Відповідь: Ми і наші мами Співчуваю.. але Ви знаєте, я це починаю розуміти.. Моїй дитині вже 10 років (скоро почнеться перехідний вік, яким всі так лякають ), і такі ситуації трапляються, що мене не слухає - але допомагати потім "вигрібати з ситуації" і ліквідувати її наслідки доводиться мені.. якщо не прямо, то психологічно воно на мене рикошетить і створює зайві стреси. Слава Богу, у мене вистачає розуму так по голові не гупати такими словами, але щось таке по суті, подібного змісту думки інколи проковзують. Одна з моїх улюблених приказок: краще з розумним загубити, аніж з дурним знайти. Думаю, що двом розумним людям завжди можливо порозумітися. От що робити коли хтось до розумного діалогу не готовий.. тут дуже важко знайти вихід. Переконана, що так як і я зараз можу знайти аргументи, щоб пояснити що я не через "щось в голову стрелило" так вважаю, а тому-то і тому-то (приміром, на користь супчику я б на місці мами сказала, що кожна нація має свій обмін речовин і свою традиційну їжу яка віками була основною, і що гаряча перша страва для українців завжди була основною і головною, решта - так, як прийдеться і що прийдеться, але страва мала бути щодня гаряча), що готова на компроміс (давай трошки по-моєму, а трошки залишимо із твого варіанту).. думаю, так як є зараз, буде і надалі, коли вона виросте. Пам'ятаючи як боляче чути від мами оте "до мене ж прибіжиш!!!" (після якого хочеться пообіцяти собі вмерти - але не прибігти, зробити аборт - але не попросити допомоги з невчасною вагітністю і дитиною і т.д.), напевне ніколи ні за яких обставин не вимовлю такого вголос до власної дитини (хоч зарікатися від того, що можуть виникнути подібні думки, не можу). Материнська любов має не боятися труднощів і вміти регулювати міру своєї відповідальності за дитину і її саму за себе відповідальності.
Відповідь: Ми і наші мами Флешко, дуже вас розумію. Все це проходили і в результаті страшенно пересварились. І болить мене це дуже, але спроби якось це залагодити завершуються повним провалом. Спробуйте хоч ви знайти компроміс, бо в нас вже історія "чем дальше в лес, тем больше дров" дуже згідна. Хоча моя мама працююча, але на роботі в них дурдом-серіал мелроуз і в тому варитись постійно - головою можна поїхати. Тому дещо проектується на домашні відносити (що досить прикро). "он в тої то дочка так сказала/зробила, ага! значить ти така сама..." і далі по тексту Причому іноді такі речі, що я б собі в житті такого не дозволила. Для прикладу, одна там судилась з донькою, бо та хотіла її з хати на старості на вулицю виселити, ну і завершилось все тим, що та пані офіційно відріклась від доньки, а додому не дойшла. Знайшли з пробитою головою на сходовій... в результаті посварились ми оскільки моя мама сказала, що не дозволить нам прописати Тарасика "бо ми хочемо таким чином захопити квартиру і виселити її на цвинтар" сумно так мене ці слова зачепили за живе, що тепер сама хочу виписатись, і Павлуся також. краще буду на статусі бомжа, аніж щоб про мене моя мама таке думала... два дні ходила мов в тумані, аж мене чоловік з того стану вивів "в тебе на першому плані діти і тобі про них думати треба!" і розумію, що мої дії теж гарячкові і не приведуть до компромісу, але що робити? Кажу "мені необхідна прописка аби отримати допомогу від собезу" - "а зараз влада помінялась і нікому і так не платять. тому так і так не отримаєш..." і розумію, що це лишень слова, слова аби зачепити, показати "хто тут господар", але і ликнути їх я не в силах. ось так і живемо натискаючи на важілі де б то сильніше пнути... і дійсно, вона живе минулим. Згадує події багаторічної давності, пережовує, згадує нові подробиці, якісь погляди, слова і видає це новими образами. Сумно, але таки дійсно нема чим зайнятись. Коли йдуть нарікання на внуків, бо "галас і не дають спокійно жити" єдине, що можу відповісти "тішся! багато хто хотів би внуків бачити і няньчити, а нема" але розуміє це певно хвилю і далі по кругу і знаю, що любить, але цей дивний вид турботи дуже пригнічує ото виговорилась, вибочайте що може сумбурно. Болить сильно
