Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... а я теж якось відчула,що у жовтні ми втратили хлопчика,а в лютому - дівчинку...таке в мене відчуття.... не знаю,може, я якась неправильна,але з народженням Марка про свої 2 ЗВ я не згадую майже...
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Напевно ви праві.... Це цитаючи дописи я перший раз змогла про це сказати більше ніж рік часу.... Трохи стало легше, але..... Все одно це в тобі лишається..... Думаю цей досвід щось нове відкрив в мені.......... І тому зараз для доці я можу бути кращою мамою.....
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Кожен переживає по-своєму. Чому неправильна? Тут єдиного правильного нема.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Саме так. Усі ми різні люди, хтось відплаче за тиждень, а комусь років мало. Але не знаю ні одної жінки, котра б забула зовсім.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... ніколи...просто зараз,видно, період,коли сірооке щастя заливає мене повністю....і я не хочу знову плакати,як увесь минулий рік...тепер я рік маю голосно і щасливо сміятися
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... справді..ніколи б не подумала що зі мною таке станеться ...але сталося... поїхала в Камянець до батьків.все було добре.через день-два мого там перебування почало нити внизу живота і мазатися просто білим або оранжево-жовтим і нило..я їла багато яблук,думала шо здуло живіт тому і ниє...аж раптом в пятницю вночі проснулася від дикого болю,взяла вібуркол..не проходить.відчуваю,шо хочу в туалет.встаю,а з мене хлюпнули води ...стало страшно,бо розуміла шо це вже все і надії нема.потім пішла кровотеча,викликала швидку.чоловік у Львові,його розбудила серед ночі (а він мав на слідуючий день їхати на весілля на Закарпаття..як добре шо він був дома).за тих 4 години,що він до мене їхав я встигла багато пережити..швидку..лікарню,огляд..потім узд і слова лікарки "дитинка жива,але шанс її спасти..з області фантастики"...потім поїздка до Льова..лікарня..чистка...сльози...ось так... якось сумно,пусто і чогось не вистачає.лікарі підозрюють таксоплазмоз (у Камянці є кіт в нас,а маститися почало і вперше там,ше як в липні була)..не знаю..от відпустили додому,бо донечка плакала за мною.колять уколи.болить попа,серце і одним словом стан загальний незадовільний.але триматися мушу. душу маленьку я відпустила..хай летить,надіюся вона до мене ше поверннеться..я не здамся,а зроблю висновки .не буду ставитися більше так упереджено до лікарень і аналізів..хочу зараз обстежитися і знайти причину.хочу набратися сил,позитиву і продовжувати життя далі.бо навіть дерева,які скидають листя восени весною гарно розквітають...буду чекати весни і готуватися до неї належним чином
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Щиро співчуваю... тримайтеся Вам неодмінно пощастить, я від душі бажаю вам все це пережити, відпустити і жити далі, бо вам є заради кого.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Тоді мені здавалося, що я одна на цім світі, з ким таке трапилось... Була студенткою, працювала... готувалась до весілля... аж таке сталося... батьків поруч не було, тільки чоловік потайки плакав та молився... а я лежала вже на операційному столі.... Це був важкий удар, зараз мені здається, що це було якесь випробування... Пройшло чимало часу, маю чудову донечку, таку довгоочікувану і люблячу... та все одно з приходом Водохреща згадую про той день і те, як я сама лежала після операції і слухала колядки медсестер за дверима своєї палати... ой, щось нахлинуло....
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Можливо я помиляюсь, але нічого не можу зробити з власними відчуттями. Завжди, коли згадую про минулу ЗВ думаю, що от Юстинці було б уже на 9 місяців більше. Можливо тому, що так легше? Оленка, вірте, що ваш ангелик прийде до вас трішки пізніше.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... я вірю...я знаходжу зараз багато підтверджень собі тому,що я його зарано запросила до нас в життя...дивні покази ХГ на перших тижнях,потім на узд перед нами закінчився папір і не було як роздрукувати фото ,а диски не писав компютер...багато всякого на що не зверталося уваги. просто,мабуть,хто пережив -зрозуміє,що важко.важко залишатися сам на сам з своїми емоціями,бо зриваюся.просто не можу контролювати себе,сльози течуть самі.ще і слабкість така після лікарні. зараз матимемо час,щоб накінець підшукати собі хатку,обустроїти гніздечко,набратися сил після всього і так мине час і настане справжнвій момент підбадьорююся як можу....а ще приємно,що ви всі мене тут підтримуєте.дякую.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... а то дуже добре. бо деколи контроль не дає вихід емоціям, і біль затягується, рве з середини ... не мовчи, плач, говори - з чоловіком, з подругою...
