала, чи знатиму, коли то будуть перейми. І я таки сумнівалася, коли були справжні. Як зрозуміла, що справжні? Мама задала кілька питань, засікли час між поривами найсильніших спазмів... І сумніви зникли. А колоти щось... :8: Яко тричі вагітна і двічі мама однозначно буду казати, що мозок має бути ввімкненим, бо ніхто за мене і мою дитину не постоїть так, як я сама.

А вибір умов, лікаря, пологів у лікарні чи вдома - то вже речі другорядні.
Я свою вагітність ні тоді, ні зараз не трактувала як хворобу. І властиво вже тоді казала, що вагітність не хвороба, а пологи не операція. Ще понад 8 років тому я то усвідомила, хоча інформації мала мінімум. От тому й не розумію тих, хто має колосальний доступ до інформації, а (за перепрошенням) тупить... Не розумію і все, бо нема в жінки ціннішого дару за дітородження. І все її тіло пристосоване для цього. Нащо шукати собі барикади та лабіринти?

 

Відповідь: Обговорюємо пологи

А я такі дописи рідко коментую (хіба аж дуже зачепить). Поспівчуваю й піду в іншу тему. Якщо ж людина від початку вагітності на посиденьках, то не дивуватися не вмію. Може, маєте рацію, що я зависоку планку людям ставлю, але я інакше не вмію. Мені видається, що кожен має право на добре життя, на позитивний досвід та обставини, тому дивує, коли люди за то не борються. Треба боротися, бо то завжди оплатиться.

Із Дарком я тільки інтуїцією й керувалася. І тут нераз писала, що спершу пропустити все через серце, подумати, чи хотіла би я такого собі та своїй дитині, а вже тоді діяти чи рішення приймати. Проблема за тим, що молоді мами живуть чужим розумом, не своїм.

Я свідома того, що хоч я і розсміялася в лице Дорош на її залякування, що я народжу мертву дитину на 8-ому місяці, та не пішла купувати ті ліки, що вона мені виписала, то хтось зробив геть протилежно. Але де ж у тих мамів інтуїція? Де природній інстинкт самозбереження та захисту дитини? У мені в час вагітності та ГВ прокидається мало не ведмедиця. Невже в інших ці благодатні гормони мовчать?

 

Відповідь: Обговорюємо пологи

Не зовсім зрозуміла. Ви порівнюєте тих, у кого пологи були за звірською лікарською схемою, із тими, хто відмовився від дітей?
Чи ті, хто відмовився, якось оправдовують тих, хто народжував не думаючи про дитину та наслідки?

 

Я тобі тако скажу. У мене було так, що мене не хвалили, хіба чужим людям, а мене мені - не хвалили. І відносини із мамою були дуже напруженими, бо поговорити щиро я не могла, боялася, що мої слова потім проти мене ж і використають. Були позитиви, не без того, але й негативів теж було трохи. Тільки я в певному віці почала оцінювати ті всі негативи, і над собою працювати (дяка Богові та духівникові), тому вилізла зі своїх комплексів. А мала багато. Найсильнішим був такий, що я людям заважаю, що винна їм щось, боялася в магазині щось купити, соромно було турбувати продавця... Мене Роман якийсь час називав "перепрошую, що живу".
Так що багато таки залежить від нас самих, не лише від того, як нас тато й мама виховували.

Точно не з віком. Мені було 20, коли Дарка народжувала.
І точно є у всіх, бо гормони в наших тілах діють однаково, хіба люди мають гормональні зрушення, але то нечасто буває. От, що не прислухаються, то чиста правда.
За спідничку чи косметику для себе, то пошукають і вишукають те, чого хочуть, а от за дитину - то лікарі най думають, бо вони типу фахівці. Ну фахівці, але ж народжують не вони. А з відключеним мозком і включеним страхом спробуй народи...

Що саме маєте на увазі? Як би не змогли? І до чого нема сміливості?

Які саме блага цивілізації? Виходить, що відсутність телевізора в нашому сімейному житті якраз і допомогла нам бути такими, як ми є? Щось я в то мало вірю. Та й не люблю, коли винними роблять якісь треті речі. Кожен сам робить вибір і має свобідну волю, дану від Бога.

Та не конче аж ведмедицею бути. У природі майже всі тваринки захищають своїх малят. Чому рівнятися до тих гірших, котрі можуть їх з'їсти, покинути чи підкинути?

 

Вона сама по собі не прийшла. Я її до себе запросила. Тобто перший крок усе одно був мій. І в інших так має бути. Треба постукати, аби відчинили, інакше можна простояти на порозі дуже довго.

А мене мама часто сварила за негнучкість характеру. Всі студентські роки повторювала "не питай з ким їдеш, бо не доїдеш".

Думаю, то в мене від тата така риса.
Його колись із армії не відпустили на весілля сестри, то він перескочив паркан і поїхав на весілля. Про те, яке мав потім покарання, не скажу, бо не пригадую. Та й він того покарання не боявся.

Думаю, основна позитивна річ, якої мене батьки навчили, це вміння правильно розставляти пріоритети. А про негативи волію не говорити, бо ми всі робимо помилки, і то на дітях найбільше помиляємося зазвичай...

Та людей чи речі, то не має значення. Винними у наших вчинках є лише ми й ніхто інший, навіть якщо ми собі вмовляємо, що це не так.

 

Відповідь: Обговорюємо пологи

Тобто не прагне до кращого анітрохи? Дивно таке захищати. Розуміти так, співчувати також, але захищати...

 

Відповідь: Обговорюємо пологи

Я теж не засуджую, але не жалію. Якщо жаліти, не буде стимулу замислитися.