Відповідь: Відкрита велика жилєтка Да,дівчонки...Хорошо про своїх мам...Так їх...Ми вумні...Ми самі по сєбє...Нє что лібо как,а как лібо что!!!Пардон за хрянцузький...
Відповідь: Ми і наші мами А коли реально хочуть дитині зашкодити, хоч і з благими намірами, що тоді? Як не ставати в оборонну позицію щодо дитини? Там ще й гормони своє доправляють переважно...
Відповідь: Ми і наші мами Мені здається, це в цю тему. Дуже сильні спостереження, думаю, багато хто спроектує на стосунки зі своїми мамами: http://ludmilapsyholog.livejournal.com/52399.html http://ludmilapsyholog.livejournal.com/52649.html http://ludmilapsyholog.livejournal.com/53418.html
Відповідь: Ми і наші мами Ваша реакція э такою тому що Ви, наскільки я розумію по віку приблизно як наші мами. І вас колись давно ваша мама або не вчила жити по своєму, або вчила але вам такий варіант підходив. Ми ж не пишем що маму за людину не вважати, не поважати.... але є різні мами, одні щось там спробували навьязати - не вийшло, їй подякували, попросили більше з непотрібними порадами не трубувати бо і без них чудово раду даєм - і мами з того збились, може і хотять ...але жити вже не вчать. А є такі мами яких не перевчить ні гіркий власний досвід, ні сварки з дітьми, ні розуміння того що в різні часи різні покоління по різному виховують, доглядають і т.д. своїх діточок. Я би от чесно не хотіла би виховувати свою дитину так як виховували мене, ну і я в принципі і не виховую так. І справа тут не власне в вихованні а в поглядах на життя, в межах дозволеності чи недовзволеності, в розвитку дитини, в навчанні дитини і т.д. Так що не треба тут казати що ми ми своїх мам дуже любимо, але вони вже бабусі а мами ми, і саме нам краще знати що і як добре для наших дітей.
Відповідь: Ми і наші мами Навряд чи лише тому. Така реакція - радше попередження. Молоді мами схильні перебільшувати, реагувати надмірними емоціями. І в тому плані я завжди проти поливання брудом, як уже нераз було на форумі. Однак є моменти, в яких рацію має саме молода мама, котра воює та не мовчить. Чому? Бо саме їй відповідати за дитину та помилки виховання, а не бабусям чи дідусям. Тут усе однозначно. Відповідальність на 100% моя, значить, і борюся я не за повітряні замки. Коли дитині, навіть із надмірної любові, особливо якщо з надмірної любові, завдають моральної шкоди (фізичної завдають рідко, хоча розпихання шлунка саме до таких відноситься, як і напихання цукром), тоді мама має прямий обов*язок втрутитися і, попри наслідки в стосунках із батьками, захистити дитину. І тут я з власного досвіду говорю також. Брудом не поливала й не буду, але є моменти, в яких довіряти не могла взагалі й вважаю, що добре робила, що не довіряла. Якщо мама слухає своєї інтуїції (а не бабусиного розуму) та свого серця, вона свідома всієї відповідальності й такій мамі не просто можна, а треба довіряти! І то така мама має довіряти собі в першу чергу. Щодо відповідальності мами пригадався мені випадок із життя. Моя мама записувала наші з братом приколи в зошит. От один із них. Мама: бачиш, ти довго гуляв і тепер знову почав кашляти. Олесь: а ти чого мене пускала? І він мав рацію в тому свому дитячому питанні. Якщо зараз дозволити комусь виховувати дитину по-їхньому, піддаватися під тиск та моралі, колись можна дуже гірко пожаліти, що піддалися, підломилися й не робили так, як справді вважали. І терпіти за це буде дуже важко. От за власні помилки мені не буде соромно відповідати, за допускання до чужих помилок через свою м*якість чи неконфліктність, бо це найрідніші люди, - не хочеться.
Відповідь: Ми і наші мами А як тоді бути моїй мамі? Вона реально бачить що я не слухаю її "порад", і всі мої пояснення що я знаю, що роблю, і обгрунтування ніби сприймає, але того вистачає рівно на добу, а з наступним днем все починається наново. Вона і справді переживає, не може спати вночі, пише мені повідомлення по 80 раз на добу, бо їй тривожно. Я і направду дуже її люблю і поважаю, і її допомогу ціную понад усе. Як і їй догодити, і не нашкоди власній сім"ї?