Відповідь: Ми і наші мами Я дуже і дуже співчуваю тим в кого з мамами дуже важкі стосунки. Мені кожен раз сльози навертаються при перечитуванні таких дописів. Читаю і розумію, що в нас надзвичайно хороші стосунки з мамою, а всякі побутові непорозуміння - то все дурниця. Найбільше мене нервує коли мама в мене вдома робить зауваження типу, неприбрано, непомито. Або ще коли каже типу "відпочивай поки є можливість, а то я от в молодості на всю сім"ю пахала сама і готувала і прибирала і за вами доглядала і т.д.". Виходить ніби мама мені допомагає не тому, що просто хоче полегшити життя, а тому, що їй було так погано і от знай доця яка я хороша і тобі так добре. Мене гризло почуття вини але ж я не винна в тому, що в мами не склалось сімейне життя. Ми з братом теж в цьому жили і варились. Я розумію, що мами такимим словами хочуть підкреслити свою важливість, чи що, у їх допомозі, щоб цінили їх більше. Довелося обговорити це питання і пояснити мамі, що я дуже вдячна їй за допомогу і мені непримєно коли вона щораз згадує про наше минуле. Спочатку мама трохи образилась але ніби все зрозуміла. Просто я емоційна людина, а мама прожила важке життя. Хоча, якось не повретається язик сказати "прожила", ій тільки 55 буде. Ми живемо з чоловіком окремо, а мама сама. Раніше виникали думки "от мама сама, піде на пенсію - буде вдома одна постійно, все для мене найкраще віддавала... і т.д." і думала може переїхати до неї. А тепер от собі подумую, що в нашому випадку найкращий варіант - це просто підшукати мамі квартиру в нашому районі - і живемо окремо і завжди поруч.
Відповідь: Ми і наші мами Золоті слова! Підписуюсь тричі під усіма! В мене те ж саме... А ще таке спостереження - ця тема дуже живуча і активно обговорювана. Значить, який висновок - ця проблема дуже поширена, класична, можна сказати - природня? Значить, насправді треба ставитись до неї не як до проблеми, а як до звиклого життєвого явища - дощику, чханню, осені, зміні дня і ночі, зморшкам... Теоретично можна... блін, як напряжно з тими мамами...
Відповідь: Ми і наші мами та я от останнім часом читаю, що тут пишуть і думаю: може мені якраз вдасться зрозуміти, наладити стосунки... за себе я знаю - я зла не тримаю і все погане просто забуваю (не згадую та відпускаю), але чи зможе відпустити це все мама? людина, яка вариться в тих спогадах, вишукує нові деталі, живе ними, бо іншого нема? капут. треба її на якийсь шейпінг/йогу/басейн записати, мо якраз голова трохи провітриться?
Відповідь: Ми і наші мами Це страх безпомічності, старості.. Моя мама теж на найменший мій опір у чомусь, найменший конфлікт ні сіло ні впало може звинуватити "ти вже мене зараз під ноги береш, а що буде як я вийду на пенсію?!"... і я на неї не ображаюся, хоч і образливо що за найменший спротив її думці я звинувачуюся у агресії проти неї (отака логіка). Тому що розумію, що це страх перед беззахисністю, залежністю.. тому що спочатку діти від нас залежать, а потім ми - від дітей, спочатку ми контролюємо ситуацію, звикаємо що "тут усьо от мінє зависеть"( к/ф "Формула любви") - а тут раптом втрачається той контроль і починається паніка.. Думаю, варто спробувати зрозуміти цей страх, дати відчути що ми їх любимо, порадувати цікавим журналом чи виявом уваги, спробувати відчути себе подругою жінки яка переживає певну депресію і як подрузі спробувати допомогти обіймами, цьомчиком, квитком на виставу чи прогулянкою на каву - це ж так небагато.. я вірю, що відчувши серцем наше тепло - вони перестануть бути наляканими наїжаченими їжачками.. принаймні, хочеться вірити що це посприяє всім - тільки в різній мірі, бо ж мами різні, як і люди - різні.
