Відповідь: Ми і наші мами А ми з мамою завжди були подржками) Вона завжди для мене все робила, повністю віддавалася і при тому спілкувалася як з рівною. І тепер нічого не змінилося)Крім того, що моя повага до мами вирісла "во сто крат" як то кажуть. Бр тепер і я маю донечку і на все для неї готова! А ось тато... він завжди намагався мене контролювати. Навіть заставляв в нього питатися чи малювати нігті чи ні у 17 років. Як я стала мамою, то мабуть ще більше став ставитися до мене, як до малої незнайки((( сумно...
Відповідь: Ми і наші мами Вам також, бачу. А Ви пробували поговорити? В мене були знайома, також скаржилась на холодність своєї мами. А мама, моя сусідка, колись сказала, що вона не хоче лізти в життя, не хоче, аби дочка мала відчуття, що її контролюють чи повчають. Отакі крайнощі...
Відповідь: Ми і наші мами Пробувала і не раз, разом плакали, але стереотипи у свідомості важко зламати. Я знаю, що мама мене любить, все зробить, якщо буде проблема. Але ось співчуття і співпереживання вона собі не дозволяє. Якщо мені щось не вдасться, то вона знайде причини в мені, а так хочеться, щоб мама сказала, навіть якщо я допустила помилку: "Ти у мене найкраща!"
Відповідь: Ми і наші мами Прикро таке признавати але такого напевне ніколи не буде. Моя мама також вихована на принципі бий своїх аби чужі боялись, і коли я кажу що не може бути так що лише я погана... а вона каже, що вона мене любить і тому так зі мною говорить. Але мені часами дуже хочеться аби мене вже перестали любити і просто пожаліли або більше того, взагалі нічого не сказали.
Відповідь: Ми і наші мами Інколи для того, щоб почути від людини слова, які ми хочемо почути, ми повинні ті самі слова сказати тій людині....... Скільки разів ви сказали мамі, що ти найкраща у мене, найлюбиміша і найдорожча?......... а зрештою то просто слова....... і я впевнена , що мама любить вас такою, якою ви є.......Нехай не ідеальною, зі своїми проблемами-помилками, але такою рідною і дорогою дочкою для неї
Відповідь: Ми і наші мами золоті слова, і мені так хочеться а як тоді ідеал вийде, як за помилки хвалити, тільки критика і ніяких поблажок, це виховання "по-західняцьки". хоча як їм, батькам, пояснити, що таке ставлення тільки в комплекси заганяє і озлоблює
Відповідь: Ми і наші мами Моя тільки що подзвонила мені на роботу і нарипіла, бо я викинула її стару трухляву наволочку, яку вона принесла до мене випрати у машинці (взагалі-то, це чоловік запхав її до смітника і не замів за собою слідів, але я вирішила не признаватись, щоб "нє усугублять" :shutup. Кажу, що дам їй таку ж саму - у мене їх ще декілька штук нових залишилося, ще бабуся за часів совєцького дефіциту з десяток коханій онучці на придане прикупила, але де ж там - навіть слухати не захотіла, тільки кричала, щоб я не сміла до її речей торкатися!
Відповідь: Ми і наші мами Так каже і моя мама. Хто ж мені відкриє очі на мене ж саму? Удосконалює мене шляхом критики постійно. Але я навчилась не брати близько до серця. Надіюсь, що для своїх дітей не буду шкодувати теплих слів і приймати їх такими, якими вони є. Цікаво, на скільки спрацьовує закладена модель сім"ї, бо часом помічаю за собою реакції, властиві моїй мамі, підсвідомо копіюю її поведінку. ---------- Додано в 12:41 ---------- Попередній допис був написаний в 12:29 ---------- Любить і такою, але постійно намагається покращити
Відповідь: Ми і наші мами Я багато разів казала але у відповідь почула багато разючих слів які чомусь не можу відпустити. Маю такий гріх за собою, що не можу відпустити прикрі слова сказані мені мамою або чоловіком, особливо коли вони принизливі. Я одна пам’ятаю як мама з татом сварились і які слова вона йому говорила, а вона вже забула і каже що такого не було. Я пригадую як вона мене маленькою принизила словами, бо я неправильно одягнула колготи. Ті колготи мені в голові по-нині сидять.
Відповідь: Ми і наші мами Ну і пам"ять Знаєте приказку "Хороше почуття гумору і погана пам"ять-запорука сімейного щастя"...а згадувати всяку єрунду, це собі дорожче.
