Відповідь: Здорове харчування як відрізнити справжній голод від психологічного (не моє, але помічне):
Відповідь: Психологія харчування Мучила себе нині півтора години аби дізнатись чи голод правдивий чи надуманий. Таки був правдивий Он думаю над тим підходом до їди, думаю... і лякаюсь. Невже з таким підходом не можна бути гурманом, адже лише думка про те як тобі розчиняється в роті кавальчик смачного їдження і як ти можеш ним насолоджуватись, не просто закидати за драбину, а переживати кожен шматочок як екстаз. Це що тепер нізя? бо ж то ти думаєш про їжу.
Відповідь: Психологія харчування трохи не так - насолоджуватися поки їж можна і навіть треба. Але не дозволяти їжі бути єдиною насолодою! Поїли-насолодились і всьо про їду забули, поки знову не зголодніємо. А не поки згадаємо як то було добре і що варто повторити. Вловлюєте різницю?
Відповідь: Психологія харчування І так і ні. Тобто коли їж то насолоджуватись процесом але не повторювати процес лише заради того аби він був? Приклад, я іду по-вулиці і відчуваю що голодна і хочу такого чогось классного, ну то іду в пекарню, сідаю, з насолодою схрумиваю корзинку з кремом а потім моя наступна насолода буде прогулянка містом із спогадами як я класно посиділа в кафе? Чи то трошки обсесія у міні?
Відповідь: Психологія харчування виходить справжній голод в мене тільки зранку) решта все психологічне помітила за собою, що не можу схуднути, поки не перенесу їжу з категорії "задоволення" в предмет "підтримки життя" - типу їсти щоб жити, а не жити, щоб їсти... і ще помітила, що мені не так хочеться тої шоколадки, як коробить думка що від неї краще відмовитися
Відповідь: Психологія харчування не повторювати процес тільки тому що він приємний. друга частина речення викликає запитання - ви їсти хочете, чи чогось такого класного? Якщо просто їсти, то треба нормально поїсти (нормально це не багато, а те що треба), а на десерт корзинку. І так гарно жувати насолоджуватись смаком. наступна насолода - прогулянка містом. Крапка. те що ви в принципі задумуєтесь над такими питаннями - великий прогрес! та то просто така штука буває що ви не дочікуєтесь фізіологічного, і він не встигає проявитись хочеться - їжте, повірте, що як ви точно будете знати що можете з"їсти її будь-коли (для багатьох це настільки крамольна думка, що вони і уявити такого не можуть), їсти її ви будете набагато рідше
Відповідь: Психологія харчування Orman, дякую за ваши поради. Для мене також це актуально, і хоч я головою усе розумію, але на практиці важко впроваджувати. Найперше, що я зрозуміла, що їжа - то направду наркотик. Особливо та, яку хочеться їсти ще і ще. При споживанні смачної їжі задіяні приблизно ті ж ділянки в мозку (задоволення), що і при інших стимуляторах. Це, доречі, є основним аргументом "сироїдів" в підтримку їх течії (я навіть їх розсилку отримую). Звісно, їжа стає манією тоді, коли у людини немає справжніх задоволень. І це не поїздка на Канари чи шопінг, а задоволення від повноти життя. Тобто коли людина реалізовує свій "проект", талант, з головою у роботі, яка приносить відчуття драйву та матеріально виправдовує себе. Переїданню ж сприяє фрустрація, незадоволеність життям і собою. І це не означає, що треба себе жаліти: он яке у мене життя нещасливе; а означає, що треба взяти на себе відповідальність за своє життя, прислухатись до своєї души, чого вона хоче. Зрозуміти, який у тебе головний талант і реалізовувати його. Тоді просто забуваєш про їжу. Не помічаєш ніяких смаколиків довкола, бо тобі до них байдуже, адже треба стільки всього встигнути. Це те, що я зрозуміла для себе і зараз намагаюсь втілювати: завантажую себе "по-повній" цікавими справами. Їсти хочеться менше. І ще. Я раніше жаліла себе, що не маю можливості купувати собі дорогі фрукти, корисні смаколикі. Поки не стала вести власну бухгалтерію. І не побачила, скільки грошей в місяць витрачаю на солодке... Тепер, як рука тягнеться купити якісь печенька або тістечко, сама собі кажу "то у тебе немає грошей на "дорогі" персики?" І купую персики. Бо вони і смачні, і дуже корисні. І дітям своїм так і кажу, як починають випрошувати у мене солодощі: "я купую тільки те, що має вітамінчики", відмовляю їм у цукерках, а натомість купую фрукти. Це я до чого: якщо вже "пакуватись", то хоча б корисними продуктами.