Відповідь: Ми і наші мами мама завжди пишалась (наголошувала на тому) що вона незалежна жінка. щось так думаю і прихожу до висновку, що це і є її проблемою: все сама, все знаю, ні від кого не залежу. А всі "розборки" від того, що втрачається контроль над ситуацією. як десь йде сама і спитаєш куди йде - я не зобов"язана тобі/вам відчитуватись! а як ми десь йдемо, то маємо детальний допрос і тотальну критику наших дій, хоча нам далеко не по 5 років. Вона дійсно все життя "згубила" в побутових турботах. Напевно їй здавалось це самим важливим і найціннішим (наприклад, прибирання). Тепер в нас конфлікти, тому що я не бачу ідеальну чистоту змістом свого життя. Прибирання в хаті завжди буде повно, а за тим прибиранням я не оговтаюсь як діти виростуть і не зможу згадати тих беззубих посмішок і т.п. Мої пріоритети відрізняються від її - з цього напевно і конфлікт а ще одна із головних сутичок була десь так як у Флешки: я для тебе, а ти, невдячна! колись я відповіла "краще ти б замість чергового вибивання доріжок мене приголубила"... я довго це "варила" і змогла пробачити всі свої дитячі образи. Але з одруженням та народженням дітей почалась друга серія і з цим, наразі, впоратись не можу. коли ми жили окремо - було все ідеально, а разом... наразі так склались обставини, що знову тимчасово разом. Мусимо зз цим впоратись. добиває мене ненависть до батька і чоловіка. так у відкриту і називає їх козлами, наразі малих козленятами не називає видно обороняється зі страху та безвиходдя (на її розсуд безвиходдя, бо я проблеми не бачу)
Відповідь: Ми і наші мами Та в тому то і проблема, що наші мами роблять собі пунк на тому що вони виховували ціле життя дітей то тепер їм діти винні. А вибачайте, ніхто нікому нічого не винен. Навіть як мені моя дитина одного дня скаже - мамо забирайся з хати, мені буде прикро але я піду бо не роблю собі пунктика на дітях. Колись до мене прийшла така фраза - я не боюся різних змін, я зміни обійму руками. Я така і є, а ось моя рідна мама і чоловік зовсім не такі. Вони не можуть іти з змінами, у них зразу паніка а відповідно і шукання когось винного в ситуації, ну а винен хто? Ніхто інший як Маруся. Напевне тому Маруся інакше дивиться на самотність, бо є люди яким ти завжди потрібен, якщо не своїм рідним дітям то чужим бідним дітям або старцям. В Америці також є дуже багато старших жіночок які залишаються активними незважаючи на те що втратили чоловіка а чи діти виїхали жити кудись далеко. Я якось на Марійському радіо почула розповідь про двох жіночок які овдовіли і одна все сиділа і вимагала до себе уваги і постійно нарікала, що діти не такі, не прийшли, не подзвонили. А інша не чекала нічого, сама всюди ходила і помагала людям безкоштовно. То як ви думаєте котра з них була самотньою і нещасною? Нажаль моя мама така як ось ця перша жіночка, що чекатиме аби їй подали і на неї звернули увагу, а не віддавала б себе добровільно комусь. ---------- Додано в 19:17 ---------- Попередній допис був написаний в 19:06 ---------- Я як тільк відчуваю що хоч на грам повторюю поведінку мами, то зразу беру себе в руки. Мені мій коханий дзвонить купу разів на день і мою маму то чомусь страшенно денервує. Вона мені вчора сказала що я маю неаби яке терпіння до того що мій чоловік просто переслідує мене своїми дзвінками. Так я маю терпіння, бо часами просто не підніму трубки, часами скажу аби вже нині більше не дзвонив, бо занята але загалом стараюсь трохи себе тримати в руках. Але деколи мій ненаглядний мені таке витворить що я жалію, що не така як мама, бо може б загнівалась так на місяць і він б задумався.