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... а я не згадую..таку установку собі дала...поставила блок...черство...можливо... але я маю своє вистраждане дитятко біля циці і відпустила біль..не хочу більше болю...виплакалася на 10 років наперід... не знаю,що Оленці зараз допоможе...мені ніц не допомагало...тільки народження синочка...а решта я їй сказала....сили і віри.....
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... І я теж хотіла б поспівчувати всім жінкам...знаю...знаю,що мої співчуття як тисячі інших, проте, тепер я трішки більше розумію яка то біль, яка пустка, після втрати дитятка.... Моя сестричка ходила вагітна, радості її меж не було...напротязі всієї вагітності все було добре, її ні разу нічого не боліло, з дитинкою теж все було добре, та десь на 8,5 місяці її дуже почав боліти живіт внизу живота, викликали швидку,забрали її в лікарню...там накололи обезболюючим і поклали спати, я незнаю чому її не оглядали, чому сестра не вимагала огляду, проте вже нічого не зміниш...на наступний день болі припинилися, її відправили додому...сестра походила ще тиждень і болі знову почалися, але на цей раз набагато сильніші...її знову забрала швидка... в лікарні чергова лікарка відмовилась приймати роди, оскільки сестра з нею не домовлялась! десь за хвилин 20 на зміну прийшла інша лікарка, вона приймала роди...такого крику наробили...матка вже була на 2 пальці відкрита...поки сестричка родила сама втратила свідомість...її ледве відкачали...дитинка родилась жива, але не могла дихати, серцебиття було, а дихати немогла!!!! ЇЇ підключили до апарату, сестру під капальницю...мали реанімацією везти до Львова, сказали,що в них нема такої апаратури, викликали реанімацію зі Львова...машину чекали цілу ніч,до ранку...а зранку сказали,що наша дівчинка померла Лікарка яка приймала роди сказала,що сестра переходила 2 тижні....і якби тамта лікарка прийняла роди,то можливо б все було гаразд, бо за той час дитинка захлибнулась родовими водами...я в тому не дуже розуміюсь...але як потім виявилось ніякої реанімації не викликали, а дитинку ще вночі відключили від апарату, оскільки надії не було я знаю, що ми не вправі судити інших людей, але...я досі притримуюсь думки,що лікарі винні в тому,що сталось...я неможу їх повністю звинувачувати, але я не розумію, як то так лікар, покликаний рятувати людей, відмовився прийняти роди,тільки тому,що з нею ніхто не домовлявся, хоч і казали їй,що заплатимо стільки скільки тре буде....я не розумію такого, хоч вбийте мене, і все! Тому я щиро співчуваю всім жінкам які пережили таку втрату, і бажаю,щоб вони не замикались у собі. все буде добре!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... дівчатка,дякую вам всіп за співпереживання і підтримку! направду,я в собі не закриваюся.друзям одразу кажу як є і прошу не жаліти. я розумію-життя прекрасне і воно продовжується і те,що втрачається-нікуди не зникає,а переходить в інший стан.і немає "худа без добра"...просто потрібен трішки час... я вас всіх люблю і всім ще раз дякую... я ОБОВЯЗКОВО повернуся в гілку для майбутніх мам,з часом...