Відповідь: Психологія харчування ну це трошки неправильно, бо думаєте про "пакуватись". "Пакуватись" не треба, бо нащо? Ви ж можете їсти те що хочете, коли хочете і скільки хочете. Зникає весь прикол "пакування". Щодо солодощів - забороняти солодощі - не вихід. Це не має бути (для дітей) не знат яке щастя, чи радість. Треба виробляти нормальне, спокійне ставлення до будь-якої їжі (тобто не робити з солодкого всесвітнє зло). І вчити їх своїм прикладом. І дівчата, я теж лише вчуся, просто коли про це говориш, то якось легше а як бачиш однодумців то взагалі серце тішиться!
Відповідь: Психологія харчування Я їм не забороняю солодощі. Як маюсь де дістати - будь ласка (тато купив, Маргаринчик сама купить, чи десь пригостять). Просто я маю фінансовий ліміт на всіляки перекуси, тож якщо щось купую - то обов"язково корисне.
Відповідь: Психологія харчування як я вас розумію, я взагалі, тільки "прокинулась", але коли про це говориш вголос, стає якось просто і легко, я абсолютно спокійно прожила декілька днів, бо заспокоїлась, зловила себе на думці, що тричі відмовилась за сьогодні з`їсти щось, а коли прийшла додому і з`ясувала, що чоловік доїв яблучний пиріг, зовсім не засмутилась... і не зраділа! пригадую той стан мого першого схуднення і відчуваю, що це воно! щодо гурманів - якраз тепер бути гурманом навіть необхідно, адже, коли щось смакуєш, пробуєш, можна відчути усю гамму смаків. Пам`ятаєте відчуття, коли куштуєш звичні продукти після дієти? правда, їжа здається надзвичайно смачною, відчувається виразний запах? так от, треба, щоб такі відчуття викликала їжа кожного дня, а це можливо тільки тоді, коли їсиш дуже мало і лише в задоволення. Десь так... думки плутаються, виходить банально, але так воно є)) чесно, я останнім часом мучилась дилемою, що я хочу, чи бути худою і красивою, чи отримувати задоволення від їжі? і завжди переконувала себе, що я і так самодостатня, для чого мені ті стандарти, для чого ті дієти, для чого обмеження. Тепер я потихеньку приходжу до того, що від їжі може бути насправді більше задоволення, коли її просто пробувати чи їсти, коли найбільше хочеться. В голові прояснюється, але ще не до кінця)))
Відповідь: Психологія харчування Помітила, що деколи в мене буває жор від того, що організму чогось не вистачає (авітаміноз так проявляється?). Постійно хочеться якогось однотипного продукту - чи горіхів, чи сиру, чи якихось фруктів. Хочу їх щодня - протягом тижня-двох, а потім проходить. Я собі у цьому випадку не відмовляю, впевнена, що на користь А на солодке жор буває від емоційного чи розумового перенапруження. Цукерка чи шматочок шоколадки посеред робочого дня - це обов'язково
Відповідь: Психологія харчування я в таких випадках запитувала себе, чи справді, я її так, хочу, як мені здається? Переважно завжди, приходила до висновку, що не так)) а коли дійсно хотіла, то їла, але небагато, гарно її перед тим нюхала... кайф! ---------- Додано в 19:57 ---------- Попередній допис був написаний в 19:52 ---------- хто сказав, що обовязково? тільки ваша голова (ну і моя теж)). Якби ви забули, що мусите їсти цукерку посеред дня, нічого би не сталося!