Відповідь: Ми і наші мами Не зовсім розумію питання. Як на мене, коли жінка має власну сім*ю, її догоджання мамі припиняється автоматично. Є чоловік, дитина - все. Пригадую, коли до нас бабуся приїжджала, мама зразу мінялася, хотіла щось показати... і ми того не розуміли, бо до приїзду бабці все було суперово. Чому мама метушилася? Що хотіла доказати собі чи бабусі? :confused: Ми то просто перечікували. Пізніше воно якось само пройшло. Ви свою маму не зміните, тому треба змиритися. Але догоджати - таким чином ви ніби запрошення їй даєте до вашого сімейного життя. З іншого боку, я би спитала, чому вона аж так мені не довіряє й сказала би, що мені з того дуже сумно й прикро, бо хто-хто, а вона би мала довіряти, бо знає свою доню краще за будь-кого.
Відповідь: Ми і наші мами І це безперечно правильно. Проте я відчуваю відповідальність за неї. Це в мені, всередині...не знаю як пояснити. Навіть зараз, ввечері відчуваю себе у чомусь винною (може наш сьогоднішній конфлікт), переживаю, чи не сумно їй самій вдома, чи не образилась...В нас завжди так, вона нападе, я захищаюсь, а потім гризуся. Можливо тому що на старості вона сама залишилась (маю на увазі без чоловіка), можливо просто вона любила мене, і я хочу їй віддячити тим же...Не знаю. Тут справа не в недовірі саме мені, тут швидше занадто сильна довіра собі і свому досвіду. Тобто вона живе за правилом: чим старший, тим мудріший, і інакше - ніяк. І не сприймає взагалі нововведень. Тобто це не тільки зі мною така ситуація.
Відповідь: Ми і наші мами А те, яким чином вас виховували, аналізували? Тобто чи аналізували мамин спосіб виховувати дітей, зокрема вас. Може, ці ваші самогриження є наслідком? Це лише припущення, але часом так буває, що дітей навмисне виховують "прив*язаними". Я колись так власне й зробила. Подивилася на плюси й мінуси батьківського виховання зі сторони. Зробила для себе висновки, що мені пасує, а що ні. Корисна річ, і допомагає знаходити компромісні варіянти з батьками. Тоді просто змиритися й робити своє. Змінити її не зможете, можна спробувати достукатися, але то теж не виглядає можливим. Совість буде гризти в будь-якому разі, але якщо дитина буде вирощена здорова морально, то будете мати заспокоєння.
Відповідь: Ми і наші мами Тут проаналізувати самостійно не реально, але не думаю, що це навмисне. В мене є 2 старші сестри, різниця між нами в 10 і 13 років, я такби мовити, молодшенька, народжена собі на старість. І так воно і вийшло. Я піклуюсь про неї, якщо якісь проблеми фінансові чи з здоров"ям, то вирішую їх саме я. З ними в неї виникають конфлікти ще погарячіші, але вони реагують дуже гостро, доходить навіть до того, що вони роками не розмовляють. Я розумію їх, але і не розумію з іншої сторони. Я і справді вихована "прив"язаною", але це вже як наслідок того як вихована вона, і того яке життя було у неї...Ланцюжок.
Відповідь: Ми і наші мами Оце дуже добре знаю, тільки не щодо мами. Я теж не розумію, нащо сваритися, загострювати конфлікти, живити в собі негатив... І я так не роблю, не конфліктую, бо тоді зле чуюся, але й свій простір також захищаю. Коротше, не життя - а гімнастика. Ланцюжки варто розривати. З огляду на наступні покоління.
Відповідь: Ми і наші мами 100 %, хоча б для прогресу людства. Бо якщо б всі жили, як наші наші мами, то навіть не знаю... Навіть Фрейд писав, що найчастіше, доньки обирають поведінку протилежну до поведінки матері (часто в зразкових матерів, доньки - кхи-кхи, і навпаки...). Я не фрейдистка, але щось в тому є...
Відповідь: Ми і наші мами Ой! Я теж зовсім не хочу бути схожою на маму. І не в питаннях моралі. А в тому, як відноситись до життя, чи варто звертати увагу на думку інших, коли виходити заміж, як виховувати дітей, як будувати відносини з чоловіком і т.д. Ну, не сприймаю я її життєву позицію, то що мені застрелитися? Ой, людоньки, зовсім я не можу знайти спільної мови зі своєю мамою. Вона вперто не хоче розуміти, що я вже доросла, самостійна і не потребую тотального контролю з її боку. Мене оцей контроль відштовхує страшенно. Я розумію, що батьків треба поважати. Але ж і дітей треба поважати. Хоча б для того, щоб вони були впевненими в собі і їх поважали інші.
Відповідь: Ми і наші мами Перечитала багато дописів і для мене це якось дивно. Особливо де написала дівчина, що мама постійно в дитинстві була нею не задоволена (то підлогу не так помила, то оцінка не така). Якби до мене відносилися по такому принципу, то давно б не жила вдома і мабуть зненавиділи один одного. Мій маман мене любить ні за щось, а просто так, хоч я і не сама ідеальна дитина. Дивно, як можна злитися, що мама прийшла в гості і хоче допомогти з дитиною??? Ну не розумію я того, все-таки вона Вас виростила нормальною людиною, то чому Ви думаєте, що з внуками буде по іншому??? Ну це одвічна проблема всіх поколінь. В принципі мене ніколи так тотально не контролювали і не вказували що робити. Але все-одно мама страшенно переживає за будь-які мої починання і завжди дасть пораду, але дальше я сама вирішую, як мені робити.
