Відповідь: Ми і наші мами Он читаю вас дівчата і бачу що ми з вами невиправні. І чого ми знову ідемо до мами коли вона нам лишень ляпаса дає? Для мене також дуже важливо щоб мама тішилась і раділа тим чим я, бо ж вона завжди казала що вона мені як подруга, але коли справа доходить до того щоб справді радіти то інтузіазму з її сторони - нуль. Вона ще може скритикувати замість того щоб потішитись. Всюди шукає щось погане, так ніби вона заздрить моїм радостям.
Відповідь: Ми і наші мами О, в мене шось подібне. Купила малому шапочка, колготки, бодіки. Шапка - якась чорна, колготи - якісь великі, бодіки - на якусь велику дупу. І шо тут скажеш. Шось зварила - добре, але...недосолене/пересолене, переперчене, недоварене....і так до безкінечності. Я погана мама, бо не даю дитині ще зупи і ще всього-всього, а он та дає вже печеня з молоком, а ти така мудра, думаєш шо всі дурні, ти дивися шо люди роблять. А, он дивись Оксанка зробила те, купила те, а ти.....ой то так можна довго продовжувати. А ще, всіма має командувати, кому шо робити, навіть мені і чоловікові, як я маю дитину вдягати, купати і навіть тримати на руках. Інколи так хочеться в ту ж секунду позбирати свої манатки і забратися геть. Ой, як я мрію жити окремо!!!!!!!!! А ще краще в Канаді або США, ну дуже хочу!
Відповідь: Ми і наші мами Я прекрасно розумію, бо в мене ще окрім того що я нікудишня мама щей чоловік до нічого. А он в сестри... то там все чудово. Навіть не хочу починати. Нераз думаю, ну що вже накінець заставить її побачити ситуацію з іншої сторони. Напевне ніщо і ніколи.
Відповідь: Ми і наші мами Моя мама звикла наказувати/кричати на працівників фабрики, де вона працює головним інженером. І коли вона приходить додому, їй, очевидно, важко переключитися на іншу хвилю, і вона продовжує наказувати ще вдома...Ось так і все дитинство пройшло - ми зі страхом чекали, коли мама прийде з роботи, і, не дай Боже, помітить десь бруд чи щось не на своєму місці... У всьому я намагалася догодити їй. Пам'ятаю, як вона ручкою ледь не порвала мій зошит у першому класі, бо я криво з'єднувала маленькі букви "о". Потім аж вчителька жахнулася! Якщо я отримувала "4", то це була просто катастрофа, через яку я запросто отримувала по голові першим, що було у неї під рукою (баняком тощо). І навіть в універі, коли вже стало зрозуміло, що оцінки не такі важливі, як знання, я все одно боялася дзвонити мамі і казати, що у мене "4". Синдром відмінниці, яка отримувала оцінки не для себе... Я прощаю її за надмірну жорстокість, бо так сильно люблю і завдячую їй усім, що просто не уявляю собі життя без неї. Частенько помічаю в собі її риси характеру - надмірна незалежність, гордощі...Але чим точно відрізняюся - не терплю крику. Як чую, що хтось підвищує голос, мене аж тіпає. Люблю спокійних і впевнених у собі людей, які не розмінюються на крик. Колись давно брат сказав, що у мами астма, а з нею довго не живуть...І я тепер прислухаюся вночі до неї, чи дихає...Боюся за неї і молюся...
Відповідь: Ми і наші мами Читаю Вас, Alicia, і ніби про мене написано. Мені теж з дитинства нав'язували роль відмінниці, і 4 в школі була ледве не кінцем світу Ну і постійні нагадування, яка я неакуратна, неправильна, не така "добра дитина як в пані такої то", ну і ще купа всього. Так склалися обставини, що разом з мамою ми жили зовсім небагато, але коли вона приїжджала, то першим ділом намагалася мені розказати, яка я маю бути і як їй не подобається все, що я роблю. Словом, комплексів з приводу своєї "неправильності" мені вистачало. Все змінилося, коли я вийшла заміж і ми почали жити окремо (не від мами, бо ми і так разом не жили, просто почали жити вдвох). Тут вже я відірвалася по повній . Вже не треба було комусь доказувати, що я добра, бо маю високі оцінки (в універі) чи тому, що в мене речі в шафі поскладані під лінієчку. Хоча й тепер, коли мама приїжджає вгості, все шукає до чого причепитися. Остання претензія викликала в мене істеричний сміх: виявилося, що я мию посуд губками замалого розміру і від того він не чистий Ну і при нагоді мені нагадують, що я далеко не ідеальна дитина) Але тепер я зовсім інакше сприймаю і її мухи, і наші стосунки. В неї склалося ой як не легке життя, і звинувачувати її в чомусь вже рот не відкривається, хоч колись було таке. Тепер частіше можу змовчати, ну а як питання дуже принципове, то чекаю, поки мама "перегорить", і тоді потихенько відстоюю свою думку. Бо вона в мене дуже хороша, хоч і страшенний холєрик зі схильністю до перебільшень і незрозумілих істерик.
Відповідь: Ми і наші мами Я майже ніколи не знаходила спільної мови з мамою і тепер не можу знайти хоча часто чула від мами чому ми не можемо поговорити як подруги... Я вважаю що це через те що я з самого дитинства більше часу проводила з батьком (мама просто ходила на роботу, а батько хворів) і ділилася з ним своїми секретами і переживаннями.