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Одна колишня співробітниця розказувала про свою братову. В неї були важкі пологи, під час яких в нех трісла матка. В результаті померла дитинка, і їй видалили матку. Як виявилося, що діток мало бути двоє, просто один плід завмер (не знаю чи правильно так виражатись), а другий розвивався, і в тому місці де був завмерлий плід трісла матка. Все було ніби добре, жінка тішилася вагітністю, майбутнім материнством... Аж тут важкі пологи і втрата дитинки. Жінка зразу знала, що дитинка померла, але не знала про видалену матку. Тільки ніяк не могла зрозуміти чого ж їй робили операцію, якщо пологи вже закінчились. Але як рідні могли їй про це сказати якщо їй так важко, що дитинка померла, а що може бути з нею як взнає, що більше не зможе мати дітей взагалі. Не знаю коли як вони про це їй говорили, але її стан страшно собі навіть уявити. Коли співробітниця нам про це розказувала, ми всі плакали, тому, що можна тільки здогадуватись, що вона бідолашна відчуває не знаю, що вам всім тут можна порадити.. просто вірте в те, що в майбутньому все буде добре, проходить час, біль вщухає, хоча шрам залишається. можливо треба думати так, як писала Ліля в першому дописі, томущо дійсно дітки стають на небі ангелами. Бережіть себе і своїх майбутніх діток!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... позаминулого року моя двоїрідна сестричка пережила набагато гірше...у неї вагітність завмерла на 39 тижні дівчинка,навіть імя вже вибрали -Лізочка. робили кесарський розтин,а їй лише 20 років.поховали дитинку..вона їй часто снилася..минуло вже майже 2 роки,а вона зі сльозами на очах нанаших з сестрою діток дивиться. страшно...тепер я її розумію і то не до кінця,бо 13 тиждень не так болить як 39 ...вона,щоб перебороти біль-пішла працювати в дитячий садочок.задоволена роботою,тішиться дітками.зараз вирішила трохи зайнятися ше і навчанням,бо ради дитини була кинула університет. історій багато,справді повсюду.просто коли то не твоє-не так болить.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Я думаю що найважче в такій ситуації зібратись з думками і нікого не звинувачувати в тому що сталось, хоч в деяких випадках лікарі і приклались до жіночого горя і можна задавати багато запитань чому вони зробити так а не інакше але нажаль це не заглушить той біль який переживає жінка. Найважливіше в такі моменти просто бути поряд, не давати порад, а просто посидіти разом з жінкою, попити чаю... може піти на прогулянку. Дуже прикро читати історії дівчат які пережили таку втрату, тому писати багато не буду, тільки скажу так - дощ не завжди буде падати нам на голову, завтра обов’язково засвітить сонечко. Бажаю вам сонечка побільше!
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... в такому випадку найкраще-це чимось себе зайняти! Біль мине з часом...Маємо одну хорошу знайому..Вона на той час вже мала одну дитинку-синочка.Завагітніла,все було добре.Коли вже прийшов час народжувати вона пішла до лікаря зі словами-щось не так,робіть кесареве.Але як часто буває в нас,її ніхто не послухав.Сказали-почекаємо,самі народите...Не знаю,чому ніхто не побачив,що дитинка була перемотана пуповиною і коли народилася,то дихати сама не могла...Її також помістили під апарати, мама своєї дитини так і не бачила....вона лежала в палаті,де іншим жінкам приносили дітей кормити,а її дитина була взагалі в іншій лікарні...Так 3 дні вони протянули і дитинка померла...Це був напевно найстрашніший час для них.Вона лежала в лікарні,чоловік сам хоронив дівчинку,моя сестра казала,що сумнішого не бачила...малятко було таке гарне,маленьке..І чоловік так гірко плакав.....Але вони це пережили..Вона вдарилася в роботу,спочатку то здавалося всім дивне,вона почала продавати косметику Мері Кей і настільки в це поглинула...Стала директором якогось там офісу,стала така дуже фігурова,їздила на всілякі конференції..Напевно це її врятувало.Десь за 5 років вона знову завагітніла і народила гарненьку донечку..одразу записалася на кесареве,напевне був страх,бо і вагітність свою приховувала довго .Зараз донечка підростає,син на той час вже став досить дорослим і дуже у всьому помагав мамі.Роботу вона закинула,сказала,що їй то все не потрібно.Тому в таких випадках напевно є лиш одна порада,як не сумно,пережити то. І дійсно,сонечко засвітить.І та втрачена дитинка таки повернеться до своїх батьків.
Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу... Багато хто так каже, але в мене відчуття, що приходить потім інша дитина, не та сама, бо вона вже біля Бога, вона є ангелом, білою хмаринкою, яка ніби так близько, але її ніколи не обіймеш і не торкнешся, і не дотягнешся... Почала писати свою історію і все стерла, не можу щось я, хоча ніби теж відпустила той біль, маю багато втіхи і щастя зараз, але згадувати оте все... нема сили... Мені стало легше, коли пішла до сповіді, бо не могла позбутись відчуття вини перед тим дитям, і священик сказав мені, що не можна в тому себе винити, лише усвідомити, що те дитя є щасливе, бо воно біля Бога... Мені дуже домогла те все пережити моя донечка, своїм щебетом, веселощами і ніжністю вона просто не давала мені часу на сум. А ще робота, почала ходити на танці, а там і прийшла вагітність і от за рік після втрати ми будемо мати Нове Життя! Оленко, співчуваю вам і усім хто перейшов через таке. Нехай час полікує, а події навколо вас не дадуть сумувати і заповнять ту пустку, що залишилась...