Відповідь: Ми і наші мами Про свою мамусю можу писати багато і хорошого.Відколи її пам"ятаю,вона завжди трудиться як бджілка(перепочинку не було ніколи).Як вона каже-жінка має вміти все: копати-то копати,сапати-то сапати,виглядати на всі 100-то виглядати.Завжди беру з неї приклад.Правда мені б хотілося,щоб вона хоть інколи відпочивала.Відколи я стала мамою звичайно,що вона радить як зробити(я інколи не погоджуюсь,адже від мого виховання пройшло багато часу),але тепер я її прекрасно розумію,коли вона переживала за мене і говорила-будеш мати своїх дітей зрозумієш.Мами у всіх різні,але те,що вони народили нас і виростили багато значить.
Відповідь: Ми і наші мами +1000 Моя мамочка і тато також кажуть, що діти батькам нічого не винні, а батьки для дітей - усе. одна жіночка мені якось сказала, коли я з малим обіймалася:"" О то зараз йому мама потрібна, хоче тільки з мамою обійматися, а чи буде так до мами горнутися через 20 років?" Так я відповіла, що через 20 років я буду тішитися, якщо буде до доброї дівчини чи дружини горнутися. Свою дитинку я люблю понад усе в світі, тому хочу, аби він мав своє життя, а не моє. І сама також хочу жити своїм особистим життям, коли син виросте, а не його.
Відповідь: Ми і наші мами От і моя мама ніколи мене не обнімала, не цілувала, не відчувала я її любові та ніжності, абсолютно... Відносини поганенькі були. Я довго носила в серці образу на неї, а коли сама стала мамою - пробачила. Зараз вона залежна від мене матеріально та і фізично. І мені її шкода - що вона бачила в тому житті? Була стандартна радянська сім*я - чоловік, троє дітей, робота, робота, робота, поховала сина, чоловіка, хвора і не має чого згадати. Іноді намагаюся дати їй те, що вона мені не дала, хоча корявенько виходить... Але за одне я їй дуже вдячна - я знаю, яких помилок не треба робити, я знаю, що потрібно обнімати і цілувати своїх діток, завдяки їй я досить багато знаю.
Відповідь: Ми і наші мами В мене мама і строга і водночас любляча, скажем так, під настрій Може нагарчати а потім і приласкати Я звикла що ми живемо в різних місцях досить давно, понад 10 років, і я сама по собі. Але мама для мене є авторитет, не у всьому...але мені хочеться так вірити у себе і бути такою сильною як вона Вона і намагається контролювати моє життя, але думаю їй це не виходить, бо вплинути ніяк не може на мої дії, я від неї давно не залежу, за що їй дуже дякую Через місяць побачимось А от з бабцею у мене завжди були важкі стосунки, вона зовсім в іншому поколінні виховувалась...і багато чого просто не сприймає Раніше я опиралась, сперичалась, а зараз стараюсь бути з нею мягшою, і, о диво, допомагає Сьогодні піду куплю білети в театр, сходжу з нею, надіюсь їй сподобається мій сюрприз
Відповідь: Ми і наші мами В мене іноді виникає одна думка. Тільки не смійтеся з мене. Це я зробила такий висновок із власних спостережень. А чи не тому у багатьох є проблем у стосунках із мамами, що наприклад багато кого з нас якщо і годували груддю то дуже мало, в "мудрих" книжках застерігали не розбалувати дитину ласкою і ніжністю і т.д. і тепер ця система виховання має показує свій результат. Я просто зауважила по вже дорослим знайомим людям, що при тривалому ГВ діти якось ніжніше відносяться до мам.