Відповідь: Ми і наші мами А знаєте, що найважливіше для нас? - пробачити своїх мам! Вони є такими якими їх виховали їхні мами,а ми повинні не повторюючи помилок ,зважати при вихованні власних дочок
Відповідь: Ми і наші мами так на то воно і дитинство, що "всяка єрунда" як на дорослий розум/серце вражає тоді значно глибше ніж би здавалося, повинне.. Я он теж досі намагаюся до кінця простити мамі дитячі образи (а ще дивлячись на те яка вона невиправдано поблажлива до внучки, яка і десятої долі того не робить по дому того що я у її віці), ті її слова, коли вона приходила з роботи, критично оглядала перемитий мною посуд і вимиту на кухні підлогу, проводила пальцем по плінтусу і казала докірливо: "Що ж це ти.. танцювала-танцювала і не вклонилася.." Так було образливо, що ніхто не похвалить - ні за самі п'ятірки в школі, ні за старанність вдома.. а тільки критика, вказування на недоліки щоб було ще і ще краще - то зайва четвірка, то крапельки води біля раковини, то обзивання неохайною за кожний зайвий предмет на столі.. Звісно, воно все в житті пригодилося. А от забути важко.. хіба що допомогло усвідомлення того наскільки мати хоче бачити в дітях гарні риси, навички і їх досконалість (коли сама стала мамою). Забути мало (ніхто ж щодня те все не згадує), треба простити (в душі). Бо інколи таке забуте - то всього лише запхане в куток, але все ще болюче. Тільки аж тепер, думаю, простила. Здавалося б - не згадується - але якщо направду прощене, то приносить велику полегкість і стає набагато вільніше жити. Дивина.
Відповідь: Ми і наші мами Як на мене, відносин з батьками - це не стосується. Тут рани вічні зазвичай...
Відповідь: Ми і наші мами А я така... он 15 років тримала в собі вину за те що образила одного хлопця і не заспокоїлась аж поки через 15 років його не перепросила за те що зробила в свої 17 літ. Думаю він того не зрозумів але мені стало легше. Пам’ять у мене дуже добра. А щодо того що в сім’ї треба мати коротку память, так власне до чоловіка тай до мами також я застосовую принцип що пробачаю, забуваю і йду далі, але деякі слова які мені сказав або коханий чоловік або єдина мама зі мною залишаються. Он, як приклад, ті колготи і одного разу слова мого чоловіка, в пориві злості - щоб ти до ранку здохла. Це мене дуже зранило. Хоча то було вже дуже давно, і розумію що і він і моя мама просто кидаються словами і він справді не хоче аби мені щось сталось, але видно деякі слова сказані невдало врізаються в память і не дають спокійно жити.
Відповідь: Ми і наші мами а я не бачу в цьому оправдання. Дорослі люди, надто дорослі, щоб отак кидатися словами. Я розумію: обставини, вплив, психотравми і тд і тп, але це все НЕ оправдання, тоу що кожна людина має свою голову на плечах і НЕ МОЖНА СПЕЦІАЛЬНО ображати РІДНУ людину. Коли моя мама сказала, що бабця виростила виродка - мені байдуже, чи це свідомо чи ні, чи це психічне зрушення. Байдуже. Я це сприймаю як те, що навіщо знатися з людиною, яка вважає мене виродком? "насильно милим не будеш". Навіть якщо мама. Коли я мамі сказала, що ліпше б мене не родила чи що в мене одна мама - бабця, я не кидалася словами і можу підписатися і зараз під кожним. І якби КОханий мені таке заявив - то попрощалась би мабуть або в кращому випадку точно не проковтнула б. І справа не в образі. Ніщо в житті не буває просто так. І якщо йому хоть раз в голову таке прийшло, значить десь там в підсвідомості можливо Він і справді так думає.... п.с. скажу своє креду, принаймні даного періоду життя - ніхто, неважливо, що вас повязує, не має права ображати,принижувати і псувати Вам життя п.п.с. вчуся жити без ілюзій))))
Відповідь: Ми і наші мами А я думаю, що часом людина хоче сказати шось таке, шоб зробити дуже боляче, так боляче як зробили їй чи йому. Коли це чоловік, то можна якось, з горем навпіл зрозуміти чи виправдати. А от настільки рідну людину, як мама виправдати важко. Тим більше мамині слова ранять набагато більше, по крайній мірі мене. Я сама така: чоловіку скажу все, шо про нього думаю в даний момент і дуже чесно, а от мамі змовчу, а потім мучуся від того, шо образило.
Відповідь: Ми і наші мами ви так думаєте? Я ані його ані свою маму не оправдовую, і те що вони використовують слова для шантажу я також чудово знаю. Мама мене більше не має як мала до того бо своїми словами мене відкинула і нераз забуду що вона мене принизила, прийду до неї щось поговорити а вона мені як скаже тепле слово то розвертаюсь, йду і знову довший час не спілкуємось. А вона плаче що ми з нею не спілкуємось до неї не приходимо... а чого? аби мене вимастили болотом?
Відповідь: Ми і наші мами так, тільки я справді думаю, що МОЖЛИВО так думає, тому що коли я із запалу говорю болючі слова, хай яка енна частинка, але в їх основі є правда, те, що накипіло, наболіло, тощо....
Відповідь: Ми і наші мами Слова... слова... точно знаю, що є людт які "кидаються" тими словами і на завтра вже нічого не пам"ятають, а є, що викарбовують, довго обдумають, що сказати. Тому, для себе, я спочатку поділяю, до якого типу відноситься людина, що сказала мені щось неприємне, якщо до першого, то "йду далі" (хоча сама такою не є, що кидається словами), бо нічого, крім шкоди собі не зробиш. Якщо ж до 2-ого типу, то є сенс задуматись!