Відповідь: Ми і наші мами Я ніколи з мамою небула в близьких стосунках, я завжди була поганою дитиною абрат хорошим і так Вона всім говорила. після народження внука нічого незмінилось якщо я малому кажу неможна Вона дозволяє, чоловік в мене постійно поганий вксь час на нього наговорює, що потім викликає між нами сварки. Вже не дочекаюсь коли будемо жити окремо.
Відповідь: Ми і наші мами он тільки сестра ніколи до себе її не візьме, ібо чомусь вона така добра а завжди знайде вимовку чому в неї на маму нема місця. Хоч в сестри двоє дорослих дітей які з нею майже не живуть бо вчаться в вищих навчальних закладах, а в мене 4-ро дрібних які хочуть бігати і бавитись. Але то таке...
Відповідь: Ми і наші мами Чисто як моя!!! Але я звикла і тепер її "холеричність" перетягую на свій бік Тут треба бути стратегом-філософом-тактиком-мудрецем! Стосунки з мамою вимагають деколи набагато більшої уваги і клопоту ніж з чоловіком (з ним в тому плані буває простіше)
Відповідь: Ми і наші мами Я зі своєю мамою мала скандал вчора. Довела мене так, що мною трясло, і то просто прийшла і причепилася. Як вона викрикала.....то просто не сила було терпіти, прошу, тут дитина маленька, та де там.....довела мене до такого стану....просто слів немає, як я хочу забратися і не слухати тих криків, матюків, скандалів, я то все дитинство слухала, і не хочу щоб моя дитина то чула. Коротше, весело....я просто подавлена....
Відповідь: Ми і наші мами Читала трохи Ваші дописи в інших темах: певно не зовсім Моя хіба мене критикує, але свої думки про мого чоловіка і нашу сім'ю тримає при собі, за що я дуже вдячна. В нас теж таке бувало. Помагає те, що мама багато молитися почала, стає тоді спокійніша. Видно, що та її поведінка її теж виснажує. Дуже Вас розумію. На жаль, поки вона сама не захоче змінитися, Ви навряд чи зможете чимось зарадити.
Відповідь: Ми і наші мами Та ні, її не виснажує, після того вона ходить щаслива, а я як з хреста знята, принаймні так було вчора.
Відповідь: Ми і наші мами НЕ думаю. Бо вона вважає, що в будь якому разі права - завжди і всюди. Ніколи ще не визнала своєї помилки.
Відповідь: Ми і наші мами От не знаю, чи то вагітність на мене так впливає, чи то що ...але я останнім часом як читаю такі дописи, чи чую розповіді, та чи просто за своїми батьками спостерігаю, мені їх стає шкода. То ж їх не навчили інакше. Може б і хотіли, але не можуть. Ви перед тим як ображатись на мамів, подумайте, звідки так відношення взялось - які стосунки у їх батьків, де ваші мами і як проводили своє дитинство, яким було подальше життя. Мені здається, що в більшості випадків кожна знайде не одну причину пошкодувати маму
Відповідь: Ми і наші мами Ну так! Моя ще встигає запхати носа і до чоловіка і до нашої хати і до побуту...до всього!
Відповідь: Ми і наші мами Я знаю де причина, її мама така сама, і мені її часами шкода, але я не хочу і надалі бути "боксерською грушею" на якій можна відірватися, і не хочу щоб моя дитина росла в такій атмосфері в якій росла я. Саме цікаве, що від неї не втечеш, я втікаю з кімнати в кімнату і плачу і прошу щоб не кричала до мене і не зачіпала, а вона ні - я тобі на зло буду робити. Не заспокоїться поки не зробить грандіозного скандалу. Я просто вже змучилася від тих криків, матів, скандалів, я хочу спокійного життя
Відповідь: Ми і наші мами знаєте, в мене бабця така, а ми разом живемо вона іноді зранку встає з наміром влаштувати собі розрядку, а хто шукає, той знайде і чим більше допече, висвариться, наображається, наплачеться (аритистка ще та!), тим на довший час потім буде спокій і все би було дуже просто, якби я то теж могла так змести і забути на другий день, як вона тільки не завжди вдається бути філософом ))))
Відповідь: Ми і наші мами Такі люди всоєрідні енергетичні вампіри. Єдине протистояння, щоб не бути потім то під час скандалу подумки надівати відро на голову тому, хто кричить, або так само подумки (не насправді) кидати малесенькі м"ячики в чоло тому. хто скандалить. Результат - їй не вдастся отримати бажану енергію, а Ви будете спокійною, не будете плакати і нервуватися! Ще один вихід - виложити все за столом переговорів! Пояснити свою позицію! (хоча, розумію - то малодіюче..)Чітко не нав"язливо але впевнено дати зрозуміти, що Ви вже доросла і краще знаєте багато речей... Я Вас розумію, бо сама не раз була - але все змінилося тільки після того як я вийшла заміж і ми стали жити окремо. Так, Вона пхається і лізе, багато чого я терплю...але Вона дуже мені допомагає, розуміє, коли мені важко...Я її люблю і знаю, що Вона любить мене більше за життя! Я їй все пробачу!