Відповідь: Ми і наші мами В нам з мамою складні стосунки. Бо вона дуже мене контролювала, хоч з 17 років я сама заробляла собі на життя, при цьому навчаючись в університеті, займаючись громадською діяльністю, і взагалі вирішуючи самостійно свої проблеми. Але вона таке враження хотіла тримати мене на прив"язі. Постійно надзвонювала, вимагала від мене бути дома, (а не займатись всякою фігньою, як вона називала мою діяльність), коменданський час, порушення якого то скандал на тиждень,починала вказувати мені про мого чоловіка (ще тоді хлопця), не знаючи толком його, що він такий сякий поганий (не буду писати бо багато чого було сказано). Ну зараз як я вже заміжня, я живу окремо, то я не даю можливісті мною керувати, та й вона зрозуміла, що я не дамся (бо були спроби, то я просто перестала з нею пару тижднів спілкуватись, то вона зрозуміла що до чого). То зараз наші стосунки з нею мене цілком задовільняють : пару раз в тиждень зідзвонемось, пару раз за місяць побачимось і всі довольні.
Відповідь: Ми і наші мами Для мене трохи дивно, які можуть бути проблеми, коли люди живуть окремо від батьків... Я раніше була свято переконана, що на відстані панує "любов і взаєморозуміння", при чому сила почуттів прямопропорційна до відстані Моя сім’я (чоловік, малеча і я) живемо з моєю мамою - живемо в квартирі моїх батьків. Тато мій помер два роки тому. З одного боку в нас нема коштів на придбання окремої квартири, а з іншого боку, що буде робити моя мама, хвороблива старша жінка, в двокімнатній квартирі, сама як сич. Для неї зараз онук - наче друга молодість Я розумію, що у всіх має бути своя сім’я, але про батьків теж тре подбати, бо хто про них ще подбає як не ми. Та й не знати, якими ми будемо на старості років...
Відповідь: Ми і наші мами В мене чудова мама. Хотілося б мені хоч трішки бути на неї схожою. Часом дивлюся на свою дитину і думаю - чи зможу зі своїм характером піклуватися про неї так само як моя мама про мене. Чи зможу обходити гострі кути у спілкуванні, вибачати, та розуміти свою доню ТАК як вміє моя мама. Цілком мамина заслуга, що мій чоловік відноситься до неї як до доброї коліжанки, а не типової тещі. Чи зможу я так?
Відповідь: Ми і наші мами В нас мам на відстані...Сама, як ви написали, як "сич" в двохкімнатній квартирі. І скучно їй. А онук, як друга молодість. Тому живе тільки ним і бігає щодня допомагати. От тільки що знову довела мене до сліз. Я сиджу і реву, і вона з тяжким серцем пішла. Тому що не спала цілу ніч, плакала, бо її бідний Ромчик голодає! Зранку побігла на базар, купила курочку, зварила йому зупку, принесла, а ми вже пообідали. От і виникла суперечка, на пустому місці, що дарма бігла...І взагалі дитині вже рік!!!(тільки 9 місяців взагалі-то)а я її як курчатко, подачками годую (то так педприкорм вона називає). "Звязалася з тим кумпутером, а там всі дурні, і ти дурна! Моя сусідка так сказала! Зараз носа задерла, а доведеш до біди, то до мене ж прибіжиш!!!" Людоньки!!! Я вже не витримую!!!
Відповідь: Ми і наші мами а скажіть, ваш малий добре росте і вагу набирає? якщо так то хіба не це є основним аргументом проти маминих намагань підгодувати онука? Моя мама мені в 2 місяці донених також лекції читала про сочок яблучний - бо ж " ребенку нужем витамин С, я же переживаю ...она ж недополучает витаминов.... выростет слабенькая" і т.д. але моя дитина ттт по росту і по вазі мало не на рік випереджає показники середньостатистичні. Моя маман на це все глянула і заспокоїлась. А ще мені здається що якби ваша мама була протягом дня сильно зайнята, роботою чи чимось взагалі - то вона б меньше собі голову забивала як би вам "допомогти" бо в неї самої було б " дел не в проворот" А мені напевно таки везе - хоча мені мама регулярно по телефону мозги грає....але вона фізично не встигає до мене часто заходити..... а появляючись раз на 2-3 тиждні, на дві-три годинки, вона лише бавиться з малою і новини мені розказує. Вчити життю не встигає.