Відповідь: Ми і наші мами Сто відсотків! Особливо, якщо це стається саме через бажання матері не годувати. Моя годувала мене тільки 3 тижні, потім перестала. Мені пояснила: "Це було так неприємно!". Ось тепер в нас непрості стосунки. Та й сама я якась жорстка до неї місцями.
Відповідь: Ми і наші мами Я думаю, має значення сам тактильний контакт, ніжність, обійми, розмова навприсядки на рівні дитячого обличчя - на рівних, очі в очі як із другом, а не згори вниз як батьки з дитиною, усмішки, ласка.. якщо після тривалого ГВ зробити дистанцію і холодність на наступні дитячі роки - думаю, ніжність потихеньку загасне. Просто так воно виходить, що та "тактильна близькість" найчастіше починається з ГВ і триває і пізніше.. але можна і годуючи з пляшечки (ну так вже сталося) пригортати дитину і давати її стільки доторків і ласкавих слів, скільки її потрібно щоб відчувати себе затишно. А можна навпаки.. а потім такі дітки "недопригонені" виростають і повторюють те саме зі своїми дітьми.. якщо не "розривають ланцюжок" як десь раніше сказала Ліля.
Відповідь: Ми і наші мами згідна з Фрезією. Можливо не так сильно залежить від ГВ, як від "недолюбленості" в цілому. І, нажаль, не одне покоління так виросло, і тому їм зараз так важко сприйняти що ми намагаємось в першу чергу любити своїх дітей, а вже потім виховувати. Звідси і постійні нарікання про "привчання до рук", "розбалуваність" і т.п. Це все вилазить жорстка система вихованння, яка диктувалась тим суспільством. Та навіть не суспільством - а система в державі така була. що могла отримати моя мама, як її мама була змушена вийти на роботу після 56 днів пологового лікарняного, а маму віддати в яслі де куча таких діток? з 2-х місяців в садочку! це :cesored: а іншого варіанту і не було. одразу "пришивалось" туніядство, обліко морале і т.п. і що ті дітки? під одну гребінку чесані, всі стандартні, не висовуватись, не відрізнятись, на руки не брати.... а далі померла бабуся і мама осиротіла.... далі мачуха... як подумаю з того боку то так мені її шкода стає, бо що вона знала в житті? але з другого боку, це ж її вибір (вже свідомий, в дорослому віці) грати роль "бідний я", а як вона не спрацьовує то в "слідчий/агресор" (попалась мені колись книжка "Селестинські пророцтва", то там якраз - здається 4 глава - про життєві рольові установки і навіщо люди їх використовують, що намагаються за допомогою тієї чи іншої ролі досягти. Дуже цікаво, раджу почитати ). Треба буде почитати ще, може яку пораду корисну знайду
Відповідь: Ми і наші мами Ой не знаю...Моїх сестер годували до року і півтора. Мене лише 3 місяці. Але чомусь так видається, що я більше прив"язана до неї аніж вони...Вони можуть і по року не спілкуватись, дутись. я так не можу. От мама знову образилась. Написала декілька нехороших смс, де натякає, що вона непотрібна дочкам, точніше потрібна лише в біді. Тепер не знаю...
Відповідь: Ми і наші мами це важілі, метод впливу. щоб вас совість мучила. почитайте дійсно Селестинські пророцтва про такі ігри (сама пішла шукати)
Відповідь: Ми і наші мами це не лише до мами таке відношення, наші галичани дуже багато до чого мають власне такий підхід, що в біді біжимо шукаємо робимо багато шуму, а коли по-біді то вже й про все забули, не дарма ж в нас така популярна приказка: Як тривога то до Бога, а як по тривозі то по Бозі. Я вчора була така зла на свою маму, бо вона лежить в себе на ліжку і бачить що дитина вийшла на двір і мені кричить знизу - твоя дитина на дворі гола бавиться в воді.