Відповідь: Психологія харчування дівачата, немає в голові отого бути "ну та я трошечки", маєте зрозуміти що можете їсти скільки хочете! Це взагалі спочатку здається диким і неправильним. Вам здається що ви почнете об"їдатись. Але як у вас в голові насправді зникне заборона, може виявитись що ви не хочете того шоколаду взагалі. не треба так багато думати про одну шоколадку
Відповідь: Психологія харчування ну, тепер я це розумію)) помаленьку позбуваюсь страху... от дивлюсь на свого чоловіка, він у мене молодець - кинув курити просто так, вирішив і кинув, так само став вегетаріанцем - вирішив і став. усі допитуються, як він себе почуває, чи не хоче запалити, чи мясо не сниться? я бачу, що не хоче і не сниться, бо для нього це вже неважливо. Так він нещодавно мене запитав, чого я так переймаюсь схудненням, чого я так гризуся, це ж просто, перестати думати, взяти і схуднути! Я спочатку навіть образилась))) але тепер мені якось аж смішно з себе, як я купувала печиво, чи цукерку і мріяла їх зїсти вранці)) або засмучувалась, коли мені не дістався шматок торта до кави на роботі)) або як я думала, що маю силу волі...
Відповідь: Психологія харчування а мої діти як алкоголіки, поки не побачать що ніякого печива нема вдома не заспокоються. Їдять і їдять печиво, так що я ховати мушу і видавати по-одному. Бо інакше якщо не припільную з’їдять цілу величезну пачку і будуть плакати нову купити. Що мені не подобається, бо здається діти від нас навчились так це їсти на ходу. вважаю це жахливою рисою.
Відповідь: Психологія харчування Власне, напевно, найкраще це все починати з дитинства - психологія харчування дітей?
Відповідь: Психологія харчування Я б радила не ховати, а не купувати його взагалі. Тобто, щоб вдома його не було. Десь там пригощають - най їдять, а вдома, як закон, - немає. Я так для себе вирішила. Бо сама, як наркоманка, як знаю, що десь там по шафках ховала цукерки або печенька - починаю рискати, шукати, чи не завалялась. А як перестала купувати і знаю, що немає, то і не хочеться. Єдине що, у нас тепер мед весь час у хаті. І я п"ю чай без цукру, а мед "в прикуску": і смачно, і корисно.
Відповідь: Психологія харчування Ні, це друга крайність якої я хочу уникнути. Моя сестра двойорідна лікар дентист то вона власне ніяких цукорків не купує, то як ті діти попадають в середовище те є цукорки то просто жах, вони виривають цукорки від інших дітей, вони крадуть, беруть без дозволу, напихають всі кишені, бо знають що вдома того не буде а тут дають. Ні я всетаки буду робити так як каже Орман, воно буде але на цьому не зациклюємось. І печиво (одне) я видам після того як вони з’їдять нормальний обід. У нас он пляцок чи торт може стояти спокійно на столі і ані я ані чоловік на нього не накинемось і не з’їмо все зразу. Хоча є інші члени сім’ї в яких неправильний підхід до їди. Власне вчора бабця тиснула на мою дитину, а та бідаця чуть не плакала, бо бабаця заставляла з’їсти останню ложку бульби бо викидати не можна. А силувати дитину можна? ---------- Додано в 12:54 ---------- Попередній допис був написаний в 12:46 ---------- ну я також вже кілька років п’ю чай без цукру, і мід у нас завжди присутній бо чоловік їсть ложку меду на тощак.
Відповідь: Психологія харчування не можна ні силувати їсти, ні відбирати, ні заставляти до кінця ... оті наші проблемиякі ми так тяжко викорінюємо - все з дитинства, а потім ще "моделями" в підлітковому віці мозок промиють і хана! Але ми не дамося
